Саме вони визначають, які податки ми платимо, як ставимося до міграції, кліматичних змін, штучного інтелекту та навіть до базових прав людини. Але чому ми вимірюємо такий складний світ політики термінами, які позначають звичайні напрямки у просторі? 24 Канал розповість про це трохи докладніше.

Де почалася політична геометрія лівих і правих?

Спробуємо здійснити подорож у часі – у задушливе літо кінця XVIII століття, коли одна випадковість назавжди змінила словник людства. Саме так – усе почалося не з глибоких філософських трактатів чи складних ідеологічних маніфестів, а зі звичайної людської психології та акустики.

У Франції, у буремний 1789 рік, коли Велика революція вже спалахнула, а Бастилія впала, Національні установчі збори зібралися, щоб вирішити долю монархії. Головне питання, яке розривало залу на шматки – чи повинен король Людовік XVI зберегти право абсолютного вето на закони, які приймає парламент.

Атмосфера в залі була настільки наелектризованою, що опоненти буквально не могли сидіти поруч – це загрожувало фізичними сутичками. Ті, хто захищав традиції, монархію, церкву та старий порядок, якось наче інстинктивно згуртувалися праворуч від крісла голови зборів (це були аристократи та консервативне духовенство). А от ті, хто вимагав радикальних змін, обмеження влади короля та розширення прав громадян, сіли ліворуч.

Також це був суто практичний крок – сісти ближче до своїх, щоб краще чути однодумців, а заодно й не отримати тростиною по голові від розлючених опонентів. І от ця тимчасова, здавалося б, просторова конфігурація виявилася напрочуд живучою – коли у 1791 році зібралися нові Законодавчі збори, інноватори знову сіли зліва, а захисники традицій праворуч.

Згодом французькі газети почали використовувати ці терміни як зручне скорочення. Замість того щоб довго перераховувати погляди політика, преса просто писала – "представник лівої сторони" або "діяч правого крила". Те, що народилося як випадкове розсаджування у манежі Тюїльрі, кристалізувалося у залізний ідеологічний маркер, який пережив і саму революцію, й імперію Наполеона, а потім і розлетівся всім світом.

Як з'явилися ліві й праві та що з ними було далі: дивіться відео WAS_UA

Чому ці давні ярлики досі керують світом у 2026 році?

Здавалося б, минуло понад два століття. Світ пережив індустріальну революцію, дві світові війни, винайдення інтернету та глобальну цифровізацію, ба й сучасна політика стала неймовірно складною. Чому ж ми навіть у 2026 році користуємося словником епохи напудрених перук та гільйотин?

Найочевидніше, через фундаментальну потребу людського мозку спрощувати реальність. Людська психіка тяжіє до бінарних опозицій – "свої" та "чужі", "світло" та "темрява", "ліві" та "праві". Ця дихотомія працює як ідеальний когнітивний ярлик, хоча впродовж XIX та XX століть зміст цих понять еволюціонував, адаптуючись до нових реалій.

Скажімо, під час індустріалізації ліві стали асоціюватися з робітничим рухом, профспілками, соціалізмом та боротьбою за економічну рівність, а праві стали захисниками вільного ринку, капіталу, національних традицій та індивідуалізму. А сьогодні вісь ліві-праві переживає чергові мутації – економічні питання часто відходять на другий план, поступаючись місцем культурним війнам.

Сучасні ліві – це переважно про глобалізм, екологічну свідомість, захист меншин та соціальну справедливість. Натомість праві уособлюють національний суверенітет, жорсткий контроль кордонів, традиційні інституції та економічний протекціонізм. Та хай там як, ми продовжуємо використовувати ці терміни, бо вони створюють ілюзію порядку у хаотичному світі.

Вони дозволяють виборцю за лічені секунди ідентифікувати політичну платформу кандидата. Коли політик у Європарламенті чи Конгресі США заявляє про свою приналежність до правого чи лівого табору, він миттєво активує цілий пакет асоціацій у голові виборця. Це політичний франчайзинг, де бренд говорить сам за себе.

Звісно, ця система координат недосконала. Вона не здатна адекватно описати лібертаріанців, які виступають за абсолютно вільний ринок (як праві), але підтримують максимальну свободу особистості у соціальних питаннях (як ліві). Що й казати також про авторитарних популістів, які поєднують ліву соціальну риторику з правим радикальним націоналізмом тощо.

Проте, попри всі спроби політологів запровадити багатовимірні компаси та складні матриці, суспільство вперто повертається до старої доброї лінії з двома кінцями. Привиди Французької революції досі блукають коридорами влади від Брюсселя до Токіо, і поки людська природа потребуватиме чіткого поділу на "нас" і "них", поняття лівих та правих залишатимуться непорушним фундаментом нашої політичної навігації – хоч все і починалося лише з того, хто і на якому стільці вирішив сісти.