Отже, саме тоді у Києві російська імперська адміністрація засудила Максима Залізняка, чий бунт ледь не підпалив усю Європу. 24 Канал розповість по це трохи докладніше.
Тавро, батоги та Сибір: як імперія розправилася з ватажком Коліївщини?
Фінал Коліївщини був трагічним, придушення селянського повстання супроводжувалося масовими стратами, катуваннями та руйнуванням цілих козацьких поселень Правобережжя. Російські та польські каральні загони влаштували жорстоку розправу над гайдамаками, щоб назавжди викорінити дух бунту в регіоні.
Один із символів та лідерів гайдамаків Максим Залізняк, на відміну від свого соратника Івана Ґонти, уникнув видачі польській владі, бо народився на території Гетьманщини та де-юре вважався підданим російської корони. Тому саме російська влада судила Залізняка. І судовий процес, що завершився 25 серпня 1768 року у Київській губернській канцелярії, був швидким і безжальним.
Вирок Залізняку став класичним зразком імперського терору, покликаного не лише карати, але й стирати особистість. Рішення суду передбачало жорстоке тілесне покарання – биття батогом, виривання ніздрів, таврування розпеченим залізом на лобі та щоках (випалювання слова "вор", що у тогочасній термінології позначало державного злочинця) і у підсумку довічне заслання на каторжні роботи до сибірських копалень Нерчинська.
Моторошна театральність цього покарання вражає – биття батогом у ті часи часто було смертельним, а кат міг навіть одним ударом зламати хребет. Проте Залізняк мусів вижити, адже його понівечене обличчя мало стати нагадуванням про ціну бунту проти імперського порядку. Після екзекуції, яка перетворила колишнього грізного ватажка на закривавлену тінь, розпочався його останній, найтрагічніший шлях – етап до Сибіру.
Хто такий Максим Залізняк та яка його роль у Коліївщині: дивіться відео pangeyaultimadc
Кривава втеча дорогою до сибірської каторги – та безвість
Тут історія зробила неймовірний поворот, який може слугувати прикладом незламності людського духу в умовах абсолютної безнадії. Дорогою до місця заслання, неподалік Охтирки, 1 листопада 1768 року Залізняк разом із кількома десятками своїх закутих у кайдани побратимів здійснив відчайдушну спробу втечі. Каторжани змогли роззброїти варту, захопити зброю і навіть коней.
Проте їхній тріумф тривав недовго – регулярні військові частини швидко наздогнали втікачів. Залізняка знову схопили, і цього разу конвой посилили до безпрецедентних масштабів. На жаль, подальша доля Максима губиться у крижаній темряві сибірської каторги.
Нерчинські срібні копальні у XVIII столітті були справжнім пеклом на землі. Середня тривалість життя каторжанина там рідко перевищувала кілька років. Радше за все, Залізняк розчинився в безіменних братських могилах вічної мерзлоти, позбавлений імені, обличчя та батьківщини.
Але він не розчинився в історії. Максим скидався на романтичного розбійника, але став каталізатором глобальних змін. Його дії спровокували так звану Балтську кризу, яка дала Османській імперії привід оголосити війну Росії. А ця війна своєю чергою призвела до катастрофічного послаблення Речі Посполитої і її першого поділу в 1772 році.