Найдивніше, що за 70 років до цього вчені тримали в руках чоловічий скелет, який за віком, зростом і характерними змінами кісток відповідав відомостям про Ярослава. За його черепом Михайло Герасимов навіть створив знамениту реконструкцію обличчя князя.
Документи засвідчують і те, що у грудні 1940 року ці останки повернули з Ленінграда до Києва. Далі історія перетворюється на розслідування з прогалинами в документах, війною, українськими емігрантами, двома архієпископами та слідом, який веде через Варшаву і Німеччину до Сполучених Штатів. Частина цієї історії підтверджена актами, решта тримається на свідченнях людей, які могли знати, що сталося з останками, інформує 24 Канал.
Чи справді Ярослава Мудрого поховали у Софії Київській?
Ярослав Мудрий помер у 1054 році. Літописна традиція пов'язує його поховання із Софійським собором у Києві, де й нині зберігається біломармуровий саркофаг князя, стверджують у дослідженні Таємниці гробниці Ярослава Мудрого.
У ХХ столітті гробницю кілька разів відкривали для наукових досліджень. Під час першого такого відкриття у 1936 році всередині побачили перемішані людські кістки. У 1939-му саркофаг відкрили повторно, останки вилучили й передали Ленінградському інституту етнографії та антропології Академії наук СРСР. Там із кісток склали два скелети – чоловічий і жіночий.
Як міг виглядати Ярослав Мудрий / Фото Дослідження вмісту саркофага Ярослава Мудрого
Чоловічий належав людині приблизно 70 років, зростом 172 – 175 сантиметрів. Дослідники виявили ознаки кульгавості та патологічні зміни правого тазостегнового суглоба. Це було важливо, оскільки з писемних джерел відомо, що Ярослав кульгав, а також мав травму ноги. Вік чоловіка теж відповідав історичним даним про князя. Сукупність цих ознак дала дослідникам підстави вважати, що перед ними справді останки Ярослава Мудрого. Саме за знайденим черепом антрополог і скульптор Михайло Герасимов створив відому реконструкцію його зовнішності.
Акт про відкриття саркофага / Фото Дослідження вмісту саркофага Ярослава Мудрого
Жіночий скелет точно ідентифікувати не змогли. Однією з версій було те, що він належав дружині Ярослава – Інгігерді. І тут з'являється одна з найважливіших для всієї цієї історії деталей.
У грудні 1940 року обидва скелети повернули з Ленінграда до Києва. Це не припущення – зберігся відповідний акт за підписом професора Вольфа Гінзбурга та співробітників заповідника.
Останки прийняли до фондів "Софії Київської", однак одразу до саркофага не поклали. Їх планували виставити поруч у спеціальній вітрині, стверджує "Урядовий кур'єр".
Що могло статися з останками під час війни?
Наприкінці 1940 року чоловічий і жіночий скелети були в Києві. А вже за кілька місяців почалася німецько-радянська війна. Фонди Софійського заповідника не евакуювали. Під час окупації Києва вони залишалися на місці, а частину музейного майна було втрачено.
Що знайшли у саркофазі Ярослава Мудрого / Фото Дослідження вмісту саркофага Ярослава Мудрого
Останки Ярослава при цьому лежали не під багатотонною кришкою саркофага, а у фондах, звідки їх було значно простіше винести. Директором Софійського заповідника у 1941 – 1943 роках був архітектор Олекса Повстенко. З його ім'ям пов'язують історію порятунку Софійського собору від знищення під час війни.
У спогадах про той період також з'являється версія, що радянська влада вимагала позбутися князівських останків, однак цього не зробили. Що відбулося далі, документально простежити вже не вдається. Немає акта, в якому було б записано: останки Ярослава Мудрого такого-то дня забрала така-то людина й повезла за такою-то адресою.
Натомість після війни почали з'являтися свідчення українських емігрантів про те, що князівський скелет не загинув, а був вивезений із Києва. У цьому місці важливо розділяти встановлений факт і версію.
Документально підтверджено, що обидва скелети повернулися до Києва у 1940 році. Документів про подальше вивезення чоловічого скелета за кордон наразі немає.
Хто міг вивезти останки Ярослава Мудрого?
Одне з найраніших свідчень науковці знайшли у журналі "Віра та культура", який виходив у Вінніпезі. У травні 1954 року митрополит Іларіон – Іван Огієнко – написав, що останки Ярослава разом із чудотворною іконою Миколи Мокрого опинилися в руках однієї людини.
За його словами, коли цю особу у 1952 році запитали, де перебувають реліквії, відповідь була короткою: "Сховані на еміграції в добрих руках".
Огієнко писав, що ця людина тоді жила у Нью-Йорку. Про це свідчення та подальші пошуки докладно розповідала заступниця генерального директора "Софії Київської" Ірина Марголіна.
