Це не просто один із безлічі страшних епізодів Другої світової війни – а масштабна катастрофа з мільйонами смертей. 24 Канал розповість про це докладніше.
Як колоніальна байдужість і рішення Лондона вбили мільйони людей у Бенгалії?
У Бенгалії, на сході тодішньої Британської Індії, за лічені місяці розгорнулася катастрофа, яка, за оцінками міжнародних істориків, забрала від 2 до 3 мільйонів життів. Люди гинули не лише від браку їжі – їх добивали хвороби, виснаження, інфекції, страх і повне руйнування звичного способу виживати.
Історія Бенгальського голоду досі спричиняє суперечки, але головне зрозуміло – це був не лише природний голод і не просто неврожай. Їжа у регіоні була, але для мільйонів людей вона стала недосяжною. Ціни злітали, ринки хиталися, транспорт і ресурси працювали на війну, а колоніальна влада діяла запізно й нерішуче.
Щоб зрозуміти катастрофу 1943 року, треба дивитися на тодішню ситуацію під час Другої світової війни. Після японського наступу в Південно-Східній Азії Британська імперія кинула величезні сили на оборону Бірми, Індійського океану та ключових комунікацій. Бенгалія опинилася в тилу, але чи не все найважливіше звідти – судна, пальне, вагони, склади, продовольство – ішло на фронт.
При цьому цивільне населення Бенгалії дедалі частіше лишалося десь на узбіччі. Саме тут і проявилася колоніальна логіка в усій її непривабливості. Коли у регіоні почали наростати проблеми з продовольством, реакція влади виявилася млявою. Тобто трагедію посилили не тільки обставини війни, а й рішення британського керівництва, яке ставило власні військові потреби вище за гуманітарні.
Ситуацію іноді спрощують до фрази "Черчилль забрав зерно". Фактично він його не забирав, звісно, але саме британська влада обмежила можливості для доставки продовольства до Індії. Це не був конкретний наказ, який одним махом створив голод, але це була сукупність рішень і відмов, що зібралися в одну смертельну хвилю.
Зверніть увагу: в історії Бенгальського голоду ім'я Вінстона Черчилля звучить майже неминуче. І не тому, що він особисто стояв у кожному бенгальському селі та забирав зерно, а тому, що саме його уряд визначав імперські пріоритети, коли гуманітарна катастрофа вже розгорталася та ставала помітною. Його ставлення до голоду у Бенгалії багатьом історикам видається холодним і недостатнім.
Голод у Бенгалії 1943 року – причини та наслідки: дивіться відео PagePulseByLee
Які були причини голоду у Бенгалії та чи можна було його уникнути?
І ще один важливий чинник – політика boat denial. Британці вилучали у місцевих човни у прибережних районах Бенгалії, а подекуди й знищували, затоплювали чи спалювали їх, щоб ті не дісталися японцям у разі вторгнення. Для людей у дельті це був удар по самій тканині щоденного життя, адже човен тут часто був не розкішшю, а єдиним способом пересування, рибальства, торгівлі й доставки їжі.
Для багатьох бенгальців вилучення човнів стало першою тріщиною у стіні, яка згодом обвалилася на них голодом. До цього додалися ринкові потрясіння – після втрати частини рису в окремих районах, скорочення імпорту з Бірми та поширення чуток про нестачу зерна ціни полетіли вгору, як сухе листя на гарячому вітрі. Заможніші люди могли пережити ці стрибки, бідняки – ні.
У багатьох місцях не було повного знищення врожаю, але система розподілу розсипалася. Люди продавали все, що мали – худобу, посуд, прикраси, землю, свою працю. Сім'ї розпадалися, діти блукали без нагляду, дороги заповнювали виснажені люди, які йшли у міста в надії знайти бодай миску рису. Та часто знаходили тільки байдужі брами, закриті склади й смерть.
Додатковим лихом стали хвороби. Виснажений організм – це відчинені двері для будь-якої інфекції. Тому чимало людей помирали не від голоду в буквальному медичному сенсі, а від його жорстокого союзу з діареєю, малярією, холерою, слабкістю та відсутністю належної допомоги. Саме тому точна кількість жертв досі невідома, але точно мовиться про мільйони.
Серед причин голоду 1943 року переплелися місцеві прорахунки, воєнна логістика, збої колоніальної адміністрації в Індії, порушення торгівлі, кліматичні труднощі, паніка на ринку та інші фактори. Керівництво Британської імперії мало ресурси для втручання, нехай і обмежені глобальною війною та кризою – але не змогло або не захотіло їх застосувати у достатній кількості.
Бенгальський голод залишив по собі не тільки масові могили, а й гіркий урок про те, як працює колоніальна влада. Коли держава або імперія дивиться на людей зверхньо, навіть наявність продовольства не гарантує життя. Бо найбільший дефіцит у такі моменти – не рис чи хліб, найбільший дефіцит – це людяність.