Кожного разу, коли Жо-Вілфрід Тсонга виходить на корти, він завойовує нових прихильників незалежно від того, на чию користь завершиться поєдинок. Його вміння щиро радіти та передавати це відчуття оточуючим - неймовірне.

Вже у свої 17 років, француз зробив перший вагомий крок - перемога на юніорському відкритому чемпіонаті Америки. У 2004-му році Жо перейшов у професіонали. Та старт кар’єри у АТР турі в Цонги не склався. За три сезони він відіграв лише 8 турнірів, вина усьому травми, які постійно перешкоджали Вілфріду вийти на стабільний рівень.

Та от прийшов 2008-й, старт сезону, перший турнір серії Великого шолому в Австралії. Будучи не сіяним тенісистом, Жо пробився до півфіналу. Здавалось тут його фантастичне звершення завершиться, адже суперник француза - Рафаель Надаль, який на той час був другою ракеткою світу і знищував усе на своєму шляху. Та Жо це не злякало.

Звісно, не будучи фаворитом протистояння, він не віддав Рафі жодного сету, і завершивши поєдинок ейсом у перші секунди, сам не вірив у свій успіх. Але титул Вілфріду так і не підкорився. Новак Джоковіч зупинив Цонгу за крок до мрії.

Та цієї поразки Жо не забув, і вже через два роки відплатив сербу на тому ж Australian Open перегравши серба в 1/4 фіналу. Втім, загалом 2010 рік для Джо видався невдалим - жодного титулу чи навіть фіналу. Та усе ще було попереду. У 2011 Вілфрід здобув два титули і потрапив до 3 фіналів. Це дозволило йому потрапити у вісімку найкращих на підсумковому турнір у Лондоні.

Перед потужною подачею Джо не встояли ні Томаш Бердих, ні Рафаель Надаль. І лише у фіналі француз поступився швейцарцю Роджеру Федереру. Та Вілфрід вкотре довів, що авторитетів для нього не існує. Початок 2012 року і Цонга розпочинає його з перемоги на змаганнях в Досі.
А що буде далі у кар'єрі француза? Важко щось достеменно стверджувати, але точно відомо, що він і надалі приноситиме радість та задоволення глядачам, посміхаючись та витанцьовуючи на корті.