Головною причиною розвороту Дональда Трампа до країни-агресорки став його нищівний дипломатичний провал на перемовинах із лідером Китаю Сі Цзіньпіном. Пекін відмовився йти на поступки Вашингтону, змусивши Трампа шукати швидких фінансових вигод у союзі з Володимиром Путіним.

На тлі цих подій двопартійна більшість у Конгресі США вже запустила механізм жорсткого блокування будь-яких спроб нової адміністрації купувати російські енергоносії. Однак президент США продовжує відкрито симпатизувати російському диктатору.

Спеціально для 24 Каналу громадський діяч та президент Республіканського клубу імені Рональда Рейгана Борис Пінкус розкрив справжню мету політики Трампа щодо Росії, пояснив, як він "зраджує" свою ж партію і вказав, що залишається робити Україні.

Рішення Дональда Трампа про закупівлю 300 тисяч тонн російського дизеля спровокувало миттєву та жорстку реакцію американського істеблішменту. Цей крок фактично перекреслив попередні обіцянки підтримки України та змусив законодавців діяти на випередження.

Конгресмен-республіканець від Пенсільванії Браян Фітцпатрік ініціював збір підписів у нижній палаті за законопроєкт, який прямо забороняє Трампу укладати будь-які договори з Росією щодо енергоносіїв.

Ініціатива блискавично набрала необхідний мінімум у 218 голосів на двопартійній основі. Наразі фокус змістився на Сенат, де тривають перемовини з лідером більшості Джоном Туном та впливовими республіканцями, такими як Тед Круз і Джон Кеннеді. Мета законодавців – ухвалити закон із чітко визначеними часовими рамками набуття чинності, що позбавить президента можливості маніпулювати термінами його застосування.

Показово, що сама Росія наразі фізично не здатна забезпечити заявлені обсяги постачань. За даними за вересень, російська нафтова промисловість недобрала 42 тисячі барелів через систематичні та успішні удари українських дронів по нафтопереробних заводах.

За переконанням Пінкуса, раптова зміна риторики Трампа, його вимоги до України припинити удари по російських НПЗ та обмеження роботи Starlink мають глибше геополітичне підґрунтя, ніж просто бажання домовитися з Кремлем. Фундаментальною причиною стала дипломатична поразка нової адміністрації на китайському напрямку.

Зустріч із Сі Цзіньпіном у Вашингтоні 24 вересня продемонструвала повну нездатність Трампа нав'язати Пекіну свої умови. Попри помпезний прийом із червоною доріжкою та залученням керівників найпотужніших американських корпорацій у сфері штучного інтелекту, китайський лідер проігнорував тиск. Єдиним результатом перемовин стало формальне продовження чинного торговельного договору лише на два місяці – з листопада по січень.

Сі Цзіньпін обрав стратегію вичікування. Пекіну не вигідна ані швидка перемога, ані тотальна поразка Росії. Водночас Китай зацікавлений у тому, щоб США продовжували виснажувати свої ресурси на Близькому Сході та дискредитували себе на міжнародній арені. Зіткнувшись із жорсткою позицією Китаю, який не пішов на жодні поступки, Трамп був змушений шукати легших шляхів для демонстрації зовнішньополітичних "успіхів".

Отримавши відмову від Пекіна, оточення Трампа реанімувало стару стратегію – спробу відірвати Росію від Китаю. Ключову роль у цьому процесі відіграє Стів Віткофф, який підтримує постійний зв'язок із російським перемовником Кирилом Дмитрієвим.

Саме через ці тіньові канали Кремль зробив Вашингтону комплексну пропозицію, яка базується виключно на фінансових інтересах. Путін пропонує доступ до рідкоземельних металів, нафти, газу, спільне освоєння Арктики та навіть відновлення проєкту "Північний потік". Для Трампа та його бізнес-оточення це означає прямі фінансові вигоди, зокрема через залучення таких компаній, як "Лукойл".

Жага до швидких грошей домінує над стратегічними інтересами США. Це підтверджується навіть на побутовому рівні, коли вечірки родини Трампа оплачують російські олігархи з найближчого оточення російського диктатора.

Дії адміністрації викликають шок навіть усередині Республіканської партії, яка традиційно сповідувала принцип "мир через силу". Трамп відверто ігнорує спадщину впливових однопартійців. Зокрема, йдеться про жорсткі санкційні пакети, розроблені покійним сенатором Ліндсі Гремом. Свого часу Трамп публічно обіцяв втілити ці санкції в життя в пам'ять про свого друга, проте зараз діє з точністю до навпаки.

Успішне просування ініціативи Фітцпатріка в Сенаті спирається саме на цей фундамент: свого часу 81 сенатор підтримав "драконівські санкції" Грема. Ця ж двопартійна більшість, до якої входять як республіканці, так і віддані Україні демократи (наприклад, сенатори Блюменталь та Шахін), готова заблокувати енергетичні домовленості з Кремлем. Американський народ та політичний істеблішмент не готові дозволити президенту одноосібно змінювати геополітичний вектор країни заради сумнівних бізнес-інтересів.

Відверте ігнорування національних інтересів та можливих корупційних розслідувань з боку Трампа пояснюється його специфічним трактуванням американської Конституції, зокрема права президента на помилування.

Прецедент, створений Джо Байденом, який помилував свого сина Гантера (фігуранта розслідувань, пов'язаних із компанією Burisma та українськими грошима), дав Трампу впевненість у власній абсолютній безкарності. Він переконаний, що зможе застосувати цей механізм до себе, своєї родини та бізнес-партнерів у разі будь-яких кримінальних переслідувань.

Історично батьки-засновники США, зокрема Александр Гамільтон, закладаючи право на помилування, розглядали його як інструмент виправлення судових помилок. На застереження критиків щодо можливого зловживання цим правом для захисту родичів чи друзів президента, Гамільтон відповідав, що запобіжником стане суспільний осуд – суспільство просто не дозволить реалізувати таке помилування. Однак реалії сучасної американської політики демонструють, що цей моральний запобіжник, закладений у XVIII столітті, сьогодні дав серйозну тріщину.

Уроки для України

На тлі політичної турбулентності у США та маніпуляцій із конституційними нормами, ситуація парадоксальним чином підсвічує сильні сторони української демократії. Попри війну та внутрішні проблеми, в Україні функціонують незалежні антикорупційні органи, такі як НАБУ, діяльність яких високо оцінюється американськими партнерами.

Криза інституту президентського помилування у США, коли політики використовують його для захисту власних родин від корупційних розслідувань, має стати важливим уроком для України на етапі повоєнного відновлення. Архітектура державних інституцій повинна будуватися таким чином, щоб унеможливити подібні прецеденти, спираючись не лише на моральні якості лідерів, але й на жорсткі законодавчі запобіжники.