"Я теж був ухилянтом": історія IT-фахівця з 24 Каналу, який став добровольцем

Ярославу – 39 років, він люблячий чоловік і батько двох дітей. З початку вторгнення чоловік допомагав наблизити перемогу України – волонтерив, донатив, але потім зрозумів, що цього замало й вирішив долучитися до Збройних Сил. В інтерв'ю 24 Каналу Ярослав розповів, чому наважився на це складне рішення майже через 2 роки після повномасштабного вторгнення.

Варте уваги Пішли на війну, бо не могли вчинити по-іншому: історії захисників з 24 Каналу

Чому вирішив долучитись до ЗСУ

Чому саме зараз ти вирішив долучитися до лав Збройних Сил України? Чому зараз, мабуть, прийняв для себе одне з найважчих рішень у своєму житті?

Питання дійсно дуже важке. З початку повномасштабного вторгнення було дуже багато думок, вони не покидали мене. Однак був дійсно присутній дуже сильний страх, що ти будеш тягарем. Боявся, що одразу попаду на фронт. Я раніше не служив, зброю в руках не тримав. Власне, це лякає – що в тебе є певні недоліки, вже були травми ніг. Мене лякало, що я можу бути тягарем для своїх побратимів там.

Ця думка була присутня в мене 2 роки. Я дуже багато думав про це, в мене дуже багато друзів, знайомих, родичів служать. Колись наш колега назвав психологічною маніпуляцією запитання: "Що ти будеш відповідати дітям, коли вони виростуть?" У мене двоє дітей. У мене є молодший син. Дійсно, він підросте і запитає: "Тату, а що ти робив?". А я буду казати: "Робив, по можливості, окопні свічки і сітку"? Я вирішив піти на випередження.

Мені порадили військовий портал Lobby X, там дуже багато військових вакансій, спеціальностей. Я почав шукати собі те, чим я хотів би займатися. Можливо, не зовсім те, що я роблю тут, але те, що близьке мені.

Важливо Два місяці на вирішення своїх справ: зміни щодо добровольців у новому законопроєкті

Мені хотілося піти туди, де я не лише приноситиму користь. Я хотів, щоб мені це подобалось. Бо якщо тобі буде подобатись робота – буде якась мотивація, а відповідно й буде результат.

Останнім часом в ЗМІ ми бачимо дуже багато повідомлень, що українські чоловіки масово намагаються ухилятися від мобілізації. Ми бачимо ледь не щодня заголовки, що втікали, перепливали річку, намагалися всіма законними та незаконними шляхами покинути Україну. Натомість ми не бачимо таких історій, коли є інша сторона. Є досі добровольці, які погоджуються самостійно йти служити. Чи можна говорити про те, що в тебе теж є страх? Боятися – це нормально?

Страх є, він буде. Це, в принципі, нормальне явище. Сказати, що його можна перебороти? Ні. Страх можна усвідомити і з ним жити або потоваришувати, можна так сказати. Але він не зникне. Він досі в мене присутній.

Я пішов з цивільного життя у військове. Я ніколи до цього не був військовим. Так, в мене батько військовий, мій тесть – військовий у відставці. Однак я не був через об'єктивні причини в армії. Я зброю в руках не тримав.

Військове життя відрізняється від цивільного. Там свої правила, там вже не скажеш, що мені це нецікаво. Не можеш розвернутися і піти. Там є якісь свої рамки. І це лякає, що ти будеш в чомусь обмежений.

Я дуже багато думав щодо того, що хлопці 2 роки сидять на нулі, їх не відпускають, немає ротації.

24 лютого 2022 року до когось відразу дійшло, що почалась війна і потрібно йти на фронт. Мені потрібно було майже 2 роки, щоб це усвідомити, виставити усі "за" і "проти" для того, щоб наважитись на це.

ІТ-фахівець 24 Каналу став добровольцем / Скриншот з відео 

У мене було дуже багато питань, з якими я мав змиритися і перебороти у собі для того, щоб прийняти це рішення. Я прийняв рішення. Частину питань відпало одразу, мені наче дихати стало легше, тому що я зробив цей перший крок. У мене вже кроку назад немає. Абсолютно немає. Я зараз живу в режимі телефонного дзвінка, поки мене не оформлюють. Я не йшов до ТЦК, знайшов вакансію на Lobby X, звернувся, її розглянули.

Ти серед вакансій побачив свою спеціальність, яка може бути корисною зараз у війську?

Не зовсім свою. Це те, що мені цікаво було б. Те, чого я хотів би навчитися. Повернемось до того, що там, де цікаво, там і мотивації більше.

