Але чому так сталося? І як взагалі простому робітнику вдалося непомітно винести шедевр? 24 Канал розповість про все це трохи докладніше.
Як так сталося, що звичайний скляр викрав "Мону Лізу" з Лувру?
Спекотний літній ранок у Парижі 21 серпня 1911 року огорнув Лувр, монументальний палац мистецтв і гордість французької нації, густою тишею вихідного. Ніхто з охоронців, які ліниво патрулювали нескінченні мармурові коридори, навіть не підозрював, що саме цієї миті твориться історія, яка змінить світову культуру. А тим часом зі стіни розкішного Квадратного салону (Salon Carré) безслідно зникла невелика дошка з тополі 77 на 53 сантиметри, на якій був зображений портрет флорентійської пані з ледь вловною загадковою усмішкою.
Тоді "Мона Ліза" пензля геніального Леонардо да Вінчі була лише одним із багатьох визнаних шедеврів епохи італійського Відродження. Але саме ця безпрецедентна й зухвала крадіжка перетворила картину на глобальну ікону, найвідомішу та найбажанішу в історії людства. Причім злодієм виявився не витончений кримінальний геній у фраку, як це часто змальовують у детективних романах, а абсолютно непомітний італійський майстер зі скління Вінченцо Перуджа.
Напередодні він тихо і непомітно сховався у тісній темній комірчині для швабр та інвентарю. Вінченцо знав заплутані лабіринти Лувру як свої п'ять пальців, адже саме він на замовлення керівництва музею монтував захисні скляні короби для найцінніших полотен. Дочекавшись ранку понеділка, коли музей був офіційно зачинений для відвідувачів і там перебував лише технічний персонал, чоловік вийшов зі схованки у традиційному білому робочому халаті, який носили всі працівники музею. Знявши раму та скло на глухих сходах, він просто загорнув дерев'яну панель у той самий халат і спокійно вийшов через бокові двері.
Жодної стрілянини, жодних хитромудрих систем сигналізації чи підкуплених охоронців. А найдивовижніше, що зникнення шедевра помітили далеко не одразу. Лише наступного дня французький художник Луї Беро, який прийшов до Лувру зі своїм мольбертом, щоб зробити ескіз інтер'єру Квадратного салону, побачив порожнє місце на стіні з чотирма металевими гачками. Ба більше, охоронці спочатку відмахнулися, вирішивши, що картину просто забрали фотографи музею для створення репродукцій.
Найцікавіше про викрадення "Мони Лізи" у 1911 році: дивіться відео 24Канал
Чому зухвале пограбування перетворило картину да Вінчі на ідола?
Коли ж з'ясувалося, що шедевр Леонардо дійсно вкрадено, Париж охопила істерика. Музей негайно закрили на цілий тиждень для слідчих дій. А коли він знову відкрив свої двері, відбулося щось неймовірне – тисячі людей вишикувалися у кілометрові черги, просто щоб подивитися на порожнє місце на стіні. Це був безпрецедентний психологічний феномен початку ХХ століття, коли відсутність мистецтва привернула значно більше уваги, ніж його присутність.
Французька поліція кинула абсолютно всі доступні ресурси на пошуки "Мони Лізи". Детективи обшукували міжнародні потяги, перевіряли океанські лайнери, допитували сотні підозрюваних по всій Європі. Справа набула такого колосального розголосу, що міжнародна преса буквально вибухнула сенсаційними заголовками. Провідні газети по всьому світу щодня друкували великі репродукції картини на перших шпальтах – і завдяки цій масованій медійній кампанії обличчя Лізи Герардіні стало впізнаваним у кожному куточку планети.
До крадіжки її знали переважно мистецтвознавці, історики та культурна еліта, але після – вона стала невіддільною частиною масової культури, першою справжньою "знаменитістю" у світі мистецтва. А крадій тим часом спокійно жив у Парижі, ховаючи найрозшукуваніший артефакт світу у звичайній дерев'яній скрині з подвійним дном у своїй скромній тісній квартирі на околиці міста.
Цікавий факт: у відчаї марних пошуків крадія поліція заарештувала відомого поета-авангардиста Гійома Аполлінера, який колись у запалі емоцій необережно заявляв, що Лувр треба спалити. Аполлінер, зламаний допитами, вказав на свого друга Пабло Пікассо. Обох геніїв жорстко допитували, і Пікассо навіть плакав у залі суду, у паніці заперечуючи не тільки свою провину, але й узагалі знайомство з Аполлінером. Зрештою через повний брак доказів обох митців відпустили.
Велика документалка про епохальне викрадення "Мони Лізи" з Лувру: дивіться відео BestDoc
Як вдалося "Мону Лізу" із тріумфом повернути до Франції?
Лише через понад два роки настала драматична розв'язка – восени 1913, коли флорентійський антиквар Альфредо Джері отримав загадкового листа від чоловіка, що підписався "Леонардо". Вінченцо Перуджа привіз картину до Італії, наївно і палко вважаючи, що здійснює великий патріотичний акт – повертає вкрадений Наполеоном Бонапартом шедевр на історичну батьківщину. Він просто не знав правди – да Вінчі сам продав картину королю Франції Франциску I.
Джері разом із директором знаменитої галереї Уффіці Джованні Поджі зустрілися з Вінченцо, побачили оригінал – і негайно викликали поліцію. Перуджу заарештували, але в Італії суспільство сприйняло його майже як національного героя. Суд присяжних був надзвичайно поблажливим – скляру дали лише рік і 15 днів ув'язнення, а згодом і цей термін скоротили до 7 місяців.
"Мона Ліза" ж, перед тим як знову опинитися у Франції, здійснила тріумфальне турне містами Італії. Її з неймовірними почестями виставляли у Флоренції, Римі та Мілані, де величезні натовпи плакали від щастя, споглядаючи національну святиню. Ба й повернення картини до Лувру 4 січня 1914 року нагадувало урочисту зустріч королеви.
Відтоді "Мона Ліза" більше ніколи не була просто шматком розписаного дерева – крадіжка наділила її потужною аурою містики, недосяжності та неймовірної матеріальної цінності. На сьогодні вона залишається найзахищенішим художнім твором на планеті – під товстим шаром сучасного куленепробивного скла, у спеціальному боксі з суворим мікрокліматом, під безперервним прицілом десятків камер та надчутливих датчиків. А проте це не означає, що дивовижні крадіжки з Лувру назавжди припинилися.