Ердоган та його вороги, або Сумне майбутнє президента Туреччини

Серед населення зростає невдоволення ним, а нові, могутні суперники з'являються як в лавах опозиціонерів, так і всередині його власної партії.

Новий мер Стамбула тисне на нього, колишні соратники відвернулися від нього: Ердоган змушений побоюватися за свою владу.

Цікаво: Ердоган сфотографувався на тлі "загарбницької" мапи Туреччини: чиї території присвоїли – фото

Як це сталося?

17 років поспіль Реджеп Ердоган править Туреччиною. Він переміг на численних виборах, і багато турків ще й досі не втомлюються дякувати йому за те, що він зміг створити в країні кращі умови для життя. Але успіхи президента спираються не лише на економічно "жирні" роки – насправді, якщо згадати страшні кризи турецької ліри та турецької економіки в цілому, то навряд чи можна так вже впевнено заявляти, що Ердоган оздоровив турецьку економіку. Його успіх – це ще ознака слабкості та роздробленості турецької опозиції. Вона протягом всіх цих років була настільки розпорошена, що довгий час не могла вважатися серйозним супротивником. І якраз наразі ця ситуація змінюється просто на очах: на превеликий жаль для турецького президента, саме в часи падіння його рейтингу один за одним з'являються нові політичні супротивники. Один сидить тепер в мерському кріслі найбільшої турецької метрополії, Стамбула, другий – в столиці, Анкарі, а третій – в тюрмі. Вони справді можуть змінити політичний курс Туреччини й, принаймні, "посунути" абсолютну владу Ердогана.

Найсильніше новий політичний клімат відчувається, звичайно, на Босфорі. З моменту свого обрання на посаду мера Стамбула 49-річний Екрем Імамоглу не припиняє дивувати багатьох турків. "Нове обличчя" з лівоцентристської партії CHP переміг свого суперника з правлячої партії Ердогана AKP з перевагою лише у 20 тисяч голосів. Коли Ердоган власним рішенням просто взяв та анулював результати цих виборів – Імамоглу в червні знову висунув свою кандидатуру й переміг тепер вже з перевагою в 800 тисяч голосів. З того часу він демонструє досить незвичну для турецьких виборців політику: замість того, щоб лаяти на камеру своїх супротивників з АКР, Імамоглу використовує "м'яку силу" й напрацьовує образ "міцного адміністратора".

Екрем Імамоглу / Фото Haber

Імамоглу проголосив, що має намір спрямувати більше грошей у розвиток транспортної інфраструктури та соціальні програми мільйонної метрополії, яку очолив. Та водночас, на превеликий розпач турецького уряду, "обрубив", як він заявив, "непотрібні витрати" – скажімо, своїм першим мерським розпорядженням він припинив фінансування одразу кількох фондів, близьких до АКР, які роками поспіль отримували гроші зі стамбульської каси. Цікаво, що деякі з цих фондів очолювалися... дітьми Ердогана.

Мер Стамбула та "вау-ефект"

Останній удар Імамоглу по АКР виявився особливо яскравим у медійному плані: два тижні тому він наказав зібрати на півдні Стамбула (в європейській його частині) на великому полі 730 автівок, які належать численним міським державним "конторам". Щороку на їх утримання місто витрачає 50 мільйонів лір (це приблизно 9 мільйонів доларів США). Ця виставка мала продемонструвати стамбульцям, наскільки "щедрим" до чиновників був попередник Імамоглу. Сам новий мер заявив, що досі не второпав, за яким дідьком треба було утримувати такий величезний автопарк. В будь-якому разі, він прилюдно розірвав угоди на утримання цих автівок.

Опозиційні газети Sözcü, Cumhuriyet та BirGün оприлюднили їх світлини та розхвалили нового мера аж до небес. Представники ж правлячої партії звинуватили його в тому, що на своїй посаді він займається дешевими шоу замість роботи. Для Ердогана нова популярність Імамоглу – річ вкрай неприємна, особливо наразі, коли турки стали дуже гостро реагувати на тему тринькання грошей. Вони мають на це добрі підстави: протягом минулого року турецька ліра дуже сильно здешевшала. Рівень інфляції перевищив 20 відсотків. У липні цього року вона "схудла" ще на 16%. Спричинена цим паніка нині трохи вляглася, але курс ліри до долара США та інших твердих валют все ще залишається дуже слабким. Позаяк Туреччина дуже залежить від товарного імпорту, багато продуктів набагато подорожчали. Це відчули на собі не лише великі турецькі фірми, а й представники середнього класу – такі, як селяни та власники ремонтних майстерень, яким доводиться витрачати набагато більше грошей на добрива та інструменти.

