Війна стала викликом для кожного з нас: когось змусила змінити пріоритети, когось навчила більше цінувати, дала зрозуміти, що справді є важливим. На жаль, вона торкнулася не лише дорослих, але й зачепила серця маленьких українців.
Сьогодні їхнє дитинство минає в укриттях та під звуки вибухів. Вони вчаться розрізняти дрони й ракети, знають, що брати з собою в підвал та коли потрібно обов'язково ховатися. Але, мабуть, найважче кожній дитині дається розлука з батьками, яких у них забирає війна.
У межах проєкту "Війна. Любов і терапія" 24 Канал поспілкувався з Анною Пікульською, яка разом з трирічним сином Макаром, вже півтора року чекає з фронту чоловіка Олександра. Вона розповіла про те, як дитина переживає розлуку з татом, а дитяча психіатриня Анна Кушнір дала поради, які допоможуть правильно пояснити дитині все, що відбувається.
Читайте також "Під час бою ми не пара, а побратими"․ Як військовим зберегти кохання на фронті
Як війна змінила життя подружжя?
Анна та Олександр разом уже 6 років, їхньому спільному сину Макару у грудні виповниться три. Жінка наголошує, що вони – звичайна сім'я зі своїми щасливими й складними моментами. З самого початку стосунків вони мріяли про дитину, довго її планували, але сталося так, що Анна завагітніла лише у перші місяці повномасштабного вторгнення.
У лютому 2022 року Олександр одразу хотів йти воювати, але вагітність дружини й поява омріяної дитини його зупинили. Він вирішив спершу допомогти Анні з малюком, переконався, що все буде гаразд, а тоді добровільно вступив у лави Збройних Сил.
"Чоловік пішов сам, звичайним піхотинцем. Його не зупиняли, не забирали в ТЦК. Він сказав, що вже побув з сином скільки міг, а тепер черга когось іншого. Це було важко, бо ми дуже чекали на цю дитину", – додала Анна.
Сім'я Пікульських / Фото надане 24 Каналу
Олександр одразу потрапив на Донеччину, там воює уже півтора року. Сьогодні його підрозділ стоїть на Лиманському напрямку. Дружина зізнається, що за час на фронті спілкування з чоловіком суттєво змінилося. Воно вже не таке радісне й невимушене, яким було раніше.
"У нас є домовленість – ми не жаліємось один одному. Коли виходимо на зв'язок, то він не розповідає, як йому важко, а я не скаржуся, що мушу бути з дитиною сама", – додала Анна.
Крім цього, часто трапляється таке, що чоловіка може довго не бути в мережі. Дні очікування даються родині дуже важко. Особливо Анну болять ситуації, коли у їхньому рідному Києві гримлять вибухи. Тоді одразу хочеться розповісти про все чоловікові, заручитися його підтримкою, але це не завжди можливо.
У такі моменти жінка знаходить розраду у дитині. Вона приділяє сину весь свій час, кожного дня намагається чимось його розважити: водить у парки, на атракціони, кімнати розваг і зізнається – тільки коли Макар у садочку, може вивільнити емоції та поплакати. А далі все починається знову. Анна завжди зустрічає дитину з усмішкою та не показує своїх сліз.
Макару Пікульському у грудні буде 3 роки / Фото надане 24 Каналу
"Думає, що тато збиває ракети": що син знає про війну?
Макару було півтора року, коли Олександр почав служити. Хлопчик важко сприйняв цей факт, адже звик до того, що тато постійно був поруч. Майже місяць він повсюди його шукав: прокидався і біг по кімнатах, кликав у гаражі, адже думав, що він там. Потім Макар трішки звик, почав більше все розуміти.
Спершу ми казали йому, що тато на роботі й буде там дуже довго. А зараз він знає, що почалася війна, на нас напали росіяни, що вони постійно атакують, тому татусь пішов нас захищати. Навіть під час обстрілу дитина сама каже мені, що це стріляє Росія,
– розповіла Анна Пікульська.
Макар розуміє, що тато їх всіх захищає. У нього навіть виробилась асоціація, що Олександр нібито збиває ракети, тому під час обстрілів хлопчик часто просить маму не хвилюватися, бо "тато швидко зіб'є всі цілі".
Періодично Макар питає, чому тата не відпускають додому. Тоді Анна пояснює, що у нього є "строгий командир", який зараз не може його відпустити. Поки така відповідь влаштовує дитину, але жінка розуміє, що з часом пояснити все буде значно складніше.
Хлопчик дуже чекає на свого тата / Фото надане 24 Каналу
"Слова сина розривали серце": про відео, яке розлетілось мережею
Анна розповідає, що поки намагається відволікати дитину. Наприклад, забирає сина раніше з садочка, щоб він не бачив, як інші тати приходять по своїх дітей. Також вона може піти на інший майданчик, якщо на їхньому усі навколо граються з татусями. Але з кожним днем робити це стає дедалі важче.
