Річ у тім, що ми маємо більш ранню історію звільнення. І 24 Канал розповість про неї докладніше.
Чому українці стали вільними раніше за росіян?
Історію століттями писали з перспективи імперських столиць, навмисно чи випадково маргіналізуючи той факт, що мільйони українців здобули особисту свободу за цілих 13 років до того, як російський цар Олександр II підписав свій знаменитий маніфест у 1861 році. Це сталося у 1848 – під час тектонічного зсуву, відомого як "Весна народів".
Щоб розібратися у ситуації, передовсім слід чітко розмежовувати демографічні та політичні реалії українських земель середини ХІХ століття. Кордон по річці Збруч був не просто географічною лінією – це був цивілізаційний розлом. На захід лежали Галичина, Буковина та Закарпаття, інтегровані у структуру багатонаціональної імперії Габсбургів, а от на схід – поглинуті Російською імперією простори, де панував жорсткий, майже рабовласницький лад епохи Миколи I.
У 1848 році від Парижа до Відня барикади палали вогнем революцій. Імперія Габсбургів тріщала під тиском національних рухів. У Галичині польська шляхта, яка домінувала у регіоні й володіла більшістю земель, готувала антиавстрійське повстання. І саме у цій точці історії губернатор Галичини Франц Штадіон, діючи на випередження, у квітні приймає геніальне і водночас цинічне політичне рішення – щоб вибити ґрунт з-під ніг польської аристократії, він оголошує про негайне скасування панщини, зокрема й для русинських (українських) селян. Імператор Фердинанд I згодом легітимізував цей крок своїм патентом.
Складно переоцінити епохальність цього моменту. Український селянин у Галичині раптово перестав бути "інвентарем". Він здобув громадянські права, право звертатися до суду, право обирати й бути обраним до парламенту у Відні. Це був колосальний стрибок, який запустив процес формування модерної української політичної нації.
Частина українського народу тоді синхронізувалася з європейським політичним годинником. Українці в Австрійській імперії створювали Головну Руську Раду – першу легальну політичну організацію, видавали першу україномовну газету "Зоря Галицька" та формували національні гвардії. Це був вибух громадянської свідомості, який став можливим саме завдяки скасуванню панщини.
У той самий час, коли галицькі селяни вже відправляли своїх депутатів до імперського рейхсрату, українці по той бік Збруча залишалися безправною власністю російських поміщиків, яких могли продати, програти у карти або заслати до Сибіру. Російська імперія консервувала своє середньовіччя. Чому ж тоді ця грандіозна подія – звільнення величезної частини українського етносу у 1848 році – залишилася майже непоміченою у глобальному історичному контексті?
Звільнення українських селян – що слід розуміти про 1848 та 1861 роки: дивіться відео myzukrainy
Чому історія гучніше говорить про 1861 рік?
Перша причина, вочевидь, у тім, що Галичина сприймалася у Європі як абсолютна периферія. Події, що відбувалися там, здавалися європейським інтелектуалам провінційними та не вартими перших шпальт. А звільнення селян скидалося лише на тактичний епізод внутрішньої австрійської політики, а не на акт гуманістичного тріумфу.
Інша важлива причина – в економічній реальності після 1848 року, яка виявилася надзвичайно суворою. Тут варто згадати, до прикладу, проблему так званих "сервітутів" – права користування лісами та пасовищами. Іншими словами, хоча селяни вже мали особисту свободу, ліси та луки залишилися у власності шляхти. А це призвело до десятиліть виснажливих судових процесів та економічної залежності.
Свобода виявилася гіркою на смак. Вона не принесла миттєвого процвітання, а радше трансформувала феодальну експлуатацію у капіталістичну бідність. Через це у колективній пам'яті самих селян 1848 рік часто асоціювався не з ейфорією визволення, а з початком нових, витонченіших форм економічного виживання.
Але є ще третій фактор, дуже впливовий – спрацювала потужна машина російського, а згодом радянського імперського наративу. Коли у 1861 році Російська імперія, зазнавши принизливої поразки у Кримській війні (що й стало головним каталізатором реформ), нарешті скасувала кріпацтво, цю подію розпіарили на весь світ.
Не тільки російська дипломатія, а й "вєлікая" література від Тургенєва до Толстого активно створювали міф про "Царя-Визволителя". Він був настільки гучним, що на тривалий час заглушив усі інші історичні голоси. А оскільки більша частина українських етнічних територій перебувала під владою Романових, дата "1861" була штучно наліплена на всю українську історію.
На жаль, світ довго був звиклим дивитися на Східну Європу через оптику Санкт-Петербурга та Москви. А історія рідко буває справедливою до тих, хто не має власної держави. Проте факти залишаються фактами: 1848 рік – це справжня, європейська дата початку звільнення українців від кайданів феодалізму, без жодних применшень ваги наступних історичних подій.