Сьогодні цей текст часто називають першою демократичною конституцією у світі, стверджуючи, що український емігрант на десятиліття випередив найвидатніших мислителів епохи Просвітництва. Але чи дійсно історичні факти підтверджують цю красиву легенду? 24 Канал розповість про все докладніше.
Чи справді документ 1710 року випередив ідеї Монтеск’є та Руссо?
Щоб зрозуміти справжній масштаб інтелектуального подвигу Пилипа Орлика, слід відкинути романтичні міфи й звернутися до сухих фактів – а вони не менш вражають. Цей гетьман створював свій юридичний шедевр не у вакуумі – він був блискуче освіченою людиною, інтегрованою в європейський інтелектуальний простір, і його праця стала геніальним синтезом західної політичної думки та місцевої військової традиції.
Коли ми говоримо про розподіл державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, сучасна політологія автоматично відсилає нас до праці французького філософа Шарля-Луї де Монтеск'є "Про дух законів", опублікованої у 1748 році. Жан-Жак Руссо зі своїм фундаментальним "Суспільним договором" з'явився на інтелектуальній арені ще пізніше – у 1762 році.
Так от, Пилип Орлик уклав свої "Пакти й Конституції" на 38 років раніше за Монтеск'є – це факт, але чи означає це, що козацький гетьман винайшов ту концепцію? Насправді – ні, Орлик не був першовідкривачем самої ідеї.
Фундамент теорії суспільного договору та обмеження абсолютної влади був закладений ще англійцем Джоном Локом у його "Двох трактатах про правління" 1689 року. Проте геніальність Орлика проявилася в іншому – він не просто теоретизував у затишному кабінеті, як це робили європейські філософи, а імплементував передові ідеї у реальний, практичний правовий документ, який мав стати основою для управління державою.
За латиномовним оригіналом, який досі дбайливо зберігають у Державному архіві Швеції (Riksarkivet) у Стокгольмі, Орлик чітко розмежував повноваження. Виконавча влада залишалася за гетьманом, але її суттєво обмежували. Законодавчу владу делегували Генеральній раді, яка мала збиратися тричі на рік (на Різдво, Великдень та Покрову). Судова ж гілка ставала незалежною – гетьман втрачав право самостійно карати винних, це повноваження переходило до Генерального суду.
Цікаві факти про Конституцію Пилипа Орлика 1710 року: дивіться відео imtgsh
У такий спосіб Орлик дійсно випередив французьких просвітників – у практичному застосуванні механізмів стримувань і противаг. Він перетворив філософську концепцію на чинний – бодай на папері та в умовах еміграції – закон.
Чому західні історики називають цей пакт радше договором, аніж сучасною конституцією?
Попри всю прогресивність Конституції Пилипа Орлика, західні дослідники європейського права застерігають від історичного анахронізму. Називати цей документ 1710 року саме "конституцією", маючи на увазі сучасне розуміння цього слова (як, наприклад, Конституцію США 1787 року), термінологічно неточно. З погляду європейської правової традиції, це був класичний Pacta conventa – виборчий договір.
Ця форма походить із політичної культури Речі Посполитої, де кожен новообраний король підписував угоду зі шляхтою, зобов'язуючись поважати її привілеї. Документ Орлика був саме таким суспільним договором, але укладеним між гетьманом та козацькою старшиною (елітою), за участю шведського короля Карла XII як офіційного протектора та гаранта. Він не поширював демократичні права на все населення, як-от на селян чи міщан, залишаючись становим документом, що захищав інтереси конкретної військово-політичної верстви.
А проте текст Орлика вражає гуманізмом та антикорупційною спрямованістю. "Пакти" вводили жорсткі обмеження на використання державної скарбниці – гетьман не мав права розпоряджатися державними фінансами як власними, для цього запроваджували посаду незалежного Генерального підскарбія. Ба більше, документ містив безпрецедентні для Східної Європи XVIII століття соціальні гарантії – звільнення від податків вдів, сиріт та родин козаків, які перебували у військових походах.
Отже, Пилип Орлик не залишив позаду європейських філософів у сенсі створення нових абстрактних теорій – його велич у феноменальній політичній сміливості. У той час, коли Європа здебільшого стогнала під гнітом абсолютних монархій, а на сході формувалася жорстка деспотія, емігрант у бессарабських степах створив архітектуру влади, засновану на законі, підзвітності та повазі до прав людини. Це був не просто юридичний міраж у пустелі вигнання, а повноцінний маніфест європейського парламентаризму, який назавжди вписав ім'я свого творця в історію світової політичної думки.