"Я дуже сильно боюся, що коли він підросте, я вже не зможу йому сказати, що це суворий командир не пускає татуся додому. Він уже сумує, коли бачить інших дітей з батьками. І відео, яке розлетілося мережею, – це наша буденність, з нами щодня таке трапляється", – додала жінка.
Як син Анни та Олександра реагує на інших дітей з татусями: дивіться відео
Вона пригадала, що під час прогулянки на майданчику Макар побачив дві дівчинки, які йшли разом з мамою і татом. Тоді він розвернувся до мами й сказав: "А в мене немає тата…". Ці слова розривають серце Анни, адже як би вона не намагалася пояснити сину, що тато є, просто він не поруч – це не завжди вдається.
Після ситуації на дитячому майданчику – Анна заспокоювала сина 40 хвилин. Зі свого боку вона пояснювала, що допомога на фронті цього чоловіка чи якогось іншого – зараз не потрібна, тому вони поки можуть бути поруч зі своїми дітьми. Казала, що, можливо, вони приїхали у відпустку, так само як колись приїжджав його татусь.
Сім'я Пікульських під час відпустки чоловіка / Фото надане 24 Каналу
Сьогодні Анна найбільше хвилюється за те, що скоро син перестане вірити її словам і від цього йому буде ще важче. Уже зараз помітно, що хлопчику дуже бракує чоловічої уваги.
"У нас більшість знайомих мають повні сім'ї. Я нічого проти них не маю, але просто змушена інколи уникати спілкування, бо моя дитина може, наприклад, підійти до чоловіка подруги, і просто на нього дивитися або проситися до нього на коліна. Макар потребує саме чоловічої енергетики", – наголосила жінка.
Дитяча психіатриня про прояви у дітей, на які варто звернути увагу
Дитяча психіатриня Анна Кушнір розповідає, що за час війни звернень від батьків стало значно більше. Інколи вони приходять з іншими симптомами, але в результаті терапії стає зрозуміло, що одним з факторів погіршення стану дитини була тривога за тата, або злість, сум через те, що він пішов служити.
З такими запитами звертаються батьки дітей від 3 років. Підлітки можуть краще приховувати свої емоції, не завжди хочуть щось розповідати, тому до них потрібен інший підхід.
Анна Кушнір зауважує, що є очевидні прояви, такі як тривога, сум, плач, страшні сни, злість, агресія до дітей, чиї батьки не служать. Але не все завжди так явно. Буває, батьки повідомляють про зниження успішності дитини, гризіння нігтів, смоктання пальця, труднощі з концентрацією, повторювані рухи, страх залишитися без мами.
Анна Кушнір працює з дітьми від 0 до 18 років / Фото надане 24 Каналу
"Наприклад, один з моїх пацієнтів досить спокійно прийняв те, що тато буде служити. Мама його добре підготувала. Але коли він почув, що загинув татів друг, який був у них в гостях, – це стало для дитини дуже стресовим фактором. Він переніс цю ситуацію на себе", – додала вона.
Що говорити дітям, у яких тато служить? Поради психіатрині
Насамперед важливо наголосити, що тато зробив так через велику любов. Він у жодному випадку нікого не покинув, а пішов захищати свою країну. Варто підбирати слова, виходячи з віку дитини, але обов'язково наголосити, що навіть на відстані вони залишаються однією сім'єю, просто деякий час не зможуть бути поруч.
Зі свого боку я завжди кажу пацієнтам, що дуже вдячна їхнім батькам, що вони для мене герої. Адже, буває, діти думають, що якщо тато пішов служити, то він їх не любить. Я переконую, що вчинок батька – це навпаки свідчення великої любові до них,
– підкреслила Анна Кушнір.
У цьому сенсі діти сприймають все дуже конкретно, особливо, коли говоримо про малюків. Якщо вони не бачать тата біля себе, то починають думати, що його просто немає. Отже, потрібно не втомлюватися наголошувати, що тато є, ми залишаємось сім'єю і він приїде, як тільки випаде така нагода.
Важливо створювати маленькі ниточки між татом і дитиною. Це може бути відеозв'язок, голосові повідомлення, посилка чи намальований малюнок, який відправлять йому на фронт.
Інколи я зіштовхуюся з тим, що дитина не хоче говорити з татом по відео. Один з хлопчиків якось зізнався моїй колезі, що уникає таких розмов, тому що боїться розплакатися перед мамою. Він бачив, що мамі складно, відчував за неї відповідальність, тому відмовлявся говорити з татом, щоб не видати своїх емоцій,
– зауважила Анна Кушнір.
