Історія Іванішевіча нічим не відрізнялась від бідних сімей того часу у Хорватії. Батьки продали усе і віддали сина у тенісну школу. Будучи юніором Горан вже досяг багато чого. Перемога на Юніорському US Open і третя сходинка в підлітковому рейтингу.
А далі він справді став успішним тенісистом. 22 титули в одиночному розряді, 9 в парному. Горан виконував почесну місію на Олімпіаді в Барселоні несучи прапор Хорватії. Протягом майже 6 років входив до 10 найсильніших тенісистів. Іванішевічу належить унікальний рекорд - 4 рази йому вдавалось подати за сезон більше тисячі ейсів.
Іванішевіч - любитель пожартувати
Поза тим не забував Горан і розважатись. Якщо на думку хорвата суддя матчу помилявся, він завжди був радий взяти рушничок та протерти поважному рефері окуляри, або ж зв’язати шнурівочки на взуті, аби останній нікуди не втік. Та поміж жартами він ніколи не забував звідки він та хто він.
Патріотичні почуття завжди переповнювали Горана. Коли у 1991 році Хорватія проголосила незалежність від Югославії і розпочались криваві заворушення Горан звісно не пішов на поле битви, але одразу розпочав мандрувати по усьому світу і виставковими матчами збирати кошти для так званого "Фонду свободи", який боровся за незалежність його батьківщини. Він навіть відмовився виступати у матчах кубка Девіса проти Франції, аби лиш привернути увагу громадськості до трагедії на Балканах.
Маленький крок
Та от до справжнього визнання в тенісному суспільстві йому не вистачало маленького, втім такого вагомого, кроку. Тричі Горан поступався у фіналі королівського "Вімблдону". Здавалось він просто зненавидить цих американців. Агассі та двічі Сампрас відбирали у Горана "золотого красеня".
Час йшов, а Іванішевіч так надалі і залишався "без Гренд Слемним тенісистом". Більше того, у на прикінці ХХ століття Містер Ейс почав відчутно втрачати у рейтингу. На початок "Вімблдону" 2001-го Горану було без 2 місяців 30 років. Він посідав 125 сходинку у рейтингу АТР. Організатори лондонських змагань, зважаючи на минулі хороші виступи Іванішевіча, вирішили вже дати тому колись топовому тенісисту картку щасливця, так звану Вайлд кард, яка дозволяла спортсмену розпочати виступи в основній сітці змагань.
Та те, що зробив Іванішевіч назавжди вкарбується в історії тенісу. Фредерік Йонсен, Карлос Мойя, Енді Роддік, Марат Сафін та господар турніру Тім Хенман не встояли перед потужною подачею містера Єйса. Це здавалось цілковитою казкою. Горан, якого усі списали, а організатори з жалю вручили принизливу як для нього Вайлд карт, добрався до фіналу королівських змагань.
Титул, який 10 років тікав від нього
З одного боку хорват шаленів від щастя та з іншого його переповнював страх. Адже він точно знав, що це остання нагода і так само достеменно знав, що він уже давно не той Горан як у 1992, 94 та 98 роках, коли він поступався у фіналах тих клятих змагань. Та цього разу казка закінчилась казкою - Горан зробив цей крок усього його життя.
У фіналі він здолав Патріка Рафтера і здійняв над головою той титул, який 10 років тікав від нього. Після тріумфу у його рідному хорватському Спліті відбувалось щось неймовірне. Складалось враження, що збірна Хорватії по футболу у фіналі Чемпіонату світу переграла бразильців. 200 тисяч жителів міста вийшли на вулиці і святкували до самого ранку. Ось, що означає вірити та мріяти. Цікаво, що "Вімблдон" став останнім здобутком Горана. Але невже це не найкраще завершення мрії?