Архів
Курси валют
youtube @24
Loading...
google @24
RSS СТРІЧКА
Загальний RSS

Топ новини

Відео новини

Історія гідності. 43 роки утисків, репресій і відвертої заборони УГКЦ

1946 року радянська влада остаточно втілила свої наміри узаконити багаторічну боротьбу проти вірян Української греко-католицької церкви.

8-9 березня на Львівському соборі ухвалили рішення про перехід греко-католиків у лоно Російської православної церкви. І це тоді, коли 4 головні єпископи, 96 священиків, настоятелі чільних монастирів сиділи в катівнях НКВС.

Родини священиків, де кожен зобов'язувався мати вищу освіту, народили світську еліту – журналістів, адвокатів, професорів університетів і саме їхні діти на початку ХХ століття стали учасниками національно-визвольного руху. По-третє, Радянський Союз не міг допустити, щоб священики підпорядковувалися Ватикану. Та головне – УГКЦ була одним із головних чинників формування української національної ідентичності, а це вже точно не вписувалося у плани Сталіна. На той час православ'я вже встигло стати частиною ідеологічної машини, в якому Західна України залишалася непідкореною територією, а отже, й небезпечною.

Ще під час радянізації краю восени 1939 року священикам заборонили сповідати хворих у лікарнях, мати у шкільних класах розп'яття Ісуса Христа, церковні та монастирські землі конфісковували, а ченців виселяли. Наприкінці 1940 року перед приходом німців почастішали арешти священиків. 32 замордували, 33 вислали в Сибір. На 1260 парафій залишилось 800 отців.

Остаточній ліквідації церкви зашкодив прихід війни на територію України. Зате, повернувшись сюди влітку 1944 року, більшовицька влада вже й не приховували своїх намірів. Тим більше, що митрополит Андрей Шептицький на той час уже помер. 17 березня 1945 року Сталін особисто схвалив письмові пропозиції щодо ліквідації Української греко-католицької церкви.

Підійшли з Кремлівською винахідливістю. Здалеку. У газеті "ВІльна Україна" з'явилася стаття "З хрестом чи ножем", в якій УГКЦ звинувачували у зв'язках з ОУН. А вже за три дні церковна верхівка була на шляху до Сибіру. Ще за місяць виникла так звана ініціативна група з трьох священиків, що агітувала за розрив унії з Ватиканом.

І хоча на той час їхню думку поділяли лише троє священиків з 65-ти, головною підтримкою була каральна система. За два тижні до Собору всі троє відвідали Києво-Печерську Лавру, де здійснили обряд приєднання до православ'я і отримали чини єпископів. Будучи представниками Російської православної церкви, отці не мали жодного права скликати Собор греко-католиків. Та на це вже не зважали.

На псевдособор священиків звозили потягами. Думали, що в ГУЛАГ, натомість опинились у Львівському храмі святого Юра.

216 отців проголосували за приєднання до РПЦ. Маючи необхідне рішення, радянська репресивна система швидко розправилася з ініціативною групою. Так , Костельника застрелив агент НКВС, Мельника отруїли в потязі, а Антон Пельвецький раптово помер у своїй резиденції.

В наступні роки репресували ще 344 священиків. Та попри формальну заборону, церква жила. Намагання атеїстичної пропаганди змусити українців звільнитися "від затхлого мороку релігійних забобонів" теж не спрацювали. Єпископ Величковський у 1967 році повідомляв Ватикану, що в Галичині та на Закарпатті діють 150 священиків, 14 таємних чернечих домів, а церкву підтримує майже 100 тисяч мирян. НКВСівці доносили, що з роками зростає кількість молодих жінок, які сповідаються перед Великоднем. Богослужіння проводили на конспіративних квартирах або ж у власних помешканнях отців. Тут сповідали, давали шлюб, хрестили дітей. Аби не викликати підозру, літургії проводили нерегулярно, для невеликої кількості осіб і переважно вночі чи вранці. На великі релігійні свята активізовувались як КДБ, так і партійні органи, збільшувалась кількість облав та допитів, проводилось вербування селян. Кожен священик для прикриття мав офіційну роботу, зазвичай на заводі, аби мати час на підпільну діяльність.

У кінці 80-х УГКЦ була найбільш переслідуваною релігійною громадою. Доки у серпні 1987 року духовенство не оголосило про вихід із підпілля. Переломною подією став багатотисячний молитовний похід до собору Святого Юра у Львові у вересні 1989 року з вимогою легалізувати УГКЦ в Радянському Союзі. Це викликало резонанс не лише в Союзі, але й у світі. Аргументів для подальших репресій не залишилося. 20 листопада 1989 року Рада у справах релігій визнала, що греко-католики можуть користуватися усіма правами "за умови беззастережного дотримання Конституції".

Церква, яка поєднала в собі традиції православ'я та католицизму, якій пророкували загибель через таке нехарактерне поєднання релігійних доктрин, попри роки репресій вижила.

43 роки утисків завершилися. За цей час український народ довів, що не піддається на пропаганду і попри страх репресій готовий боронити свої традиції, свою ідентичність. Урок, який так і не засвоїв колишній президент, коли в січні 2014 року вдруге в історії УГКЦ пригрозив її заборонити.

powered by lun.ua
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Коментарі
ЧИТАЧІ РЕКОМЕНДУЮТЬ
Більше новин
При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
Усі права захищені. © 2005—2017, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
Залиште відгук