Важливо: Це надзвичайно вигідно, – Огризко про відносини між Україною та Туреччиною

"Якщо тебе вночі посадять…"

Криза негативно відбилася на турецькому президенті. За даними інституту соціологічних досліджень MetroPOLL, його популярність знизилася за рік (з липня 2018 року) на 10%. Якщо рік тому Ердогана підтримували 53,1% виборців, то в серпні-2019 його прибічників нараховувалося лише 44%, з тенденцією до подальшого зниження. Чимраз більше відчуття несправедливості розподілу в країні та економічна криза – ці дві причини вбачають спостерігачі не лише в падінні популярності Ердогана, а й в зростанні популярності Імамоглу. А останній багато робить для того, щоб згуртувати за собою розчарованих Ердоганом турків. Старі гасла Ердогана, якими він звично проголошував своїх супротивників "терористами", більше не допомагають, виборці до них просто не дослухаються.

Втім, Імамоглу ще й тому став недосяжним для президента, що він ніколи й нікого не атакує й не критикує напряму. В своїх виступах він взагалі не згадує ім'я турецького президента. Перед камерами він виступає просто, як нормальний, звичайний, можливо – навіть нудний мер великого міста. Його перевага: його політику бачать в усій країні. Хто вмикає телевізора за 1800 кілометрів східніше Стамбула – все одно бачить Стамбул. Місто є своєрідною кулісою для численних серій та залишається фокусом інтересу для новинних випусків. Картинку завершують опозиційні ЗМІ, які розхвалюють Імамоглу до небес.

Набільше місто Туреччини Стамбул / Фото з відкритих джерел

Насправді, в цьому є свої ризики. Коли в серпні міністр внутрішніх справ Туреччини викинув із кабінетів одразу трьох мерів, які належать до прокурдської партії HDP та замінив їх на людей з АКР, Імамоглу вирішив проявити солідарність із "мерами-дисидентами" та відвідав одного з них. При цьому партію HDP звинувачують у співробітництві із забороненою в Туреччині терористичною організацією "Курдська робоча партія" (PKK). Реакція Ердогана була просто-таки запрограмованою: він назвав Імамоглу терористом. Але водночас ця проявлена солідарність зміцнила зв'язок між двома опозиційними партіями, карбуючи їх союз проти Ердогана. На президентських виборах голоси курдів можуть стати вирішальними.

Імамоглу – улюбленець населення. На автівках таксі в Стамбулі можна побачити його портрет із написом "Гордість народу". В Інтернеті та по телебаченню крутиться відеоролик із репом, присвяченим Імамоглу: 18 турецьких реперів та співаків 15 хвилин поспіль під музику піддають нищівній критиці турецьку юстицію, провладні ЗМІ та ісламістську спрямованість Ердогана, виставляючи при цьому Імамоглу, як повну протилежність президентові.

Якщо тебе вночі за просто так посадять – ти не знайдеш журналіста, який про це розповість. Всіх вже посадили,
– співається в кліпі. На YouTube це відео зібрало вже 26 мільйонів переглядів.

Більше суперників для Ердогана?

Водночас Ердоганові загрожує конкуренція з лав власної партії. Колишній турецький прем'єр-міністр Ахмет Давутоглу минулого тижня проголосив, що виходить із лав правлячої партії АКР. "Я вважаю це історичною відповідальністю та необхідністю розбудови нового політичного руху", – заявив він. Довгий час Давутоглу був правою рукою Ердогана, але у 2016 році через розбіжності в політичних поглядах Ердоган просто викинув його з політики. Давутоглу став одним із найактивніших "внутрішніх" критиків АКР та вимагає повернення до правової держави. Він також виступав проти анулювання першої перемоги Імамоглу та проти звільнення курдських мерів.

