Чимало іноземців від початку повномасштабного вторгнення Росії на територію України долучились до українського війська, щоб допомогти нашій державі протистояти ворогу. Вони посилюють військові спроможності нашої держави, поповнюють обмінний фонд, беручи росіян у полон. Цікаво, що основною мовою їхнього спілкування є англійська, але вони вчать також українську, щоб краще розуміти побратимів, із якими часто виконують бойові завдання.

Штурмовик 63 ОМБр "Сталеві Леви" Брюс Келлер в інтерв'ю 24 Каналу розповів, якими іноземні бійці бачать російських солдатів, що йдуть у наступ на українські позиції. Крім того, він пояснив, чому світові, зокрема США, важливо переймати досвід України у веденні війни. Більше деталей – читайте далі в матеріалі.

Дивіться також Росіяни під Лиманом, закріпилися в Мирнограді й наближаються до Запоріжжя: як змінилася лінія фронту за тиждень

Відео, на якому ви захоплюєте російських солдатів у полон, стало вірусним у соцмережах. Ви були дуже ввічливим і впевненим, зробили все дуже спокійно. Це вражає. Про що ви думали в той момент і звідки у вас був такий спокій?

Причиною моєї впевненості було те, що я вже робив це кілька разів до цієї миті. Я просто намагався зосередитися на тому, як вийти з цієї ситуації так, щоб усі залишилися живими, та щоб мінімізувати ризик втрат з обох боків.

Якщо для цього потрібно бути ввічливим із ними, дати їм цигарку, щоб заспокоїти, то я так і зроблю, незалежно від того, як це виглядатиме для когось.

Чи могли б ви описати ситуацію нам? Що це за зона бойових дій і як ви з побратимами змогли захопити цих росіян?

Це ліси в Донецькій області на Лиманському напрямку. У тих лісах багато загиблих росіян. Багато в чому це відбулося завдяки роботі наших дронів, їх операторів із 63-ї бригади та деяким завданням, які ми виконували там: чи то влаштовуючи засідки, чи зачищаючи позиції, зайняті росіянами, чи щось іще.

Повне інтерв'ю з Брюсом Келлером: дивіться відео

Ми однозначно утримуємо фронт тут і змушуємо їх платити за кожен сантиметр, який вони намагаються захопити. Це все, що я можу сказати з цього приводу. Не можу багато про це говорити.

У вас майже вільне володіння українською мовою. Як ви її вивчили?

Просто завдяки тому, що перебуваю тут. Я провів багато часу на позиціях лише з українцями, тож для виживання всіх було важливо, щоб я володів мовою. Отже, це просто місяці перебування тут і потреба вивчати українську.

Звісно, я маю вивчати її, бо я в Україні, працюю з українцями. Це моя відповідальність – намагатися базово опанувати цю мову.

Що було після тієї ситуації? Як ви продовжували брати участь у бойових діях?

Ми врешті-решт відвели цих полонених на дружню позицію, де в нас також була поранена людина. Потім їх відвели далі разом із пораненим на дружні позиції. Це останній раз, коли ми їх бачили.

Чи можемо ми трохи більше поговорити про те, на якому напрямку ви тепер і яка там ситуація?

Я натепер воюю в лісах, на сході та півночі від міста Лиман. Більша частина місцевості – це ліси. Дуже близький бій у лісах, бо там іноді бувають справжні джунглі. Коли ми здійснюємо атаки, бої відбуваються дуже близько, на відстані кидка гранати – менше ніж 50 метрів.

Яка ситуація поблизу Лимана: дивіться на карті

Але, як я вже казав, ми утримуємо позиції. Там дуже багато тіл загиблих російських військових. На тому напрямку зовсім інший світ, ніж будь-де ще. Там насправді все здається нереальним.

Наскільки сильний нині російський наступ?

Вони постійно кидають на нас людей. Це просто гарматне м'ясо. У них немає підготовки, дисципліни, як у нас. У них немає тієї відваги та витримки, що є в українців, тож їх просто відправляють на неминучу загибель.

Це сумно в тому сенсі, що вони кидаються на українську оборону майже марно, нічого не досягаючи. Ті місяці, які їм потрібні, щоб спробувати щось інше, – це майже божевілля.