Мабуть, важливо розуміти, що рано чи пізно доведеться більшості українських чоловіків йти воювати. Чим швидше кожен прийме цей факт і це усвідомить, тим більше в нього буде вибору. Якщо ти мобілізовуєшся і йдеш захищати Україну, то це не одразу означає, що ти потрапляєш на передову. Ти можеш бути корисним зараз зі своєю спеціальністю.

Насправді у нас XXI століття цифрових технологій. Ми всі бачимо, наскільки в нас розвинена в війську цифровізація. Це якщо ми говоримо про ІТ-сферу. У війську також дуже-дуже потрібні багато інших спеціальностей. Якщо ти класний зварювальник – можеш ремонтувати бронетехніку, ти не будеш сидіти в окопі. Від тебе буде максимально багато користі в якійсь ремонтній бригаді. Так само щодо юристів чи кулінарів. Ці всі спеціальності потрібні.

Я більш ніж впевнений, що знайдуться люди, в яких зовсім немає ніякої спеціальності, але вони щось зможуть знайти для себе. Будь-яка людина себе може в чомусь проявити. Дійсно, хтось може бути класним стратегом, хтось може дійсно бути дуже класним пілотом FPV-дрона, хтось може влучно з артилерії вражати ціль.

Тому, якщо ми всі будемо вкладатися в нашу перемогу – вона буде швидшою. Щодо ухилянтів – це дуже важка тема.

"2 роки я був ухилянтом"

Часто чоловіки вважають, що на тлі всіх корупційних скандалів, які відбуваються в нашій державі, не варто долучатися до лав Збройних Сил України. Є навіть закиди, мовляв, нехай депутати йдуть воювати. Люди вважають, що якщо ти мобілізувався – це білет в один бік. Це міф, який теж потрібно зараз якось розвінчувати.

Якщо ти прийшов у Збройні Сили – це не означає, що ти потрапив "на нуль". Якщо ти потрапив у зону бойових дій – це не означає, що все, тебе вбили.

Власне, моє усвідомлення цього, прийняття цієї ситуації й дозволило мені прийняти це рішення.

Щодо ухилянтів. Так, можна сказати, я ці 2 роки був ухилянтом. Знову ж таки, я усвідомлюю свій страх, який мене стримував. Але було і усвідомлення того, що я хочу жити, я не можу переховуватись. Хоча мені повістки не давали, просто я не приходив до ТЦК. При цьому, мені знадобилося два роки, аби це усвідомити. Я вважаю, хай буде пізніше, ніж ніколи.

Ще один момент щодо того, що люди тікають і переховуються – це їхня совість.

Мабуть, найбільшою перевагою добровільної мобілізації є те, що ти вибрав той підрозділ, в якому ти хочеш проходити службу. Це тобі, мабуть, зараз теж морально трохи допомагає.

Так, це допомагає. Інформація шириться, що бувають люди, яких сьогодні схопили, а післязавтра ти "на нулі". Я не знаю, чи це правда. Серед моїх знайомих таких не було. Тому це теж лякає.

Чи держава достатньо мотивує? Моя суб'єктивна думка, що ні, недостатньо.

Нещодавно хтось зі спікерів на нашому каналі говорив на тему, що приймають закони, як забрати людей в армію, а немає законів, як підтримати наші Збройні Сили – бійців, які на передовій, у тилу. Загалом як підтримати військовослужбовця, наскільки він захищений, його права, наскільки захищена його сім'я, його діти. Оце було б мотивацією.

Як відреагували рідні

Як ти морально готувався до цього складного рішення, щоб пояснити своїй родині. У тебе є донька та син, дружина, наскільки складно було повідомити їм? Чи можливо навпаки, знаючи твій темперамент, характер, для них це не було такою несподіванкою?

Дружина та знайомі сказали, мовляв, знали, що я піду, це було питання часу.

Тобто вони розуміли, що рано чи пізно, але це станеться?

Так, питання було в часі. Знову ж таки, до когось усвідомлення пройшло в перший день повномасштабного вторгнення, до когось приходить зараз – майже через два роки. Я саме серед тих, до кого це пройшло через два роки.

Як ти вважаєш, наскільки взагалі тут важлива підтримка жінки, дружини, яка повинна розуміти, що якщо чоловік ухвалив таке рішення, то його треба підтримати? На своєму власному досвіді, тому що твоя дружина тебе підтримала, хоча їй це було дуже, мабуть, складно теж.

Так, і дуже складно. Я можу сказати те, що підтримка дружини і найближчих рідних – це одна з надважливих мотивацій, підтримок, бо без цих підтримок життя не буде.

