Проте так і не змогло навести лад у себе вдома

Державні органи досі залишаються складним пазлом, не здатним бути зібраним і контрольованим на найвищому рівні, без окремих частинок якого не може розвиватися країна.

Очевидно, що для фундаментальних реформ потрібні час та величезна кількість ресурсів, але почати можна з малого, було б бажання. А ось бажання навмисно чи ненавмисно немає. Більш того, бажання підіймати країну відбивають і у бізнесу, і у населення.

Розглянемо ситуацію на прикладі гучної цьогорічної історії з запасами цукру Державного спеціалізованої бюджетної установи (ДСБУ) "Аграрний фонд" в Черкаській області.

Історія "розкрадання " черкаського цукру дуже наочно показала проблеми державного управління, змусила розібратися в ситуації, та, що найголовніше, запитати "кому це вигідно?".

Кохання приходить та йде, а їсти завжди хочеться

Раніше ряд ЗМІ повідомляли про те, що у ДСБУ "Аграрний фонд " станом на листопад 2015 нібито пропало в цілому майже 500 тонн цукру-піску, що становить третину запасів цього продукту в Україні. Ця "новина " взагалі могла б пройти повз увагу громадськості, якби на місці цукру був непопулярний або непотрібний переважній більшості населення України товар. Приміром, комплектуючі для космічних кораблів, які вже давно не запускають з території України або запаси спеціального харчування для космонавтів часів СРСР. Та піраміда Маслоу розставила все на свої місця й змусила Агрофонд відзвітувати по стратегічним запасам.

А чи був хлопчик-цукор?

Пробратися на склади ДСБУ "Аграрний фонд", щоб переконатися в наявності або відсутності запасу цукру, для простого смертного українця завдання нездійсненне. І навіть якби такий шанс випав, то поточна ситуація навряд чи може бути репрезентативною. Адже машини часу поки що не винайшли й шансу побачити скільки цукру на складі було півроку, рік або три тому немає навіть у спеціалізованих органів з високим рівнем доступу. Натомість є залізна "відмазка " для держпосадовців — "це все не ми, це все до нас ", яка в умовах революційних настроїв спільноти спрацьовує для широких мас бездоганно. І дає можливість тихенько продати що завгодно і кому завгодно, отримати за це непогані гроші та максимум — засудження дій попередньої влади. Є сенс мінімально ризикнути, особливо коли мова йде про третину запасу цукру країни.

Але, припустимо, що цукру на складах ДСБУ "Аграрний фонд" не стало ще до приходу нової влади. Газета "Дзеркало тижня " раніше писала, що ще в 2011 році в цій історії виринуло ТОВ "Ольга " (нині банкрут), яке мало запаси цукру-піску на різних складах по Україні. "Ольга " також намагалася придбати цукор у Агрофонду, взявши для цього кредит в "Актив Банку " під заставу своїх товарних запасів. Оскільки зобов'язання перед банком фірма не змогла виконати, заставне майно за рішенням суду перейшло кредитору і новим власником цукру-піску став "Актив Банк ". Все б нічого і кожен розібрав би свої пасочки, та на складах із запасами сировини ТОВ "Ольга " повинен був зберігатися і цукор, який належав Україні, оскільки в цей же час велася державна закупівля цукру-піску. Або велася тільки за документами. У будь-якому разі на придбання цукру з бюджету виділили гроші, а цукру не дорахувалися. Цей факт став причиною розслідування з боку Генеральної прокуратури України, яка ініціювала інвентаризацію на всіх складах, де мав зберігатися державний цукор. Тільки от проводити її випадково або навмисно призначили людей із «"Агрофонду ", до інвентаризації не допустили ні аудиторів, ні громадських спостерігачів. Під перевірку потрапили і склади ТОВ "Ольга ", і цукор з них був переміщений до запасів "Агрофонду " щоб приховати розкрадання державних коштів. По суті держорган "віджав " у "Актив Банку " майно.

"То не наші єноти"

Можливо, ця історія могла б тим чи іншим чином закінчиться ще в 2011-2014 роках, якби не зміна влади, економічна криза, банкрутство та виведення з банківського ринку "Актив Банку ".

3 вересня 2014 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) ввів тимчасову адміністрацію в "Актив Банк ". Вже 25 грудня 2014 ФГВФО почав процедуру ліквідації вищевказаного банку, а 29 грудня цього ж року був оголошений перший конкурс на купівлю майна банку-банкрута.

Здавалось, ще до оголошення конкурсу держава в особі ФГВФО повинна була перевірити все заставне майно "Актив Банку ", але з якоїсь причини вирішила цього не робити.

Основних причин на це могло бути три. Перша — ФГВФО банально не вистачило досвіду та компетентних фахівців. Ще в серпні в інтерв'ю "Новому времени " заступник директора-розпорядника Фонду розповів, що в 2012 році відразу після того, як Фонд отримав новий мандат на виведення неплатоспроможних банків з ринку, йому передали тільки два банки. У 2013 році жодного. А в 2014-2015 роках — 54. Співробітники Фонду вперше зіткнулися з масовою та нетиповою для них роботою. У стислі терміни, крім виплат вкладникам, їм доводилося проводити оцінку активів банків. І робити висновки стосовно їх якості та вартості, які, судячи з усього, робилися тільки для проформи.

Друга причина — небажання виходити за межі своєї зони комфорту й більш глибоко розбиратися в питаннях, що постали. Самі замисліться: з одного боку персонал Фонду зайнятий постійним спілкуванням із вкладниками, виплатами їм, пошуком інвесторів та прийняттям рішень стосовно ліквідацій, а тут ще якийсь цукор на складі, до якого треба доїхати та якось його перерахувати. А потім ще й розбиратися з іншими претендентами на товар, якщо такі виникнуть в процесі ретельнішої перевірки. Хоча, на майно "Актив Банку" співробітники Фонду повинні були звернути особливу увагу, тому що в лютому 2015 в інтерв'ю "Дзеркалу тижня" глава Фонду згадував "Актив Банк" як приклад банку з розкраденими активами.

І третя — це навмисний продаж неіснуючого майна. Діяв тут ФГВФО у зв'язці з Агрофондом або за власною ініціативою — покаже або не покаже час і слідство.

Так чи інакше, але у підсумку заставне майно у вигляді цукру було продано ПП "Офір". Продано представнику реального бізнесу, за реальні гроші й не десь там за рогом незрозуміло ким, а державним органом. Тільки отримати свою законну купівлю ПП "Офір" не може донині.

Крапку в цій історії могла б поставити публічна перевірка складів Агрофонду. Але це нікому не вигідно. Вигідніше продати цукор на чорному ринку, гроші поділити між усіма учасниками афери по вертикалі влади, а недостачу перекрити за рахунок дурня — чесного бізнесмена.

Вести бізнес прозоро досі не є можливим, а будь-які спроби довести недержавній компанії свою правоту терплять фіаско та відправляють її з претензіями назад у часі до минулої влади. Ось і виходить, що від перестановки доданків сума не змінюється: на Сході країни люди гинуть за її світле майбутнє, окремі персони намагаються зробити хоч щось позитивне для України на місцях, а державні мужі й далі наживаються на своїх посадах.