У таких ситуаціях треба пояснити дитині, що будь-які емоції є нормальними. Ненормальна лише ситуація, в якій ми опинилися. Тому кожен може відчувати різне: страх, розпач, гнів, смуток, але це не робить нас поганими чи хорошими людьми. Це абсолютно нормальні та прийнятні почуття.
Макар Пікульський дуже чекає на відпустку тата / Фото надане 24 Каналу
Крім цього, психіатриня радить не озвучувати дітям деталі війни, які можуть їх травмувати чи шокувати. Наприклад, був випадок, коли на початку повномасштабного вторгнення дитина почула про зґвалтування, які скоюють росіяни. Для її віку це була зайва інформація, яка може зробити тільки гірше. Діти мають знати, що відбувається, але без таких деталей.
Психіатриня також зауважила, що реакція дитини може бути дуже різною, але це абсолютно нормально. Вона пригадала випадок, коли до неї звернулася сім'я дитини, чия мама перебувала у російському полоні. Ця дівчинка була дуже розвинена, патріотична, багато знала про історію, відвідувала організацію "Пласт".
Для неї розлука з мамою вилилась у злість на Росію, їхні злочини, а мамою вона неймовірно пишалася. Ці емоції дозволили їй пережити такий складний етап і дочекатися повернення найріднішої людини,
– додала Анна Кушнір.
Натомість в іншої дівчинки, яка також переживала розлуку з мамою через службу, була абсолютно інша реакція. Вона закрилася у собі, не хотіла ні з ким говорити. Служба мами на фронті стала для неї травматичною подією. На тлі цього виникли різні соматичні симптоми, які потребували сесій з дитячим психотерапевтом.
"Тата не замінить ніхто": де сім'ям шукати підтримку?
Психіатриня підтверджує, що діти справді можуть боляче реагувати на будь-які зміни, наприклад, почуватися зраненими, коли бачать повні сім'ї. Це стало ще один сучасним викликом. Вона зауважує, що кожну таку ситуацію треба розглядати окремо. Якщо дитині справді важко, тоді можна шукати підтримку у родин зі схожим досвідом.
До того ж для дітей військовослужбовців є багато заходів, спільнот, де можна цікаво проводити час. Так малюк розумітиме, що він не єдиний, у кого немає поруч тата. На жаль, таких дітей зараз чимало.
Сім'я маленького Макара з усіх сил намагається хоч якось компенсувати татову відсутність. Олександр записує йому голосові, у них може побажати синові гарного дня, похвалити за успіхи, сказати, що ним пишається. Коли його немає в мережі, Анна вмикає ці записи. Так хлопчик розуміє, що тато про нього пам'ятає і дуже сильно його любить.
Склалося так, що у мене всі служать: чоловік, дідусь Макара, мій вітчим. Але навіть якщо вони всі є вдома, це все одно не замінить синові тата. Він дуже за ним сумує,
– наголосила Анна.
З віком стає тільки складніше, виникає дедалі більше ситуацій, в яких мама не може замінити чоловіка. Вона хоче, щоб Олександр міг купати сина, грати з ним у футбол, возити на машині. Всього цього хлопчику зараз сильно бракує.
Олександр дуже боїться пропустити дитинство сина / Фото надане 24 Каналу
Дитяча психіатриня наголошує, що у такому випадку варто апелювати до того, яку важливу роботу робить тато, розповідати про це дитині. Якщо просто замовчувати й вдавати, ніби нічого не змінилося – це може мати гірші прояви у майбутньому. Важливо усе проговорювати.
Якщо дитина питатиме, чи це небезпечно, то варто без деталей сказати, що будь-яка важлива робота несе певну небезпеку, але тато буде обережний, бо дуже хоче повернутися до своєї сім'ї.
"Важливо показувати дитині свою впевненість. Якось одна мама сказала мені, що їй дуже непросто й вона змушена ховати свої сльози. Але сльози – це нормально, просто треба пояснити дитині, що за ними стоїть. Щоб вона бачила там не тільки розпач, але й віру в те, що тато повернеться", – наголосила Анна Кушнір.
У дітей може бути образа на тата
Жінка зізнається, що Макар поки не розуміє, що тато не може бути постійно на зв'язку. Після певної перерви, коли Олександр знову подзвонив до сім'ї, – хлопчик відмовився з ним говорити. Лише на другий день він підійшов до телефона й сказав: "Я тебе пробачаю". Тоді всі зрозуміли, що трапилося.
Макар сприймає все на свій бік. Думає, що Сашко не хоче з ним говорити. Але коли чоловік приїжджав у відпустку, то він прокинувся посеред ночі й побіг його зустрічати. На щастя, коли син бачить тата наживо, то йому не потрібен час, щоб знову до нього звикнути,
– додала жінка.
