Костянтинівський залізничний вокзал – буферна зона між мирною територією та зоною бойових дій. Військовий медик Валентина зустрічає свою подругу Ольгу – фронтового кухаря. Вона сходить із потяга майже вільно, хоча ходити на протезі зовсім добре ще не навчилася.
Після тривалої перерви Оля їде до фронтової Авдіївки. Там на неї чекає наречений – Олексій. Її приїзд для нього сюрприз. Лише сорок хвилин – і автівка на місці. Тут повно спогадів про фронт, який дівчина не бачила чотири місяці. Кухар згадує улюблену страву хлопців. Вона залишає речі у медиків. Їй кортить якнайшвидше їхати далі – на передову: окрім коханого, там рідні. Побратими.
Нарешті приїжджаємо на місце. Олексій ще не знає, що в машині його кохана. Побратими жартують, мовляв, привезли посилку вагою у 50 кілограмів.
Читайте також: Відомі українські літератори та журналісти стали послами доброї волі ООН
Приїхали на те саме місце, де Оля втратила ногу. Зайти в ту хату дівчина не наважується. Закривавлені ковдри, розкидана жіноча косметика та книжки з історії України. Так виглядала кімната військового кухаря Ольги Тарасевич у середині травня, коли рано вранці в будинок прилетів ворожий снаряд. Боєць із позивним Сєва один із тих, хто надавав першу допомогу пораненій дівчині.
Тоді чоловік ще сподівався, що ногу дівчині врятують. Шоковані побратими тоді ще й гадки не мали, що попри всі намагання лікарів, врятувати кінцівку неможливо. Але дівчина не падала духом. У військовому шпиталі вона вселяла оптимізм у всіх навколо. Одразу після поранення Олексій поїхав з коханою в шпиталь.