У четверту річницю деокупації області 24 Канал згадує головний бій у битві за Київ та оповіді його учасників.

Дивіться також На них полює пів світу: які українські розробки увірвались у топ інновацій

Нерозказана історія добровольців у битві за Київ: спогади учасників

Київська кампанія тривала з 24 лютого до 2 квітня 2022 року. Росіяни намагались оточити столицю, змусивши Україну до швидкої капітуляції. Коли спроби прорватись через Гостомель – Ірпінь – Бучу на північному заході та Бровари на сході зазнали краху, росіяни стягнули елітні підрозділи до Мощуна – селища за 20 кілометрів від столичної Оболоні.

ДОТ №511 у Мощуні / Фото надане 24 Каналу

Тут у запеклих боях вирішувалась доля Києва. В обороні Мощуна брали участь 72 ОМБр імені Чорних запорожців та інші підрозділи ЗСУ, НГУ, ССО, ГУР, ТрО. Разом із регулярними військами на всіх напрямках ворожого удару на Київщині діяли численні добровольчі формування, серед них – ТрО "Азов".

Загін був створений полковником Андрієм Білецьким у перші години повномасштабного вторгнення Росії. У цих боях сформувався підрозділ, що став Третьою штурмовою бригадою, а згодом – Третім армійським корпусом. Тоді ж це був нечисленний і радше партизанський загін під командуванням ветеранів "Азову". Більшість бійців не мали бойового досвіду. Озброєння – лише легке стрілецьке. Добровольці брали участь у всіх основних боях по обидва береги Дніпра.

Київська кампанія була народною війною. За перший тиждень до нас долучилися тисячі добровольців – від письменників до спецпризначенців, які рвалися у бій,
– заявив у річницю бригадний генерал Андрій Білецький, командир Третього армійського корпусу.


Андрій Білецький командує добровольцями на Київщині / Скриншот відео ЗАК

Північно-західну частину Мощуна, в якому взагалі не було укріплених позицій ЗСУ, росіяни зайняли 5 березня 2022 року. Наступного дня почали форсувати річку Ірпінь. Добровольці прибули на підкріплення роті 72-ї ОМБр, яка тримала оборону і змушена була відступити до центра села. Ворог домінував у повітрі та на землі – мав авіацію, "Орлани", тотально переважав у живій силі, артилерії та важкій техніці. У захисників Мощуна не було ані високоточної артилерії, ані дронів. У ворога ж був повний арсенал. Вогню такої інтенсивності не бачили навіть ветерани війни на Сході.

Київська кампанія показала, що це зовсім інша війна. 2014 рік у порівнянні був тренуванням, розминкою,
– згадував Ярослав Левенець ("Бот").

У Мощуні він командував розвідгрупою ТрО "Азов", нині – Третьою штурмовою бригадою.

Зруйнований Мощун / Скриншот із відео

Одним із завдань добровольців було збереження контролю над дорогою Мощун – Горенка. Облаштовувати взводний опорний пункт доводилось під цілодобовим вогнем: ворожі РЕБи залишили українські сили фактично без зв'язку.

Щоб зв'язатися зі штабом, ми бігали за три кілометри й набирали по мобільному телефону,
– згадує доброволець Володимир Фокін, нині командир 125-ї ОВМБр.

Бійці його підрозділу використали для налагодження зв'язку радянський польовий телефон ТА-57; кабелі під безперервним вогнем протягнули на 7 кілометрів від передніх позицій до виїзду з села.

"Наступальний потенціал у них був. Як в нас вийшло не дати їм закріпитися, я собі відповідь не можу дати", – каже Олег Романов ("Ромаха"), нині заступник командира полку безпілотних систем Третього армійського корпусу. Його побратими пояснюють це надзвичайною мотивацією не підпустити ворога до Києва – столиці та символу України.

Мощун мав стратегічне значення для ворога, був плацдармом для подальшого наступу на Київ, і ворог кидав на Мощун всі свої сили й ресурси, для них це було неабияк важливо. Ми вивезли Мощун виключно завдяки власній мотивації. Всі військові виконують історичну місію. Але в Мощуні була надісторична місія, яку ми виконали,
– сказав Дмитро Кухарчук ("Сліп").

Під час боїв у Мощуні він був командиром 2-го батальйону "Азов-Київ", зараз – заступник командира Третього армійського корпусу.

8 березня Сили оборони України підірвали частину Козаровицької дамби, щоб наповнити мілку річку Ірпінь і відрізати російське угруповання. Рух техніки, логістика та евакуація стали для ворога край ускладненими, а перекидання важкої техніки – неможливим.

