Куди поділися останки наших князів? До чого тут знову московити і чи можемо ми похвалитися бодай чимось у цій сфері – читайте далі.

Попередній випуск Підступна політика: як і навіщо російські окупанти змінювали прізвища українців

Як розповів керівник Центру досліджень проблем повернення та реституції культурних цінностей Сергій Кот, це почалося ще з 1920 – 1930-х років, коли російські археологи копали на території України.

Та й в повоєнні роки, зокрема той ж відомий дослідник Києва і Чернігова Михайло Каргер. Вони, знаходячи крипти, у яких були поховані давні київські князі, забирали кістяки, черепи нібито для досліджень,
– пояснив Кот.

Наші "добрі сусіди" давно і старанно привласнюють собі Київську Русь і, звісно ж, Володимира Великого. Він, зі зрозумілих причин, особливо добре пасує пропагандистській машині.

Той був Володимир і цей теж Владімір – "собіратєль зємєль совєтскіх". Мовиться, звісно, про Путіна. Тож чом би не піднести сучасного царька до висот хрестителя Русі?

Дивіться "Історію обману" на 24 каналі: відео

Так от, про нашого князя Володимира. Його поховали у київській Десятинній церкві. Далі маємо свідчення, що його саркофаг у XVII столітті знайшов на тому ж місці митрополит Петро Могила. І начебто мощі Володимира залишалися у Києві аж до XX сторіччя.

Вони зберігалися при церквах у ризницях, передані були до музею, потім це все бралося директивним шляхом для обстеження, для реконструкцій,
– зауважив Кот.

Це сталося у 1930-х роках, перед Другою світовою війною останки Володимира Великого забрали до Санкт-Петербурга. Офіційна причина – для відтворення обличчя.

Володимир Великий
Володимир Великий / Портрет Василя Лопати

Череп князя потрапив у лабораторію російського антрополога Михайла Герасимова. Його майстерня – останнє місце, де документально згадується череп Володимира Великого. Все, далі він зникає назавжди.

Ймовірно, це бере свою традицію ще від Станіла, який мав маніакальні ідеї – вивести суперрасу людей, який збирав черепи знаменитих осіб. Щось відомо, щось зафіксовано, щось туди потрапило, щось маловідомо. Так само череп Володимира забрали і туди вивезли.

Сергій Кот

Керівник Центру досліджень проблем повернення та реституції культурних цінностей

Добре, хоч маємо останки Ярослава Мудрого – так думали українці ще десяток років тому. Були переконані, що цей князь – у Софійському соборі у Києві.

У 2009 році – наші науковці відкривають його саркофаг і переживають шок, адже всередині замість 2 кістяків – тільки 1, ще й жіночий. Можливо, дружини Ярослава Мудрого – Інгігерди. Самого князя немає.

Ярослав Мудрий
Ярослав Мудрий / Cкриншот з відео

Почали піднімати архіви. Літопис справді вказував, що Ярослава поховали у Софійському соборі. У 1936 році саркофаг вперше відкрили і побачили там 2 скелети. Задокументували цей факт і зачинили.

За кілька років співробітники Софійського музею знову відкрили могилу. Тоді вже приїхали з Ленінградського інституту антропології і забрали ці кістки для досліджень на Росію. Підтвердили, що одні останки належать жінці, інші – чоловікові, який за життя кульгав.

За черепом Ярослава Мудрого Михайло Герасимов реконструював обличчя князя.

Брались за реконструкцію до Герасимова і повернули. Є документи, що в 1941 році на територію Софійського заповідника кістяк Ярослава Мудрого було повернуто,
– зазначив Сергій Кот.

Якщо за документами його повернули із Ленінграда у Київ, то де подівся потім? Відповідь несподівано виринула у діаспорянських виданнях.

Там вдалося знайти свідчення людей, що князь "помандрував" до Америки. Начебто кістки таємно вивезли під час війни за кордон, але не московити, а українці, рятуючи у такий спосіб від російських лабет.

Я займався, якраз був в комісії, створеній при академікові Юхновському, яка мала дослідити долю кістяка Ярослава Мудрого. Мені через моїх друзів в українській діаспорі вдалося зібрати спогади, свідчення людей, які були напряму на певних етапах дотичні до історії, пов'язаною з долею кістяка, і відновити повністю той шлях, що відбувалося.

