Станом на липень 2022 року місто Ізюм зазнало найбільше ракетних ударів з-поміж усіх населених пунктів України. По ньому ворог запустив більше ракет, ніж по багатостраждальному Маріуполю. І це тільки за трохи більше ніж місяць, бо 2 квітня 2022 року росіяни окупували Ізюм. Унаслідок цих атак місто фактично перетворилося на руїни, які ми всі побачили на кадрах після звільнення міста 10 вересня 2022 року. Однак за рік можна констатувати – туди повертається життя. Про те, як сьогодні живе та відновлюється Ізюм, читайте в репортажі 24 Каналу.
Зверніть увагу Знищені домівки та нескорені духом люди: як живе Балаклія через рік після звільнення
Ізюм: місто, де вже немає сирен
На в'їзді в Ізюм з Харкова перше, що кожен бачить – той самий ліс, де рік тому виявили масові поховання. Зараз про це нагадують тільки ями – розриті могили, в яких були поховані місцеві мешканці та загиблі військовослужбовці. А замість імен на могилах були номери. У цьому лісі знайшли зокрема останки письменника Володимира Вакуленка, якого розстріляли окупанти, та Героя України Сергія Сови – військового з Нікополя, який з 2014 року боронив Україну. Його упізнали рідні за синьо-жовтим браслетом на руці. Це фото минулого року облетіло увесь світ.
Місце масових поховань в безіменних могилах в Ізюмі / Фото Вікторії Кульженко, 24 Канал
Тут зараз немає могил. Однак ліс досі пахне хвоєю і смертю. І всюди тиша. Та запах смерті відчувається не тільки тут.
Звичайна житлова багатоповерхівка. До повномасштабної війни тут жили десятки родин, у кожної з яких були свої клопоти, свої справи і свої біди. Та потім прийшли росіяни, які почали обстрілювати місто зі всього, що тільки було в арсеналі. Місто страждало від авіанальотів і місцеві мешканці ховалися від російських ударів у підвалах. Однак 9 березня 2022 року російська бомба, яка впала на будинок, знищила не тільки цілий під'їзд, але й підвал, де переховувалися люди.
Багатоповерхівка, в підвалі якої загинули 44 людини / Фото Івана Магуряка, 24 Канал
Російський теракт забрав життя 44 людей – загинули цілі сім'ї. І тільки минулого літа рятувальники змогли провести пошукові роботи на місці удару – там виявили уламки російського боєприпасу, який передали слідчим, а вже вони встановлять, чим саме росіяни вбили понад 4 десятки людей у цьому будинку.
Біля будинку місцеві мешканці поставили фото загиблих під час удару, до них приносять квіти та лампадки. А також і дитячі іграшки. Бо серед загиблих були і діти.
Знищений росіянами будинок в Ізюмі / Фото 24 Каналу
Майже кожен будинок в місті має на собі сліди війни. Та і все місто загалом. Люди, які пережили окупацію тут, чи люди з будь-якого іншого регіону України, які завжди згадують про це місто, бо тут загинула близька їм людина.
Майже на кожній будівлі у місті є сліди війни / Фото Вікторії Кульженко, 24 Канал
Та життя триває і мусить тривати. Задля тих, кого з нами більше немає. Здається, саме за цим принципом зараз відновлюється Ізюм. Тут досі стоять розбиті та вигорілі багатоповерхівки, але відновлювальні роботи тривають – відбудовано чимало приватних будинків. Крім того, відновлюють також парки та сквери – місто повертається до життя.
У центрі Ізюма тривають роботи / Фото Івана Магуряка, 24 Канал
Центр міста повністю відриває від реальності. З одного боку знак "Я люблю Ізюм", а з іншого – знищена школа. Позаду – площа з розбитими адмінбудівлями, які зараз відновлюють. Але найбільше дивують гучномовці – тут в них грає "Радіо Промінь". Ми спершу не розуміли, звідки грає музика. Потім на телефони прийшло сповіщення про тривогу в області, але з гучномовців в центрі продовжує грати Vivienne Mort.
