Голодомор був способом зламати український спротив і знищити середовище, здатне до самостійного життя й політичного голосу. Сьогодні, коли ми говоримо про гібридну та когнітивну війну, варто дивитися на ці події не лише як на історію, а як на кейс. Логіка тодішньої політики дуже добре читається в сучасних інструментах російської агресії. Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Читайте також "Вони дуже бояться повторення": як говорити з дітьми різного віку про Голодомор та чого точно не можна робити

Голод як технологія контролю

Коли влада контролює їжу, пересування й інформацію, людина перетворюється з суб'єкта на об'єкт. Сучасна когнітивна війна діє подібно: спершу б'є по довірі до держави, медіа й оточення, потім підсовує чужі наративи, а зрештою формує керовану поведінку – від апатії до бажання "закінчити за будь-яку ціну".

Те, що в 1930-х робили партійний апарат і НКВС, сьогодні робить розгалужена інформаційна інфраструктура Кремля: пропагандистські телеканали, псевдоексперти, бот-мережі, "телеграм-інсайдери". І так само як тоді головна мета – позбавити суспільство здатності діяти самостійно.

Від Голодомору до "зернового шантажу"

Блокування портів, маніпуляції із зерновими угодами та вихід із домовленостей – це не про логістику. Це спроба зробити продовольство інструментом тиску на країни Європи, Африки та Азії.

До цього додається інформаційний вимір. Росія створює проблему – блокує постачання, підриває довіру до морських коридорів – а потім звинувачує в ній Україну та Захід. Для країн Глобального Півдня поширюється наратив, що "санкції й підтримка України винні в подорожчанні хліба". Так формується образ України як нібито джерела нестабільності, а Росії – як "відповідального гравця".

З погляду інформаційної безпеки це класичний приклад зовнішньої маніпуляції: контроль над ресурсами поєднується з нав'язуванням кремлівської картини світу, що прямо впливає на позиції урядів у ЄС, Африці та Азії щодо підтримки України.

Пам'ять як елемент безпеки

Радянська влада не лише вчинила Голодомор, а й десятиліттями забороняла про нього говорити – це теж частина злочину. Сьогодні Росія повторює цю модель: на окупованих територіях нищить українську культуру й освіту, а назовні просуває наративи від "українців не існує" до "Україна – фашистська держава".

Пам'ять формують і домашні розмови. Якщо ми мовчимо, діти все одно дізнаються про Голодомор – із випадкових відео чи картинок, без контексту й підтримки. Тоді наратив створюють не батьки чи школа, а алгоритми, чужі інтерпретації й російська пропаганда.

Як експерт зі стратегічних комунікацій і батько, я відчуваю це особливо гостро. Моїй доньці чотири роки: у її світі вже є тривоги, розмови про війну й свічка наприкінці листопада. Вона ще не розуміє масштабів трагедії, але тонко вловлює атмосферу. І тут наш вибір простий: або ми даємо їй опору й прості, чесні слова, або залишаємо сам на сам із тривогою, яку вона навіть не може назвати.

Такі теми потребують уважної розмови. Наш Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зокрема має просвітницьку місію, тому ми опублікували окремий матеріал "Пам'ять без травми: як розповісти дитині про Голодомор". Він дуже чітко показує, як говорити про Голодомор із дітьми різного віку – від чотирирічних до старшокласників – так, щоб не травмувати, а створювати зв'язок, емпатію й відчуття безпеки.

Ключова ідея цього підходу проста. Є три опори:

  • чесність (правда, але в межах віку),

  • співчуття (говоримо про біль по-людськи, без шоку й жорстких деталей),

  • опора на життя ("Ми тут, живі, разом, і продовжуємо").

Для дітей віком моєї доньки, 4 – 5 років, мова йде не про цифри жертв і не про політичні формули. Ми говоримо про те, що: "Колись людям в Україні було дуже важко, їм бракувало їжі, але вони трималися разом і допомагали один одному". Обов'язково додаємо: "Ти зі мною, ми в безпеці зараз".

З погляду інформаційної безпеки це не дрібниця. Уміння дитини відрізняти факти від маніпуляцій, мати цілісну картину власної історії – це частина національної стійкості. Якщо покоління зростає в туманних уявленнях про те, що "хтось колись голодував, і це стосувалося всіх однаково", воно значно легше прийме російські наративи – про "спільну трагедію" без геноциду чи про "посуху замість злочинного рішення влади".

Зауважте Зимові 6500 гривень: хто саме може отримати і як – відповіді на всі питання

Уроки для ЄС і НАТО

Для партнерів у ЄС і НАТО Голодомор – це не просто сторінка української історії, а попередження про те, як далеко може зайти режим без права і зовнішніх стримувачів. Тоді інструментом терору було продовольство, сьогодні – енергетика, логістика, міграція та інформаційні платформи. Логіка незмінна: створити кризу, запропонувати себе як "рішення" і використати залежність як важіль тиску.

Український досвід показує: ці методи спершу застосовують проти найуразливіших, а потім розширюють географію. Колись це було українське село, згодом – країни, залежні від російського газу, нині – держави, що потребують імпорту зерна й добрив. Завтра це можуть бути інші критичні ресурси.

На тимчасово окупованих територіях Росія системно порушує міжнародне гуманітарне право. З лютого 2022-го вона примусово мобілізувала понад 46 тисяч українців, перетворюючи людей на ресурс для війни проти власної держави. Це пряме порушення Женевських конвенцій і черговий прояв геноцидної політики.

Паралельно окупаційна влада мілітаризує дітей: молодших школярів залучають до парамілітарних структур на кшталт "Юнармії", готуючи їх до служби в армії держави-агресора.

Тому ми наполягаємо: Україну слід розглядати не як виняток, а як країну, що першою зіштовхнулася з загрозами, які неминуче дійдуть до кордонів ЄС і НАТО. Наш досвід – це не лише трагедія, а й знання про стійкість до таких атак.

Голод як метод війни: історія, яка повторюється

Американський історик Тімоті Снайдер звертав увагу, що Кремль знову застосовує голод як інструмент тиску у сучасній війні. Фактично заперечення Голодомору стало підготовчим етапом до використання продовольства як зброї. За словами мого колеги, Володимир Путін прагне демонструвати світові, ніби саме він контролює українську землю й продовольчі потоки.

У комунікації з лідерами країн Африки та Азії Кремль вибудовує позицію "господаря їжі" – того, хто визначає, хто матиме доступ до зерна, а хто ні. На думку Снайдера, така поведінка прямо продовжує сталінську практику використання голоду як інструменту політичного тиску.

Голодомор – це не лише трагедія, а урок про те, як держава без стримувачів може зробити їжу, мобільність та ідентичність зброєю. Сьогодні Україна має державу, армію й партнерів – і наш обов'язок використати ці можливості, щоб такі сценарії не повторилися.

Так само важливо говорити про Голодомор із дітьми без травматизації. Тоді пам'ять стає не тягарем, а частиною нашої спільної безпеки.