Сергій Кот

Керівник Центру досліджень проблем повернення та реституції культурних цінностей

Відбувалося ось що. 1943 рік, радянські війська наступають на Київ. Науковці добре пам'ятають репресії і масове спустошення пам'яток за попереднього візиту "асвабадітєлєй". Єдиний варіант врятувати найдорожче – вивезти подалі від совєтів, за кордон.

"Пов'язують це ще з прізвищем Олекси Повстенка, який був директором заповідника, що діяв в умовах німецької окупації на теренах Софії", – додав Кот.

Олекса Повстенко знаний тим, що врятував Софію Київську від знищення радянськими військами перед їхнім відступом.

Олексій Повстенко
Повстенко врятував Софію Київську / Скриншот з відео 24 каналу

Він бачив, як совєти підірвали Михайлівський Золотоверхий, Успенський собор Києво-Печерської лаври, описував сотні вкрадених реліквій і десятки зруйнованих церков. Він знав, що Софійському собору загрожує така ж доля.

Частина доповіді Олекси Повстенка у Нью-Йорку 1969 року: "Перед відступом більшовиків з Києва на початку Другої світової війни спеціальні совєтські військові частини замінували головні храми Києва. Катедру Святої Софії також планували знищити.

На її територію заїхала вантажна машина з вибуховими речовинами. Один з наукових співробітників Ученої ради Софійського заповідника не допустив до цього злочину, переконавши військовика-українця, який мав мінувати катедру, щоб завернув пекельну автомашину назад".

Варто прочитати Чергова зухвала маніпуляція: чому Росія намагалася "оселянити" українців

Ймовірно, за відома Олекси Повстенка і місцевого владики, мощі Ярослава Мудрого евакуювали з Києва. Нині дослідникам вдалося відтворити поіменно весь ланцюжок причетних, серед яких німецький офіцер, архиєпископ та діаспоряни.

"Це через церкву було, через Українську автокефальну церкву. Вдалося з'ясувати, що кістяк був вивезений в 1943 році в рамках еміграції наших українських діячів, які не хотіли лишатися під совєтами, потрапив на територію Німеччини. Там ці мощі під свій патронат взяв митрополит Скрипник і вивіз з собою до Америки", – розповів Сергій Кот.

Уже в Америці, згідно зі свідченнями того ж Олекси Повстенка, мощі ретельно переховували. Вочевидь, діаспоряни добре знали, якою довгою може бути рука радянських спецслужб.

Вийшли на те, що мощі Ярослава зберігалися у квартирі священника церкви Святої Трійці у Нью-Йорку. Там же зберігалася ікона Миколи Мокрого – чудодійна ікона, яка була вивезена разом з мощами,
– сказав Кот.

Що відомо про ікону Миколи Мокрого

Мовиться про ікону Святого Миколая XI століття зі Софійського собору – одну із найдавніших відомих святинь Русі. Її вивезли у тому ж 1943 році.

Українська делегація приблизно 10 років тому поїхала на переговори з українською православною церквою у США про повернення сюди останків Ярослава Мудрого та ікони. Неофіційно там підтвердили, що князь справді на території Америки, але де саме – сказати відмовилися.

Ікона Миколи Мокрого
Чудодійна ікона Святого Миколая / Робота Миколи Мокрого

Був втрачений контакт з церковними діячами православної церкви української в Америці і на якомусь етапі подальші пошуки призупинилися. Місце ікони встановлено, вона виставлена там в церкві Святої Трійці.

Однак щодо місця розташування мощів Ярослава Мудрого – церковні діячі Української православної церкви у США відмовляються підтвердити офіційно і надати дані і доступ, де зберігаються ці мощі.

Можливо, діаспоряни на момент переговорів вважали, що святиню усе ще небезпечно повертати на Батьківщину, де президентом тоді був Віктор Янукович.

Наразі справа повернення Ярослава Мудрого в Україну не зрушилася з місця.

І на цьому можна було б прощатися з надіями створити свій бодай скромний аналог Абатства Сен-Дені, адже рештки наших великих князів втрачені. Проте, не так давно сталося сенсаційне відкриття.

1991 рік – вчені почали розкопувати крипти собору Святого Юра у Львові. Одним із них був археолог і архітектор Юрій Лукомський. Там вони несподівано натрапили на скриньку із кістьми галицького князя Ярослава Осмомисла.

Після смерті Ярослава Мудрого Русь розпалася на окремі князівства. Одне із них – Галицьке. З плином часу рештки столиці Галича загубилися під землею. Аж до міжвоєння ніхто не знав, де саме були її храми і палаци.