Власне, і хлопці, які там, і добровольці, які йдуть, вони захищають, служать, воюють, б'ють окупантів заради того, щоб ці жінки та діти їхні жили в незалежній Україні, у спокійному місті, в тилу. Вони за це там б'ються. Вони не від нудьги туди пішли; не від того як кажуть, що хтось народжений чи не народжений для цього.

Ярослав Лисак з родиною / Фейсбук Ярослава

Українці мають усвідомити дещо важливе

Ти казав, що в тебе там були теж травми. І, можливо, фізично ти там не в найкращій формі.

Я далеко не в найкращій формі, дуже далеко, а за останні пару років в мене стільки було травм з ногами, і не тільки з ногами. Мені вже казали сходити в церкву.

Це просто відмовка для тих чоловіків?

Так, я вважаю, що так. Так само як і "мене дружина не пускає". Це відмовка, я так само казав: "куди я зі своїми ногами, зі своєю спиною, шиєю, руками" і так далі. Але усвідомив, прийняв, пішов.

Утім, навіть зі своїми певними проблемами зі здоров'ям, ти знайшов зараз те місце у війську, де ти можеш бути корисним і де ти можеш також наближати нашу перемогу і безпосередньо вже допомагати?

Власне, чому я і шукав. Я знав певні недоліки у своєму фізичному здоров'ї, тому почав шукати, де я буду максимально корисний з урахуванням мого фізичного здоров'я. Там таких вакансій багато, насправді.

Уже ухваливши для себе це рішення, що б ти міг сказати іншим чоловікам, які побачать наше з тобою інтерв'ю і які, можливо, зараз теж стоять на роздоріжжі й намагаються ухвалити це складне рішення?

Питання в тому, як прийняти рішення. Кожен приймає рішення самостійно і як йому зручно. Потрібно думати, потрібно ставити на терези "за" і "проти", що він хоче побачити в майбутньому. Дуже багато від виховання залежить, від внутрішнього стану. Кожен випадок буде індивідуальний.

Не пропустіть "Усі мають бути готові воювати": боєць з позивним "Сапсан" відверто розповів про війну

Я не маю однозначної поради. Для мене були певні питання, які стали рушійною силою. Для когось це не є рушійною силою.

Чи можеш ти сказати зараз, наскільки важливо, мабуть, кожному чоловіку прийняти це рішення й усвідомити, якщо дійсно він не готовий або не може зараз йти безпосередньо на службу, тоді наскільки він повинен усвідомити, що стояти осторонь все одно не може – якщо він не в ЗСУ, то він для ЗСУ?

Це не тільки чоловіки мають усвідомити – якщо не в ЗСУ, то для ЗСУ.

У нас є проблема, яка вибішує більшість – діти наших можновладців тусять по нічних клубах, прогулюють просто шикарніші кошти – пів підрозділу можна було одягти. Як весілля за мільйони у нас гуляють.

До речі, ці всі факти, вони ж не вплинули на твої рішення?

Бо це моє рішення. Для мене це вже були настільки дрібні мінуси, на які я вже не зважав. Мене більше турбує і турбувала моя сім'я – що вони подумають про мене. Для мене це важливо. Те, що інші роблять, – мені не важливо. На мою думку це не вплинуло.

Зверніть увагу Мама і жінка шикували: у начальника управління поліції Києва знайшли незаконні мільйони

Люди повинні усвідомити, що вони мають допомагати Збройним Силам України і не прогулювати ті скажені кошти на те, щоб показати, що вони можуть. Не варто цього робити. Дехто замість ранкової кави пересилає 30 гривень, донатить. А дехто захотів витратити якихось там пару сотень – мільйонів, щоб скуштувати торт на вісім поверхів. Несерйозно.

Мабуть, головне з нашої розмови це те, що кожен сьогодні вже повинен для себе зрозуміти, чим саме він може бути корисним: хтось в тилу, хтось безпосередньо на фронті, хтось, можливо, десь у кабінетах. Але все це повинно відбуватися за покликом серця і тільки тоді ми вистоїмо.

Так, бо дуже багато не усвідомлюють, що в нас є війна. І якби це сумно не звучало, але навіть в Києві хтось забув про те, що в країні війна.

Час від часу нагадують повітряні тривоги, які у більшості закінчуються просто сигналом повітряної тривоги в телефоні. А тоді, як, наприклад, учора у нас були прильоти – вони прокидаються й такі: "о, війна". А потім наступні тиждень – два, поки затишшя, – війни нема. Це дуже сумно.