У масовій свідомості цей епізод часто малюється як героїчне визволення сотень невинно засуджених, які роками гнили у вогких підземеллях за наказом жорстокого короля. Але насправді все було геть не так, і 24 Канал розповість про це трохи докладніше.

Що насправді шукав розлючений натовп у Бастилії та до чого тут маркіз де Сад?

Коли важкі дубові ворота фортеці Бастилії впали 14 липня 1789 року, переможці знайшли всередині лише сімох в'язнів, причім жоден із них не був політичним дисидентом чи борцем за свободу. І тут резонно виникає питання – чому ж люди Парижа пролили стільки крові заради штурму майже порожньої в’язниці? Річ у тім, що справжня причина падіння Бастилії крилася не у бажанні звільнити в'язнів, а у банальному прагненні вижити.

На початку липня того року Париж був у стані параноїдального жаху. Економічна криза досягла апогею – ціни на хліб злетіли до найвищого рівня за століття, люди голодували, а король Людовік XVI, наляканий радикалізацією Національних установчих зборів, почав стягувати до столиці вірні йому війська, переважно іноземних найманців. Звільнення популярного міністра фінансів Жака Неккера 11 липня стало сірником, який кинули у бочку з бензином – тепер парижани були переконані, що король готує криваву розправу над містом.

І місту потрібна була зброя, щоб захистити себе. Вранці 14 липня гігантський натовп увірвався до Hôtel des Invalides, де зберігався військовий арсенал – опір був мінімальним, і до рук повстанців потрапило близько 30 тисяч мушкетів. Але виникла серйозна проблема – в арсеналі не було ані пороху, ані куль. Куди ж вони поділися? А за кілька днів до цього, передбачаючи заворушення, влада завбачливо перевезла понад 13 тонн чорного пороху у найбезпечніше на їхню думку місце у Парижі – до Бастилії. Туди натовп і рушив.

Французька революція – як слід розуміти події у Бастилії 14 липня 1789 року: дивіться відео SLICEHistory

Бастилія була архітектурним монстром – 8 масивних веж заввишки 30 метрів, з'єднаних товстелезними стінами, височіли над робітничим передмістям Сент-Антуан, ніби постійне нагадування про всевладдя корони. Її гармати були спрямовані просто на житлові квартали. Проте до 1789 року фортеця вже давно втратила своє значення як головна державна в'язниця – утримання цього колосального комплексу обходилося скарбниці настільки дорого, що ще за кілька років до революції були плани щодо його знесення та облаштування там публічної площі.

Хто ж ті семеро, яких таки звільнив натовп? Це були четверо фальшивомонетників, двоє людей з психічними розладами, і один аристократ – граф де Солаж, ув'язнений за сумнозвісним lettre de cachet (королівським наказом без суду) на прохання власної родини через "жахливі злочини" (за чутками, мовилося про інцест). Найвідомішого в'язня, скандального маркіза де Сада, перевели з Бастилії всього за 10 днів до штурму, причім він сам спровокував це тим, що кричав через імпровізований рупор з вікна камери, закликаючи парижан на допомогу і стверджуючи, нібито охорона вбиває арештантів.

Кривава розв'язка штурму Бастилії: як народився символ?

Комендантом Бастилії був маркіз Бернар-Рене де Лоне – чоловік, який народився у цій фортеці (його батько також був комендантом), але майже не мав військового досвіду. Його гарнізон складався з 82 списаних ветеранів та 32 швейцарських гвардійців. Де Лоне опинився в пастці – він не хотів стріляти у народ, але й не міг просто віддати королівську фортецю. Переговори тривали кілька годин, напруга зростала, і натовп, що зібрався у зовнішньому дворі, ставав дедалі нетерплячішим.

Коротко про те, як відбувався штурм Бастилії: дивіться відео ProHistory-l4m

Трагедія стала неминучою, коли хтось – досі достеменно невідомо, з чийого боку – зробив перший постріл. Почалася хаотична стрілянина, захисники фортеці з-за товстих стін вбили близько 100 повстанців, багато десятків були поранені. Лише по обіді, коли до бунтівників приєдналися дезертири з Французької гвардії з гарматами, ситуація змінилася. Побачивши артилерію, де Лоне зрозумів, що опір марний, і почав погрожувати підірвати пороховий льох та знищити всю фортецю разом із частиною передмістя. Однак підлеглі не дали йому цього зробити, і Бастилія капітулювала.

Доля коменданта була жахливою – попри обіцянки зберегти йому життя, розлючений натовп, сп'янілий від крові та адреналіну, розтерзав де Лоне дорогою до Ратуші. Його голову відрізали м'ясницьким ножем і підняли на піку, пронісши вулицями Парижа. Це був моторошний прецедент насильства, який задав тон усій подальшій революції.

Згодом революційні лідери докумекали, що подія має неабиякий пропагандистський потенціал. Захоплення порохового складу не звучало як величний подвиг, а от повалення багатовікового символу деспотизму – цілком. Семеро жалюгідних в'язнів постали перед публікою як мученики режиму. А саму фортецю вирішили негайно знести.

З погляду масштабів історії, взяття Бастилії було стратегічно незначною подією – але її психологічний вплив виявився колосальним. Вона довела, що королівська влада не є непорушною, що армія може відмовитися стріляти у народ, і що абсолютизм можна зламати силою. Народ Парижа йшов по порох, щоб вижити, але випадково знайшов дещо набагато потужніше – усвідомлення власної сили.