І от у 1936 році археолог Ярослав Пастернак починає дослідження у невеличкому селі Крилос, на Прикарпатті. Пропонує просто крамольну на той час річ – розкопати цвинтар.

Громада і навіть науковці стали на вуха, бо де таке чувано, порушувати спокій покійників. Однак митрополит Андрей Шептицький, дуже прогресивний чоловік, дав такий дозвіл. Він навіть профінансував розкопки.

1936 року Ярослав Пастернак робив такі розвідкові дослідження на Крилоській горі біля Успенської церкви у Крилосі, де вже попередні науковці вказували на те, що там є підозрілі каміння в основі цієї церкви з розписами, що там десь мав би бути Успенський собор.

Юрій Лукомський

Археолог, історик

Церкву, яку можна побачити там нині, спорудили ще у XVI столітті. Однак для її будівництва використали старіші матеріали, з попереднього храму, ще княжого часу. Про це свідчить камінь з вирізьбленим драконом, популярним у Русі.

Але де саме була літописна церква, не знали. Якщо знайдуть Успенський княжий храм, то знайдуть і столицю Галицького князівства.

"Ярослав Пастернак пише у своїй знаменитій книзі "Старий Галич": "Лопата робітника Данила Михальчука на глибині 2 метри 40 сантиметрів стукнула об щось тверде, з-під землі показався цільний мур з каменю. І тоді його відкрили впоперек. Виявилося, що він має коло 2 метрів ширини. А потім почалося змагання між робітниками, хто дійде швидше в праву і в ліву сторону до кінця цього муру", – розповів Лукомський.

Кінця муру все не було й не було. Виявилося, що довжина цієї будівлі – понад 30 метрів. Коли мур перевищив 20 метрів, таку величину, що вже більша від попередньо виявлених фундаментів галицьких церков, стало зрозуміло, що це є рештки Успенського собору. Це відбулося 25 липня 1936 року.

У літописах написано, що в цьому храмі поховали галицького князя Ярослава Осмомисла з роду Рюриковичів. Ярослав Пастернак, звісно, про це знав.

В цій траншеї, напевно, Ярослав Пастернак зачепив саркофаг з похованням Ярослава Осмомисла, хоча про це він ще не знав. Вже у 1937 році він розкопав цей саркофаг. Підняв плиту і там знайшов тлінні останки галицького князя, хоча ця тема також дискусійна,
– зауважив археолог.

Дискусійна, бо дехто з науковців сумнівається, що це саме Ярослав Осмомисл. Інші навпаки наводять докази, що це таки він. То які маємо факти на користь цього князя?

  • Перший доказ. У літописі вказано, що Ярослав Осмомисл був похований у соборі 1187 році 2 жовтня.
  • Другий доказ. Вік похованого чоловіка є таким самим, яким був вік князя Ярослава на час смерті.

Такі дані від самого першовідкривача – Ярослава Пастернака.

Ті ж кістки розкрили ще один доказ. Чоловік із цього поховання мав хворобу Рюриковичів – ураження кісток, так звану, хворобу Пертеса.

З літописів відомо, що він сам не брав участі у військових подіях. Власне, це є ще одним доказом, що це саме Ярослав Осмомисл, а не Роман Мстиславич,
– зауважив Лукомський.

Скептики закидають, що у галицького кістяка начебто зуби молодої людини, але й на це науковці мають аргументи.

"Насправді це явище теж доказується, що і через цю хворобу, і через дотримання відповідної дієти для того, щоб мати нормальний рухомий стан життя... І від цієї дієти зуби зберігалися в такому стані, що в 60-річної людини зуби такі, як в 30-річного чоловіка", – пояснив Лукомський.

Читайте також Протистояння "братських народів": як давно Україна відбивається від Росії

Дивує факт, що у могилі князя не знайшли ніяких коштовностей, та, схоже, що туди встигли дістатися середньовічні злодюжки.

Біля князя Ярослава було й інше поховання. Як вдалося з'ясувати, молодої жінки. Науковці припускають, що це може бути донька Осмомисла.

"Згідно з антропологічними обстеженнями Сергія Горбенка, вони дали підставу їх споріднити, тобто вони належать до однієї родини. Найімовірніше, це є третя донька Ярослава Осмомисла, яка не згадувана у літописі", – додав Лукомський.

Де подівся Ярослав Осмомисл – дивіться у програмі.