Колишній прем'єр-міністр Туреччини Ахмет Давутоглу / Фото з відкритих джерел

Читайте також: Україна і Туреччина знайшли новий імпульс для серйозних відносин, – Anadolu

Так само покинув лави АКР й Алі Бабаджан, колишній міністр економіки. Він теж проголосив про створення нової партії. Намагання цих двох політиків є прямим викликом президентові Ердогану, тому що обидва розраховують на розчарованих виборців АКР, які б хотіли приєднатися до ліберально-консервативного напряму без автократичних закидів чинного глави держави. Перш за все, Давутоглу презентує себе як альтернативного кандидата для релігійних турків. Схожі амбіції проявляє навіть експрезидент Абдулла Гюль – один із "батьків-засновників" АКР, який взагалі-то пішов з політики ще в 2014 році. Бабаджан, Гюль та Давутоглу користуються серед релігійно-консервативних виборців великою повагою й всі троє дистанціювалися від "жорсткої лінії" Ердогана. Здається, що слабкість Ердогана відчувають вже всі – тому й поспішають відірвати собі від нього шматок побільше...

Колишній міністр економіки Алі Бабаджан / Фото newsbeast.gr

Соціологи вважають, що ці троє можуть "відірвати" від президента близько 10% виборців. Це здається невеликою кількістю, але цього може вистачити, аби перемогти Ердогана, якщо Давутоглу та Бабаджан об'єднаються з іншими опозиціонерами. CHP, HDP та національно-консервативна İyi Parti можуть разом зібрати більше, ніж 50% голосів.

Без вироку в тюрмі

Поки що незрозуміло, яким чином вирішить турецька юстиція долю Селахаттіна Демірташа, неофіційного керівника прокурдської партії HDP. Одразу після невдалої спроби путчу 2016 року він був заарештований, незважаючи на те, що сама спроба путчу була приписана так званому "рухові Гюлена", а не курдам. Демірташа звинуватили в пропаганді терору й у 2018 році його було ув'язнено майже на 5 років. Проти нього ведеться ще одна, набагато більша справа: зі звинувачення в співробітництві з "Курдською робочою партією". Вирок в цій справі ще не був винесений, більше того – суд в Анкарі вирішив, що Демірташа не слід тримати в слідчій тюрмі. Його послідовники сподіваються на виправдальний вирок, його справа паралельно розглядається Європейським судом з прав людини, але за наказом Ердогана його все ще тримають за ґратами, як особливо небезпечного терориста... Якщо вирок буде виправдальним або навіть просто умовним – Демірташ може вийти на волю зі славою "постраждалого від рук диктатора дисидента" і тоді всі курди, які лише є в Туреччині, згуртуються навколо нього.

Селахаттин Демирташ / Фото з відкритих джерел

Наступні регулярні вибори мають відбутися в Туреччині лише в 2023 році, але внутрішньополітична ситуація в країні погіршується з кожним днем та з кожним місяцем. Є ще один цікавий момент: всі зміцнілі та "зубасті" опоненти Ердогана звинувачують його в тому, що він зі своїм "новим курсом" завів країну в економічну кризу, причому причини знаходять як у внутрішній, так і в зовнішній політиці. Головні зовнішньополітичні звинувачення проти президента: "побив горщики" з Америкою, до люті роздратував Європу постійним шантажем та загрозами "випустити на європейців сирійських біженців" та ще й подружився з Путіним, купивши в нього протиракетні комплекси С-300 в пику партнерам по НАТО.

Останні два звинувачення, хоч і мають, на перший погляд, чисто політичні підстави, насправді важко відбиваються на турецькій економіці. З одного боку, європейські туристи не хочуть більше відвідувати турецькі курорти (в деяких країнах МЗС навіть видали попередження про небезпеку таких візитів), з іншого ж – російські туристи "а-ля Тагіл" є дуже поганою, дешевою та скандальною заміною багатим європейським відпочиваючим. Та й американські спецслужби стали якось недобре придивлятися до Ердогана з того моменту, як він купив ті російські ЗРК та пустив російських військових "експертів" до натівських оборонних таємниць...

Все це, вважають експерти, цілком може призвести якщо не до нового путчу в Туреччині, то вже точно – до позачергових виборів. І результат їх може стати для нинішнього президента сумним. Ну, хіба що він його знову скасує, як скасував результати виборів у Стамбулі...

Чий Крим? Позиція Туреччини щодо Криму дратує Кремль, – міжнародник