Як ви вступили до Сил оборони України? Як ви обрали такий складний шлях?

Я служив у морській піхоті чотири роки, тож уже був знайомий із військовою службою. У мене були потрібні навички, щоб приїхати та виконувати цю роботу, тому я подав заявку на сайті іноземного легіону України.

Зрештою я зустрівся з підрозділом іноземців у Тернополі, місті на Заході України, й вирушив у 63-тю бригаду разом із цими хлопцями. Ми пройшли підготовку під командуванням цієї бригади, а після цього почали виконувати завдання.

А як ваша родина відреагувала на поїздку на війну в Україні?

Вони не були в захваті, але врешті-решт я все одно їхній син. Вони кажуть мені, що пишаються мною, тож це все, що мені справді потрібно від них. Вони просто раді, що я живий.

А як вам загалом життя в Україні? Якщо ми говоримо про повсякденне життя, дороги, їжу, культуру, мову, про всі ці буденні речі.

Я люблю Україну. Вона прекрасна. Я хочу залишитися тут після війни. Я не можу насититися нею. Я планую побачити більше місць в Україні та більше дізнатися про її історію. Адже розумію Україну, я бачу, що ви боретеся сотні років проти російського імперіалізму. Мені хотілося б більше дізнатися про вашу історію, бо це для мене просто дивовижно.

Хочу поговорити про підготовку українських воїнів. Якою була вона у вас?

Нас навчили основ, і під час тієї підготовки не було нічого зайвого чи марного, що було б тратою часу.

Було все, що потрібно знати: чи то оборона окопів, чи штурм окопів, стрільба по дронах, використання кулеметів ПКМ або різних видів зброї, рукопашний бій. Все потрібне й нічого зайвого.

Чи могли б ви розповісти про своїх побратимів? Хто вони, які у вас відносини? Чи існують певні мовні або культурні бар'єри?

Дехто з нас із Великої Британії, дехто з Америки або Північної Америки. Тож ми всі говоримо англійською. Ми всі деякий час перебували в Україні, тому можемо також спілкуватися з українцями, якщо є така потреба.

Ми всі вже певний період працюємо тут разом не тільки з українцями, а й один з одним. Тож ми знаємо, як діяти спільно і робимо все потрібне.

Що ви думаєте про українську армію тепер? Як ви її оціните загалом?

В українській армії багато справжніх воїнів і нічого зайвого. Я думаю, вони можуть впоратися з усім цим. Я тут долав такі ситуації разом з українцями, які ніколи б не уявив, що зможу розв'язати у своїй колишній армії.

Українці сповнені стійкості, мужності та бойового духу. Тож Україна в цьому сенсі неперевершена, і єдине, що мені справді потрібно, щоб боротися тут, це мати інших бійців поруч зі мною.

Що ви загалом думаєте про росіян?

Я вже майже починаю їм співчувати, але зрештою вони самі винні в тому, що з ними відбувається. Вони на землі, яка їм не належить. Вони намагаються знищити культуру, яка їм не належить.

Судячи з того, що відчувається на полі бою, вони платять за це величезну ціну. Я маю на увазі, вони просто жалюгідні, мені соромно за них. Але знаєте, це їхній вибір – зупинитися.

Російсько-українську війну називають найтехнологічнішою. Чим це відрізняється від досвіду, який, наприклад, мають американці?

Я не думаю, що американці повністю готові до подібної війни з дронами, яку ми тепер переживаємо. Багато тактик і методів, які вони нині використовують, були б неефективними тут, за такого характеру війни.

Я сподіваюся, що вони звертають увагу на цю війну і на те, що Україна розробляє та вдосконалює тут як тактично, так і технологічно.

Їм потрібно уважно стежити за цією війною та дивитися, як саме ми воюємо сьогодні, щоб залишатися обізнаними з сучасними способами ведення бойових дій.

Іноді українці думають, що вони наодинці проти такого великого зла, як Росія, але це не так, бо добровольці, як ви, приїжджають сюди воювати. Що б ви хотіли сказати українцям зараз?

Світ спостерігає. Світ не забув. Все ще є люди, іноземці, які щодня приїжджають сюди, щоб допомагати боротися проти терористичної держави Росії. Не забувайте про це. Люди вас бачать. Люди приїжджають допомогти, і ми переможемо разом.