А літо того року видалося аномально спекотним і сухим, ще й зі сходу дмухав сильний вітер. Тож і не дивно, що у ніч на неділю, 2 вересня, історія Лондона зробила фатальний поворот у бік вогняного апокаліпсиса. 24 Канал розповість про це трохи докладніше.
"Жінка зможе це загасити": як природа покарала фатальну самовпевненість мера Лондона?
Усе почалося з банальної людської недбалості. Томас Фаррінер, пекар, який постачав сухарі для Королівського флоту, перед сном не загасив належно вогонь у своїй печі. Пізніше він клявся перед слідчими, що ретельно вигріб усе вугілля, та ось як усе було – близько першої ночі напівзотліла жарина підпалила хмиз, складений поруч із піччю. Вогонь миттєво охопив дерев'яну майстерню, родина Фаррінера прокинулася від ядучого диму і ледве встигла врятуватися, перебравшись дахом до сусідів. Проте їхня служниця боялася висоти й відмовилася стрибати – вона стала першою жертвою інферно, яке згодом поглине серце Британської імперії.
Якби міська влада одразу діяла рішуче, катастрофу можна було б зупинити. Єдиним дієвим способом боротьби з поширенням вогню у ті часи було знесення сусідніх будівель для створення протипожежної смуги. Та коли лорда-мера Лондона сера Томаса Бладворта розбудили й привели на місце займання, він виявив кричущу некомпетентність. Поглянувши на полум'я, чиновник роздратовано кинув фразу, яка увійшла в історію як символ владної самовпевненості: "Жінка зможе загасити це, просто помочившись туди", – і спокійно пішов додому спати.
До ранку неділі вітер перетворив локальну пожежу на вогняний шторм. Полум'я дісталося до складів на Темз-стріт, де зберігали колосальні запаси олії, сала, дьогтю, вугілля та конопляних канатів – сталися потужні вибухи. Розпечене повітря рухалося вгору, засмоктуючи кисень й утворюючи вогняні смерчі, які розкидали уламки з полум'ям на сотні метрів.
Кульмінацією трагедії стало знищення старого собору Святого Павла. Містяни вважали його товсті кам'яні стіни надійним прихистком і знесли до крипти свої найцінніші речі, а книготорговці сховали там цілі бібліотеки. Проте собор був оточений дерев'яними риштуваннями через реставрацію – і вони спалахнули як сірники. Навіть свинцевий дах розплавився – ріки киплячого свинцю потекли вулицями, а каміння вибухало від екстремального перегріву, розлітаючись, немов шрапнель.
Велика лондонська пожежа 2 вересня 1666 року – як це було: дивіться відео 24Канал
Чому за вогняне пекло 1666 року стратили абсолютно невинного?
Лише у вівторок, коли король Карл II та його брат герцог Йоркський особисто взяли на себе керівництво рятувальними роботами, ситуація почала змінюватися. Вони наказали використовувати порох для підриву цілих кварталів, створюючи широкі просіки, через які вогонь не міг перекинутися. До середи, 5 вересня, вітер нарешті вщух, і пожежу вдалося приборкати – проте наслідки були апокаліптичними.
Понад 13 200 будинків, 87 парафіяльних церков, 44 будівлі гільдій та королівська біржа перетворилися на попіл. Близько 100 тисяч людей, шоста частина населення міста, залишилися без даху над головою. Примітно, що офіційна статистика того часу зафіксувала лише 6 смертей, що є абсурдною цифрою для катастрофи такого масштабу. Сучасні дослідники вважають, що реальна кількість жертв вимірюється тисячами, просто бідняків ніхто не рахував, а моторошна за температурою пожежа кремувала тіла, не залишаючи жодних слідів.
Оговтавшись, зневірений натовп почав вимагати крові винних. Але визнати системні проблеми та недбалість пекаря влада не захотіла, натомість знайшла ідеального цапа-відбувайла – Робера Юбера, французького годинникаря з психічними розладами. Він зізнався у підпалі, хоча насправді прибув до Лондона лише через два дні після початку пожежі. Попри очевидну невинність, іноземця повісили, задовольнивши жагу натовпу до помсти.
А трохи згодом із попелу почав поставати новий Лондон – із широкими вулицями, кам'яними та цегляними будинками, і величним новим собором Святого Павла, який височіє над містом і сьогодні. Також та катастрофа назавжди змінила підходи до пожежної безпеки, страхування майна та міського планування, довівши, що одна маленька іскра недбалості здатна переписати історію цілої імперії.