Напевно, це запитання виникає в більшості батьків, коли вони сідають разом із своїм чадом "писати уроки". Так, темп сучасного життя не дає розслабитися ні батькам, ні дитині. Після 6-7 уроків на школяра чекають гуртки, репетитори, секції, профільні школи тощо. Тому зазвичай домашнє завдання діти роблять ввечері. Разом із батьками. І не завжди його виконання вміщається в одну годину. Після декількох годин "сидіння" над книгами та зошитами виснажені всі – і школярі, і батьки.

Але як бути без домашніх завдань, чи встигне дитина засвоїти начальний матеріал за 45 хвилин уроку? І як бути з тим, що повторення – це основа навчання?

То чи потрібні таке домашнє завдання в школі? І як успішно застосувати або НЕ застосовувати домашні завдання – українські освітні новатори, знані та успішні вчителі висловили власні думки щодо важливості домашніх завдань.

Ганна Дудіч – українська вчителька, яку цілком упевнено можна назвати педагогом нового покоління.

Вона викладає англійську мову для середніх і старших класів у Кропивницькій гімназії імені Т. Шевченка вже 20 років. Не боїться дізнаватися та впроваджувати щось нове та нестандартне. А ще вміло мотивує учня та заохочує вчити англійську не "для оцінки", а для того, щоб здобуті навички можна було застосувати в реальному житті.

Її родзинка – новітні технології та проектна діяльність. На уроках пані Анна експериментує, йде не за шаблоном – під час навчання використовує сучасні технології. Система Google Сlass, хмарні технології, Skype-конференції із "носіями" англійської мови – далеко не весь список підходів української вчительки до навчання дітей. Її уроки живі, а учні із задоволенням виконують завдання.

2016 року Ганна Дудіч потрапила в рейтинг 50 найкращих педагогів світу в номінації на міжнародну премію Global Teacher Prize. Стала вчителем-експертом Microsoft, перемогла на міжнародному конкурсі для вчителів англійської мови і безкоштовно стажувалася в Оксфорді. Неодноразово перемагала в різноманітних освітніх конкурсах, постійно пробує щось нове, бо переконана – це доконечно потрібно, щоб підтримувати інтерес до професії.

"Опираюся на власний досвід і підтверджую, що домашні завдання потрібні.

Дійсно, в деяких сучасних освітніх системах взагалі може не бути домашніх завдань. Наприклад, в американських школах учні мають по 5-6 уроків, які щодня повторюються протягом семестру. У такому випадку не потрібне домашнє завдання, оскільки всі завдання учень встигає виконати на уроці.

В українських школах – зовсім інша ситуація. Ми маємо, в кращому разі, два однакові уроки на тиждень. Тому й виникає ця необхідність – поновлювати знання вдома.

Проте я переконана, що домашнє завдання має бути диференційованим та індивідуалізованим. Поясню чому. Якщо одна дитина краще засвоїла матеріал під час уроку, то їй достатньо лише освіжити знання на наступному уроці. Проте досить багатьом учням потрібно буде більш серйозно повторити матеріал вдома і трішки глибше "копнути".

У нашій гімназії ми маємо успішний досвід нової подачі домашніх завдань. Ми використовуємо хмарні технології, систему Google Сlass, що дає нам змогу зробити "перевернутий клас". Тобто дати домашнє завдання через хмарний клас – ознайомитися тільки з теорією (це може бути відеолекція), а на уроці робити лише практичні, тренувальні вправи. Так у нас звільняється час для того, щоби зайнятися проектною діяльністю або провести Skype-конференцію.

Тут автоматично відпаде проблема зі списуванням з ГДЗ (готових домашніх завдань, – Авт.), бо вправи будуть відпрацьовуватися на уроці, а вдома вимагається лише вивчити теорію. Така форма подачі домашніх завдань мені подобається, бо вона справді працює. Проте тут є один важливий нюанс. Для такої роботи потрібно самому вчителеві перебудуватися та спробувати щось нове й цікаве.

Якщо ми говоримо про творче завдання – проекти – то, безумовно, такі завдання мають бути під силу учням. Коли вчитель задає учням зробити певну проекту роботу, то має розуміти, хто саме буде робити цей проект – чи батьки вдома, чи самі діти. Такі завдання мають бути цікавими та відповідати віку учню. Школяр має сам захотіти зробити це завдання, а не перекладати "місію" на батьків".

Пауль Пшенічка – один з найкращих педагогів України. Вчителює у Чернівцях – там навчає дітей фізики та астрономії вже півстоліття.

2004 року він став найкращим вчителем за версією корпорації Intel, а у 2017 році таким його визнали в Україні. Пан Пауль – переможець національної премії Global Teacher Prize Ukraine (2017), яку ще називають Нобелівською премією для вчителів.

А ще на честь педагога названо малу планету – рішенням Міжнародного астрономічного союзу і Лабораторії ім. Лінкольна Массачусетського технологічного інституту малій планеті № 21389 присвоєно ім'я "Пшенічка" (Pshenichka).

