Нам не доступні основи системи: а це понад 25 супутників, які обертаються довкола Землі, передають свою локацію і точний час. Виходячи з цих даних, навігаційні пристрої обчислюють положення і маршрут до пункту призначення.
У 1978 році Сполучені Штати Америки вивели супутники на орбіту Землі. Тоді їх запустили на висоту 20 тисяч кілометрів. Але супутникова технологія бере свій початок набагато раніше.
Початок Космічної ери припадає на 4 жовтня 1957 року, коли Радянський Союз запустив “Супутник-1”. Дітище Сергія Корольова в діаметрі дорівнювало лише 58 сантиметрам. Він передав сигнал на Землю, який можна було прийняти у будь-якій точці з відповідним обладнанням.
Ця демонстрація радянської техніки змусила Сполучені Штати задуматися - їх головні суперники в “Холодній війні” були технологічно на крок попереду. "Супутниковий шок" надихнув американців розширити свою космічну програму. Що й призвело до створення NASA. І коли в 1969 році американці відправили на Місяць першу людину, вони довели, що наздогнали й випередили СРСР.
А далі була успішна та популярна програма “Апполон”, яка дозволила американцям ще активніше розвивати супутникові технології. В першу чергу, супутники були призначені для військової розвідки. Перший GPS вийшов на орбіту в 1978 році. Як і в інших супутників, його завдання полягало у координації військових операцій.
У 2000 році Сполучені Штати відкрили GPS-систему для загального користування. З тих пір, завдяки супутникам, кожен може визначити будь-яку точку на поверхні Землі з точністю до кількох метрів: і це є основою сучасної навігаційної системи.