У західній пустелі Єгипту, задовго до появи пірамід, люди збудували дивну кам’яну споруду. Їй понад 7 тисяч років, і вона могла допомагати давнім мешканцям стежити за небом, сезонами й ритмами природи. Це місце називають Набта-Плая. Іноді його навіть порівнюють зі Стоунхенджем, хоча воно значно старіше. Саме тому знахідка досі інтригує археологів: як у пустелі, яка нині здається майже непридатною для життя, з’явилася така складна споруда, розповідає Daily Galaxy.

Чому Сахара колись була зовсім іншою?

У неоліті частини сучасної Сахари не були мертвим морем піску. Там існували трав’янисті рівнини й озера, а клімат дозволяв невеликим спільнотам жити, розводити тварин і поступово переходити до нових форм господарства. Саме в такому середовищі виникла Набта-Плая – давнє місце в західній пустелі Єгипту.

Стародавнє каміння, знаряддя праці та артефакти / Andie Byrnes

За даними археологів Фреда Вендорфа та Ромуальда Шильда, які опублікували дослідження про пам’ятку в ArcheoNil у 2004 році, люди жили в цьому регіоні від раннього голоцену приблизно до 3000 року до нашої ери. Потім клімат став сухішим.

Зростання посушливості поступово витіснило людей із цієї території. Але до того вони встигли залишити по собі сліди, які значно пізніше змінили уявлення дослідників про доісторичне життя в Сахарі.

Як археологи знайшли прихований світ під піском?

Історія Набта-Плая почалася з археологічних експедицій Фреда Вендорфа у 1960-х роках. Його команда шукала свідчення ранньої історії Єгипту й натрапила в пустелі на сліди давнього життя. Знахідок було багато.

Археологи виявили кам’яні знаряддя, кераміку, намистини, прикрашені фрагменти яєчної шкаралупи, кістки тварин і рештки обгорілих рослин. Також знайшли сліди давніх вогнищ – ознаку того, що люди не просто проходили через це місце, а жили там і готували їжу.

У 1973 році бедуїнський провідник привів Вендорфа до висохлого озерного дна приблизно за 60 миль від Нілу. Там стояли великі камені в незвичних положеннях. Спершу археолог припустив, що це могли бути природні утворення. Пізніше дослідники дійшли іншого висновку. Камені, найімовірніше, встановили люди. Якби вони були природними формаціями, давня вода, яка колись заповнювала цю територію, мала б поступово їх пошкодити або змінити.

Чи справді камені вказували на зорі?

На початку 1990-х років команда Вендорфа під час розкопок відкрила кругову кам’яну конструкцію. Її розташування виявилося не випадковим: окремі стоячі камені формували лінії, спрямовані до певних точок на горизонті.

Дослідник археоастрономії Дж. Маккім Малвілл пояснював, що споруда могла бути пов’язана з яскравими зорями та важливими моментами сонячного календаря. Саме через це Набта-Плая згодом почали називати "Стоунхенджем Сахари".

Науковці пов’язували розташування каменів із такими небесними об’єктами, як Сіріус, Арктур, система Альфа Центавра та Пояс Оріона. За тисячі років положення зір на небі трохи змінилося, але дослідники врахували це й порівняли камені з тим, де ці об’єкти мали з’являтися в небі в час спорудження пам’ятки. Якщо ця версія правильна, мешканці Набта-Плая не просто дивилися на зорі.

Вони могли використовувати небо як календар – стежити за сезонами, змінами клімату й, можливо, часом, важливим для випасу тварин або пересування в межах давнього ландшафту. Набта-Плая досі лишається загадкою. Але вже зрозуміло одне: за тисячі років до пірамід у Сахарі жили люди, які уважно дивилися в небо й залишили після себе кам’яний слід цієї давньої спроби зрозуміти світ.