Для того, щоб зрозуміти що таке прифронтова зона, каже журналіст, треба кожному хоч раз в місяць туди відправлятись.
Про "не наш" Дзержинськ
"В Дзержинськ перше, що кинулось в очі – до мене підійшов хлопчик і сказав: "а я за вас". Але коли я поспілкувався з іншими місцевими мешканцями, я зрозумів, що ментально це місто лежить за лінією фронту – вони підтримують "ДНР". Якби, умовно кажучи, там був наступ, то більша частина цих людей відкрили б ворота і зустрічали цих людей, якщо й не з квітами, то точно доброзичливо", — переконаний журналіст.
У всіх обстрілах, мінуваннях, смертях місцевих люди звинувачують українську армію, розповідає Бутченко. При цьому спілкуючись з українськими військовими, очевидно, що це бійці не робили, це навіть логічно не правильно.
Про брак об'єктивної інформації
"Людям важко встановити причинно-наслідковий зв'язок. Навіть мені, журналісту, треба було провести міні-розслідування, щоб це зрозуміти. Але в тих людей немає доступу до адекватної інформації. Тому вони накопичують у себе якийсь нелогічний мотлох, але це хоч якесь пояснення", — розповідає журналіст.
На його думку, для цих людей Україна має створювати адекватну інформацію з детальним розтлумаченням того, що насправді відбувається.
Про окуповану Горлівку
Ситуація в Горлівці, додає Бутченко, ще складніша. Ще до війни місто перебувало в напівдепресивному стані. Війна ж викрила давні внутрішні рани цих людей і ці рани не те, що не гоїться, а навпаки прогресують.
Про настрої мирного населення
За його словами, люди, які лояльно налаштовані щодо України, – це підлітки до 20 років. Категорія від 20 до 40 – це так звана "вата", з цими людьми працювати найважче, адже вони вперто стоять на своїй позиції. Люди ж після 40 досі мріють про повернення в СРСР.
"Ефективно працювати ми можемо лише з наймолодшим поколінням. Зі всіма решта – зв'язок буде дуже ускладнений", — переконаний Бутченко.