3 
"Якось воно буде" – це не стратегія
Тому те, що сталося на Сихові – це прямий наслідок того, що держава на п'ятий рік повномасштабного вторгнення так і не сформувала чітких правил. Про це пише Сергій Притула.
Обіцяли реформу ТЦК. І? В інфопросторі немає жодного обговорення того, як це має бути! Зміна вивіски при тій самій примусовій моделі? Чи щось принципово інше? Чи може взагалі існувати мобілізація без чітких правил демобілізації?
Люди не розуміють, на що розраховувати. І вже кілька років держава намагається пропетляти цю комунікацію. "Якось воно буде" – це не стратегія.
Має бути одна державна політика щодо мобілізації, яку комунікують усі – влада, опозиція, лідери думок. Всі в унісон. Бо мобілізація – це питання національної безпеки, а не інструмент для набивання рейтингів. Поки чітка політика щодо мобілізації відсутня і військово-політичне керівництво не комунікує про це з суспільством, є умовний Гончаренко, який заробляє рейтинги на тому, що мочить ТЦК і цим нормалізує поведінку натовпу на Сихові.
Щомісяця в Україні мобілізують 30 тисяч людей. Переважна більшість іде сумлінно виконувати найважливішу місію громадянина – захищати державу. Де ці історії? Де ці відео? Чому інформаційний простір заповнений лише негативом?
Національна безпека – це не тільки про дрони і гармати. Це і про інформаційну політику. Одне без іншого не працює. Дуже важко розраховувати на перевагу на полі бою, якщо інформаційний простір в тилу тотально програний.
Та, звичайно, головне запитання, від якого не втечеш, коли бачиш відео зі Львова – чим ті, хто підіймає руку на українських військовослужбовців (а працівники ТЦК – це військовослужбовці Сухопутних військ ЗСУ), відрізняються від російських солдатів, які теж хочуть вбивати українських військовослужбовців?
Якщо ми хочемо, щоб подібні інциденти не повторювалися, Міноборони має терміново запропонувати модель реформи мобілізації і винести її на широке обговорення. Бо коли немає обговорення – є мовчання. А в цій тиші дуже гучно чути тих, хто демонізує ТЦК і зриває мобілізацію.