Іншу версію у 1967 році виклав Петро Одарченко. За його даними, після початку війни останки Ярослава зберігали у Києві. Під час німецької окупації сторож Софії нібито передав їх архієпископу Никанору. Коли фронт знову наблизився до міста, вивезти ящик мав майор німецького війська Пауль фон Денбах, якого також називали колишнім сотником української армії Павлом Дмитренком.
Як у 2009 році з'ясували, що князя в саркофазі немає?
Парадокс у тому, що десятиліттями в самому заповіднику були переконані: Ярослав нікуди не зникав. У 1964 році вирішили повернути останки з фондів до саркофага. На той момент там фактично залишився лише один скелет.
Працівники вважали, що це Ярослав, і поклали кістки в дубовій скриньці до гробниці. У документах комісія зафіксувала, що до саркофага повернули останки князя. Після цього його закрили, а щілину замастили розчином.
При цьому в архіві лежав акт 1940 року, який засвідчував зовсім інше: з Ленінграда до Києва тоді прибули два скелети. Отже, до 1964-го один із них уже кудись зник, але ця обставина не спричинила нового антропологічного дослідження.
Повернення Ярослава Мудрого з Ленінграда / Фото Дослідження вмісту саркофага Ярослава Мудрого
Помилку виявили лише через 45 років. 10 вересня 2009 року саркофаг знову відкрили. Цього разу науковці планували застосувати сучасні методи – зокрема молекулярно-генетичні дослідження, томографію та нову реконструкцію зовнішності. З дубової скриньки дістали кістки й склали з них один скелет.
Як виглядав саркофаг всередині / Фото Дослідження вмісту саркофага Ярослава Мудрого
З дубової скриньки дістали кістки, з яких анатомічно вдалося скласти один скелет. Первинна медико-антропологічна експертиза показала, що він жіночий: череп належав жінці приблизно 45 – 55 років і мав ознаки, характерні для північного європейського антропологічного типу. Через це серед дослідників виникла версія, що частина останків могла належати дружині Ярослава – Інгігерді.
Вилучення вмісту саркофага / Фото Дослідження вмісту саркофага Ярослава Мудрого
Однак подальші дослідження зробили ситуацію ще заплутанішою. У 2010 році зразки кісток із різних частин скелета передали на радіовуглецевий аналіз. Результати показали, що вони не могли належати одній людині: їхній вік відрізнявся приблизно на 1580 років.
Один зі зразків датувався переважно XII – XIII століттями, хоча діапазон калібрування частково охоплював і XI століття. Інший виявився набагато давнішим – приблизно VIII – IV століттями до нашої ери, тобто скіфським часом. Отже, у скриньці лежав не цілісний скелет однієї жінки, а змішані останки різного походження. Це ще більше ускладнило спроби встановити, кому саме вони належали, і не дало підстав упевнено ототожнювати їх з Інгігердою.
Зате один висновок був очевидним: скелета, який у 1939 році вважали останками Ярослава Мудрого, у гробниці більше не було.
Чому останній слід веде до США?
Після відкриття 2009 року співробітники заповідника почали шукати людей, які могли пам'ятати події воєнних і повоєнних років. Свідчення сходилися в одному – останки могли потрапити до Сполучених Штатів разом із іконою Миколи Мокрого.
На відміну від кісток, долю ікони вдалося простежити значно краще: вона справді опинилася в українському церковному середовищі Нью-Йорка. Михайло Герець передав дослідникам розповідь про те, що архієпископ Палладій після еміграції до США нібито доручив зберігати останки священнику Івану Ткачуку. Той жив на Мангеттені.
Після його смерті у 1990 році слід знову губиться. Одна з версій полягає в тому, що ящик повернули Палладію, а згодом він міг опинитися у Катедрі Святої Трійці в Брукліні – там само, де зберігалася ікона Миколи Мокрого.
У 2010 році Неля Куковальська поїхала до США, а українські дипломати допомагали організувати зустрічі. За її даними, під час розмов із представниками Української православної церкви у США архієпископ Антоній підтвердив припущення, що останки можуть зберігатися у церкві Святої Трійці в Нью-Йорку.
Водночас доступу до можливих останків дослідники не отримали, а отже провести антропологічну чи генетичну експертизу не змогли
У квітні 2025 року Куковальська знову заявила, що американський слід залишається основним. За її словами, у 2017 році Михайло Герець на камеру розповів, як реліквії перевозили й де вони певний час зберігалися. Але між свідченням про ящик із кістками та науково встановленими останками Ярослава Мудрого є принципова різниця. Допоки передбачувані останки не знайдуть, не нададуть дослідникам і не ідентифікують за допомогою сучасних методів, неможливо остаточно стверджувати ні де саме вони перебувають, ні чи справді йдеться про кістяк князя.
Майже через тисячу років після смерті Ярослава ситуація залишається дивною: його мармуровий саркофаг стоїть у Софії Київській, відоме навіть обличчя, реконструйоване за знайденим колись черепом, але де сьогодні перебувають самі останки князя – достеменно невідомо.