Він – один із засновників проектно-орієнтованої освіти. Її суть у тому, щоби учні розвивали творчий підхід до розв’язання проблеми, а не шукали єдиноправильну відповідь. У цей час учні комунікують, стають впевненішими та зростають особистісно. Переконаний, що так краще "розуміється" наука. Якщо учні вивчатимуть її саме таким способом, то це дасть потрібні плоди – цікавість та розуміння.

"Згадав, як одного разу був у Львові на екскурсії. Нам розповідали про організацію навчання в Першій львівській школі. Тоді навчалися 4 роки: дітей вчили читати, писати, рахувати, а також розповідали про навколишній світ. Завданням дітей було запам’ятовувати все те, що розповідають на уроці, а потім прийти додому та переказати все батькам. Так, тоді грамотність не була поширена – і діти приходили додому та вчили ще й своїх батьків, освічувалися всі разом. Моя думка така: якщо батьки з дітьми сідають вчитися, це вже дуже добре. Замість того, щоб дивитися телевізор і сидіти у смартфонах, батьки допомагають своїй дитині зрозуміти та освоїтися в певних знаннях.

Сьогодні є країни, де дітям не задають домашніх завдань – так, наприклад, у школах Фінляндії. А є країни, де дітям задають дуже багато – це в азійських школах. І ті, і ті учні закінчують школи із величезним багажем знань, умінь та навичок. У чому парадокс? Все просто – в цих країнах своє ставлення до навчання і свої традиції. І не останню роль там відіграють батьки. Адже сумлінно слідкують, щоби їх діти вчилися, бо хочуть, аби ті досягли чогось у житті.

Для прикладу, щоб вступити у педагогічний університет у Гельсінкі (столиця Фінляндії, – Авт.) потрібно дуже постаратися і багато знати. Бо на одне місце претендують 15 осіб. Туди вступити просто так, не навчаючись, не можна.

Сьогодні в Україні я спостерігаю таку тенденцію: одинадцятикласник краще буде ходити до трьох репетиторів, які підготують його до ЗНО, ніж відвідуватиме уроки в школі та робитиме домашні завдання. Так не має бути. Дитина має відчувати відповідальність, а не бути байдужою. Бо інакше це веде до того, що учні стають циніками".

25-річна Мар’яна Уляк – вчителька математики у ліцеї № 10 містечка Калуш. Для освіти вона "новинка", бо зуміла створити перший україномовний ресурс зрозумілої математики в соціальній мережі Instagram. Цей акаунт допомагає учням підготуватися до ЗНО або іспитів, бо кожна публікація − це коротке, але чітке пояснення матеріалу з прикладами.

Ось, гляньте – insta_math_help.

Ідея народилася тоді, коли пані Мар’яна прочитала статтю про те, що в Україні не існує україномовних навчальних профілів у соцмережах. Проаналізувавши вподобання сучасних школярів, обрала для втілення ідеї – Instagram. І так поєднала для учнів цікаве з корисним.

Каже, що сучасні діти – цифрові громадяни. Вони швидше знайдуть інформацію в інтернеті, ніж гортатимуть друковані видання. І це потрібно сприйняти та використати з користю.

Лише за декілька тижнів сторінка Insta_math_help набрала понад 3 тисячі підписників. А про вчительку та її втілену ідею написали майже десяток загальноукраїнських видань.

"Переконана, що без домашніх завдань не обійтися. Проте дуже важливо диференціювати їх різними способами. І, звичайно, знати міру.

Працюю в ліцей п’ятий рік, проте ще на початку роботи зрозуміла, що коли задаю домашнє завдання "Виконати номер зі збірника чи підручника" – дітям нецікаво.

Розповім приклад із власного досвіду.

З учнями вивчали тему "Додавання і віднімання натуральних чисел". Розуміла, що домашнє завдання має бути не шаблонне, а таке, яке зацікавить дитину зробити його. Тому вирішила "оживити" його. Кожному учневі сказала, що в нього є певна сума грошей на відкриття власного бізнесу – салону краси, ресторану, кав’ярні та ін. Використовуючи віднімання і додавання "грошей", вони мають зробити собі своєрідний бізнес-план і на наступний раз представити його. Результат – учні на практиці застосували свої знання про віднімання та додавання натуральних чисел – і, головне, що їм було цікаво це робити.

Тут багато залежить від психології вчителя: як він подасть домашнє завдання, як змотивує дитину. Тому так важливо зацікавити дитину вчитися та застосовувати отримані знання на практиці. Іноді варто дати щось простіше, щоб всі учні впоралися, але щоб вони це завдання робили самостійно. Бо сьогодні дуже багато батьків бідкається, що втомлюються від домашніх завдань, які отримує її донька чи син у школі. Потрібно пам’ятати, що ці завдання – це не конкурс батьківських робіт. Вони покликані закріпити знання вивченого на уроці матеріалу".

Розмовляла Марина Гречка, ГО "Інститут Просвіти"