Супутникові знімки річки Ірпінь до та після підриву Козаровицької дамби / Фото проєкту "Схеми"

Починаючи з 11 березня українські сили поступово відступали на околиці села – оборону тримали в лісі. Там розвідники з підрозділу Білецького виявили незайнятий ворогом радянський ДОТ №511. У березні 2022-го це була понівечена одноповерхова споруда з трьома амбразурами, які колись були обладнані станковими кулеметами. Добровольці його нашвидкоруч укріпили, зробивши останнім рубежем оборони.

Дамбу підірвали, річка Ірпінь розлилась. Окупанти були відрізані від своїх підкріплень і техніки. Фактично вони були затиснуті, пробували пробитись. Нашим завданням було не випустити їх звідси й усіх побаранити… Перший раз мене обстріляли з літака, з гвинтокрила, 120-ми крили в тому старому радянському ДОТі. Він залишився, ідеально зберігся. В ньому ми перечікували сильні обстріли,
– розповідав розвідник "Процент", нині заступник командира 125-ї ОВМБр Третього корпусу.

У районі ДОТа під час спроби евакуації поранених загинув Денис Пономаренко ("Аскет"), медик ТРО "Азов", легіонер молодіжної організації "Центурія". Там же від кульових поранень під час вогневого контакту з ворогом загинув боєць взводу розвідки, легіонер "Центурії" Семен Шикоряк ("Сем"). Його батько Михайло Шикоряк, який теж воював у добровольчому підрозділі, наполіг на переведенні з роти охорони в розвідувальний взвод, у якому служив і загинув його син.

З 14 березня росіяни кинули на штурм села 106-ту повітряно-десантну тульську дивізію. Українське командування вводило додаткові сили на захист Мощуна. За кілька днів захисники заблокували населений пункт із двох сторін і почали обстрілювати з важкої артилерії місця переправи та зосередження. Окупантів витіснили до річки Ірпінь, створивши загрозу оточення.


Знищені понтонний міст і техніка ворога / Скриншот із відео

Вони тормознулись, накопичились, зав'язли, оскільки місцевості нормально не знали. Їх розбила наша арта, а потім десятки ДРГ з різних підрозділів, і наші зокрема, лазили через річку їх кошмарити. Росіяни вдруге, як і у 2014 році, не врахували важливу річ – дуже високу самоорганізацію української нації. У критичні моменти люди збираються, відкидають усе непотрібне і роблять те, що треба зробити, – рятують Україну,
– додає "Бот".

Добровольцями в Мощуні командували військові з досвідом АТО/ООС. Але для 90% бійців це були перші бої у житті. "Це прояв українського духу, який, напевно, в генетиці поколінь живе. Якби мені раніше сказали, що ці люди в такій операції братимуть участь (це навіть важко назвати операцією – ішла навала, яку ми зупиняли), – я б не повірив. Але тепер я вірю в усе", – казав "Сліп".

19 березня підрозділи Сили оборони почали відтісняти загарбників із Мощуна. В один момент відступ став панічним – росіяни кидали цінну техніку та озброєння. 21 березня село було повністю звільнене.

Як поразка у Мощуні змінила плани окупантів?

Поразка в Мощуні стала однією з головних, що спричинили втечу окупантів із Київської області.

Після того як ми відбили Мощун та на цьому плацдармі почали тіснити противника до річки Ірпінь, стало очевидним: ми виграли битву за Київ,
– вважає головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський.

За даними проєкту "Схеми", оборонці Мощуна дали відсіч батальйонно- та ротно-тактичним групам зі складу щонайменше трьох елітних російських дивізій повітряно-десантних військ – "Псковської", "Іваново-Костромської", "Тульської" – та двох бригад морської піхоти – 155-ї з Владивостока та 40-ї з Камчатки. За підрахунками журналістів, захисники знищили щонайменше близько сотні бійців цих елітних підрозділів.


Меморіальний комплекс "Янголи Перемоги" / Фото victoryinbattle.org.ua

На території об'єкта культурної спадщини "Поле бою: Битва за Мощун", неподалік того самого ДОТа, тепер діє меморіальний комплекс "Янголи Перемоги", присвячений українським героям, загиблим у боях у Мощуні. Вісімнадцять із них – назавжди в строю київського підрозділу добровольців.

Ворог був зупинений ціною багатьох життів. Пам'ять про загиблих – поруч із цією перемогою. Київська кампанія довела, що "друга армія світу" може програвати. А Україна перемагає, коли армія та нація – разом,
– заявив командир Третього армійського корпусу Андрій Білецький.