Не Будапештський меморандум 2․0: що дають Україні підписані безпекові договори з країнами G7

16 і 17 лютого президент Зеленський здійснив блискавичні візити до Німеччини та Франції та підписав із канцлером Шольцом та президентом Макроном надважливі документи, що мають стати основою української архітектури безпеку вже в найближчому майбутньому.

24 Канал розповідає та пояснює, що це за угоди, за яким принципом створені та як мають працювати.

До теми Ізраїльська модель: яких гарантій безпеки чекати від США і що вони змінять для України

Що відомо про безпекові документи та на який час розраховані?

Це двосторонні документи, що називаються:

• "Угода про співробітництво у сфері безпеки" (між Україною, Францією і Великою Британією),
• "Угода про співробітництво у сфері безпеки та довгострокову підтримку" (між Україною та Німеччиною).

Лідери G7 та президент Володимир Зеленський під час саміту у Вільнюсі / Фото ОП

Скільки держав наразі підписали з Україною безпекові угоди?

Зараз мовиться про три європейські держави. Першою це зробила Велика Британія 12 січня 2024 року.

Через місяць це зробили Німеччина та Франція (посилання ведуть на повний текст міждержавних договорів на офіційному сайті Президента України).

Формат передбачає розширення географії двосторонніх угод з країнами так званої "Великої сімки". Очікується, що наступною буде Італія, а далі вже й інші члени G7.

За словами глави Офісу Президента Андрія Єрмака, Україна близька до підписання безпекових договорів з Данією. Також ведуться переговори з Канадою та іншими країнами. Очікується, що може бути окремий договір із ЄС (президентами Європейської ради та Європейської комісії).

Крім того, до підписантів Вільнюської декларації G7 приєднались Албанія, Бельгія, Болгарія, Кіпр, Чеська Республіка, Данія, Естонія, Фінляндія, Греція, Ісландія, Ірландія, Косово (так, і вони також), Латвія, Литва, Люксембург, Чорногорія, Нідерланди, Північна Македонія, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словенія, Іспанія, Швеція.

Ці держави також мають право укласти з Україною аналогічні угоди.

Підписання угоди про співробітництво у сфері безпеки між Україною та Німеччиною / Фото ОП

Чи є ці угоди договорами про гарантії безпеки?

Не зовсім, хоча президент Зеленський часто спрощено називає ці договори "безпековими угодами", проте вочевидь вкладає в них дещо інший зміст.

У текстах договорів відсутні слова про гарантії безпеки, натомість прописані плани щодо співпраці та допомоги, які дозволять Україні протистояти російській агресії.

Зеленський і Сунак підписали договір у сфері безпеки між Україною та Великою Британією / Фото ОП

Крім того, угоди фіксують дипломатичну та політичну підтримку України, а також декларують подальші дії щодо стягнення з Росії репарацій.

В угоді абсолютно раціонально прописані пункти щодо відповідальності Росії та всіх російських воєнних злочинців за скоєне проти України й українського народу. Кожен воєнний злочин окупантів має бути покараний, і це цілком справедливо. В угоді також принципово визначені позиції щодо санкцій проти Росії, російських активів, які заморожені в різних юрисдикціях. Кожен такий актив держави-терориста має бути конфіскований і спрямований на захист від агресії Росії, спрямований на відбудову після російського терору,
– Володимир Зеленський під час спільної пресконференції з Олафом Шольцом 16 лютого 2024 року пояснює політичний аспект угоди між Україною та Німеччиною.

Як у дипломатії називають такі договори?

У дипломатії такий тип угод називається рамковим або договорами про наміри. Він формує коло питань та має стати основою для розбудови відносин та двостороннього партнерства.

У випадку України це дороговказ до НАТО та ЄС.

Для мене особливо важливо, що в угоді відображені й чіткі позиції щодо європейської, євроатлантичної інтеграції – наша держава де-факто вже є частиною європейської та євроатлантичної спільнот, і це має бути закріплено юридично – у свій час,
– Зеленський про суть двосторонніх угод.

Новий "Будапештський меморандум"?