Психіатриня підтверджує, що у дітей справді може сформуватися образа на тата, якщо він довго не виходить на зв'язок, не приїжджає. Все тому, що для них кожна гра, виступ у садочку чи будь-яке свято є дуже важливими. Від дітей не можна вимагати альтруїзму, тому невдоволення чи образи можуть з'явитися. Тоді важливо дати їм необхідну психологічну підтримку.
Фахівчиня радить не втомлюватися пояснювати дитині, що ми не обирали війну, що це на нас напали, що тато робить важливу роботу. Але коли зникне цей стресовий фактор, чоловік повернеться додому, проходитиме реабілітацію – до неї може приєднатися вся сім'я. Адже вони також жили в очікувані, страху, з постійними тривогами й переживаннями, тому потребують допомоги.
Я дуже хочу, щоб все це закінчилося. Зараз нашій дитині 3 роки, але ми з чоловіком найбільше боїмося, що він повернеться, коли Макар уже піде в перший клас. Тоді момент, коли син так потребував чоловічої присутності, – буде втрачений. Я не хочу, щоб він думав, що у нього немає тата, або що тато є тільки по дзвінку,
– наголосила Анна Пікульська.
Як батько переживає розлуку?
Олександру також дуже болить ця ситуація. Він з усіх сил намагається тримати зв'язок з сином, не скаржиться та не нарікає, але Анна помічає, що йому дуже важко. Інколи у нього з'являється злоба на все, що відбувається. Анна пояснює, що вона принаймні може відволіктися, кудись піти, а чоловік такої можливості не має.
"Я слухаю його голосові й розумію, що він дуже втомився. Сашко, який пішов на війну, та Сашко, який є зараз, – це вже різні люди. Коли він приїхав у відпустку, то я ходила біля нього, щось розповідала, а він сидів, ніби й не чув мене. Завжди потрібно кілька днів, щоб чоловік звик, зрозумів, що він вже вдома", – додала вона.
Всю відпустку Олександр Пікульський проводить з сином / Фото надане 24 Каналу
Що дає сили тим, хто чекає?
Анна наголошує, що не відчуває зла чи образи на сім'ї, де чоловіки вдома. Втім просить людей бути уважнішими до чужих переживань. Наприклад, її ранять розповіді жінок, які говорять про відпочинок зі своїми чоловіками, акцентують на тому, як вони проводять час з дітьми, їм допомагають. Від цього стає боляче.
Попри це, жінка нікого не засуджує, каже, що не має на це права. Вона приймає всі випробування, входить у становище чоловіка, не ображається, коли Олександр може забути про спільне свято чи важливу дату, бо головне, аби він повернувся додому живим та неушкодженим.
"Найважливіше – це тримати зв'язок і бути підтримкою один для одного. Без його голосових, "кружечків" у телеграмі – я б не витримала. Постійно вмикаю дитині відео з ним, але Макар сприймає все значно важче", – зауважила Анна.
Анна Пікульська мріє про мирне дитинство свого сина / Фото надане 24 Каналу
Сьогодні її рятує турбота про сина, буденні справи, дуже хочеться звичайного спілкування з друзями, де б не акцентували на тому, що вона переживає. Також великою підтримкою залишається чоловік, який навіть на відстані додає дружині сил.
Він каже мені: "Не хвилюйся, у мене все нормально". І від цього трохи легше. Але ж я розумію, яке там у них "нормально",
– підкреслила Анна.
На завершення психіатриня радить дружинам, які чекають своїх чоловіків, не забувати й про себе, адже тільки щаслива мама зможе зробити такою дитину. Сьогодні саме на матусях стоїть важливе завдання – огорнути своїх дітей любов'ю, прийняти всі їхні емоції та захистити.
І хоч як би ми не ставилися до цієї фрази, але час справді лікує. Після гострого стресу, коли батько йде служити, – настає етап прийняття. Далі важливо дати дитині стабільність: школу чи садочок, ігри, прогулянки – все те, що є для неї звичним. Часто саме рутина стає для сім'ї необхідною опорою у моменти, коли земля йде з-під ніг.
У неповні 3 роки хлопчик знає, що таке війна / Фото надане 24 Каналу
Сьогодні маленький Макар ходить у садочок, вивчає букви та цифри й дуже любить з усім допомагати мамі. Він, як і тисячі інших українських дітей, не вибирали дитинство з Росією, і точно не хотіли ховатися від ракет та сумувати за батьками. Але навіть це не заважає маленьким українцям мати великі серця, які уже змалку вміють радіти, щиро любити й точно розуміють цінність кожного прожитого дня та чергового голосового повідомлення.