Ні, нинішні угоди мають принципову відмінність від так званого "Будапештського меморандуму". Він був фактично нав'язаний Україні, і ми зробили це в форматі "підписали та забули", щоб далі собі якось жити та радіти уявній багатовекторності, але вже без ракет і стратегічної авіації.

Зараз ситуація докорінно інша: ініціатором договорів виступає Україна, яка вже отримала принципову згоду на вступ як до НАТО, так і до ЄС. Тобто маємо унікальну ситуацію, коли бажання збігаються з можливостями. Ну, майже. На жаль, на перешкоді швидкої інтеграції стоїть Росія та війна, яку вона розв'язала проти України на її території.

На час повномасштабної війни НАТО не погодиться на вступ України, адже це означатиме втягування Альянсу у відкрите протистояння з Росією шляхом застосування 5 статті Вашингтонського договору. Це було б дуже вигідно для України, проте ризиковано для решти союзників.

До того ж в договорі прописаний план дій щодо потенційної нової агресії. Він передбачає негайне проведення консультацій з Україною для визначення відповідних подальших кроків "у разі майбутнього збройного нападу з боку Росії".

Ми маємо намір, згідно з нашими відповідними правовими та конституційними вимогами, надати Україні швидку та сталу допомогу у сфері безпеки, сучасну військову техніку на суші, морі та в повітрі, а також економічну допомогу, накласти на Росію економічні та інші витрати, а також консультуватися з Україною щодо її потреб під час здійснення нею права на самооборону, закріпленого у статті 51 Статуту Організації Об'єднаних Націй. З цією метою ми працюватимемо з Україною над розширеним пакетом безпекових зобов'язань і домовленостей на випадок майбутньої агресії, щоб дозволити Україні захистити свою територію і суверенітет,
– Вільнюська декларація G7 про дії у разі нового нападу Росії.

Виходом із ситуації, коли союзники не можуть зупинити війну, але бажають, щоб такого більше не повторилося, є саме підписання відповідних угод. Фактично вони фіксують статус-кво у відносинах України та Великої Британії, Франції та Німеччини (наразі лише їх) та виступають моральним гарантом продовження цього курсу та його дорожньою картою.

На відміну від "Будапештського меморандуму" двосторонні договори України з державами G7 мають цілком конкретні прописані цифри – це мільярди фунтів і євро. За цими грошима стоять чіткі й конкретні дії та наміри:

• будівництво нових оборонних заводів в Україні та Європі,
• розгортання нових виробничих ліній,
• співпраця в галузі високих технологій і кібербезпеки,
• тренування та навчання українських військових тощо.

Що далі?

Україна отримала інструмент для зміцнення всеосяжного партнерства з провідними державами світу. Мовиться не лише про оборонний сектор, але й про економіку та політику. Цей механізм дозволяє підписувати нові міждержавні угоди та наповнити рамковий договір відповідним змістом.

Також ці угоди формують дорожню карту подальших кроків і реформ, фіксують політичну підтримку Україні у протистоянні з Росією.

Отже, коли в Росії серед союзників лише Іран і КНДР, а нещодавні друзі з Пекіна чи Стамбула несподівано відмовляються обслуговувати рахунки або платити за нафту, Україна має чіткий план підтримки та таку ж саму кінцеву мету.

Ми сповнені рішучості підтримувати вас. Ми стоятимемо пліч-о-пліч і переконані, що діючи спільно ми захищаємо не лише Україну, а й те, що нас об’єднує – наші цінності. Франція буде поруч із вами сьогодні й завтра. Запевняю в нашій підтримці, яка триватиме стільки, скільки потрібно,
– президент Франції Еммануель Макрон, Париж, 16 лютого 2024 року.

Україна та Франція підписали угоду про співробітництво у сфері безпеки / Фото ОП

Ці договори є такими собі документами перехідної доби на шляху України до ЄС і НАТО. Це також чіткий сигнал, що жодної втоми від України не існує (принаймні, в тих держав, які ці угоди підписали) і вони й надалі готові підтримувати Україну у війні проти Росії аж до самої перемоги.

Тому відповідь на питання: "Що буде далі?" дуже проста та водночас надзвичайно складна – далі нам потрібно перемогти.