Зараз у центрі відновлюють адмінбудівлі / Фото Вікторії Кульженко, 24 Канал
Однак по всьому місту досі багато таких будинків / Фото Вікторії Кульженко, 24 Канал
Однак життя до Ізюма все ж повертається / Фото Вікторії Кульженко, 24 Канал
Школа в Ізюмі – як і в сотнях шкіл по всій країні, тут у вересні немає дітей, одні лиш уламки / Фото Івана Магуряка, 24 Канал
Кам'янка: жити там, де життя нема
Буквально за кілька кілометрів від Ізюма розташоване село Кам'янка – поблизу нього часто точилися запеклі бої під час російського наступу на Ізюм. Зараз село фізично майже не існує – воно повністю знищене. Кожен будинок пошкоджений або зруйнований, всі поля всіяні мінами, снарядами та залишками техніки.
Так зараз виглядає ледь не кожен будинок в селі / Фото Вікторії Кульженко, 24 Канал
У селі ми познайомилися зі Степаном – чоловік все життя прожив у Кам'янці, працював на місцевому агропідприємстві. Зараз і живе тут, бо його будинок зруйнований. Чоловік одразу ж повів нас територією підприємства, аби показати, що від нього залишили росіяни.
Степан тепер тільки згадує, яким було це місце / Фото Вікторії Кульженко, 24 Канал
Повні ангари пшениці згоріли. Залишки зерна розкидані по землі і всюди досі стоїть запах горілого. Цей запах словами не передати. Але лякає те, що більшість ангарів згоріли ще минулої весни. Майже півтора року той запах стоїть.
Так виглядає знищений український хліб / Фото Вікторії Кульженко, 24 Канал
Усе згоріло. Ангари були набиті урожаєм повністю і нічого не лишилося. Зараз хіба що 2 комбайни вдалося відновити,
– каже Степан.
Канадська та американська техніка для обробки землі й збирання урожаю, десятки приміщень – усього цього вже немає. Натомість все всіяно уламками снарядів та завісами від ящиків з боєприпасами – ящики згоріли, і це все, що від них лишилося.
Уся територія підприємства всіяна таким брухтом / Фото Вікторії Кульженко, 24 Канал
Далі чоловік повів нас селом, розповідаючи: "Тут жив Юра… А це хата Андрія, АТОшника, його чеченці розстріляли...". Від будинків одні назви. І що лякає – тиша. У звичайних селах ніколи не буває тихо, хіба що вночі і то не завжди. Десь чути курей, собак чи котів, а тут – нічого. Степан розповів, що коли в село прийшли кадирівці, то всіх великих собак розстрілювали в одному з будинків. Курей, свиней чи іншу худобу – окупанти або пустили на м'ясо, або просто розстріляли.
Люди давали знати нелюдам, що в селі хтось є / Фото Вікторії Кульженко, 24 Канал
Зараз у селі досі можна побачити розчавлені машини. Окупанти викрадали всі автівки місцевих, а ті, які не заводилися – давили танками. Але перед тим не забували намалювати там свою свастику.
Розчавлені автівки у Кам'янці / Фото Вікторії Кульженко, 24 Канал
У село повернулося кілька людей, серед них родина Олійників. Ірина та Сергій все життя пропрацювали в котельні в місцевій школі, а її зараз немає. Їхній будинок потрощений, але родина вирішила залишатися на зиму в селі. На початку повномасштабної війни вони виїхали на Полтавщину, але вирішили, що потрібно повертатися в рідне село.
Там було добре, але все ж щось не те. Не було відчуття дому, а тут воно є,
– каже Сергій.
Та по поверненню родина зрозуміла, що в їхньому домі були окупанти. Вони залишили напис помадою на дзеркалі: "Спасибо за гостеприимство. Мы победим". Після повернення сім'я зрозуміла, що в них майже нічого не залишилося крім 7 вуликів із бджолами. Зараз Ірина жартує, що вони з Сергієм немов би щойно одружилися – доводиться будувати життя наново з чистого листа, ніби всіх тих років до війни не було.
Так зараз виглядає дім Олійників / Фото Вікторії Кульженко, 24 Канал
Зараз в родини крім проблеми з підготовкою до зими в селі, де досі немає світла, є ще одна. Сергій підірвався на "лєпєстку", через що майже втратив зір. Зараз сім'я шукає кошти на операцію.
Та все ж, оптимізм людей в Кам'янці вражає. Одна з жінок, яка також повернулася в село, розповіла, що в часи Другої світової війни село також було зруйноване і люди його відбудували. Тому вірить, що і цього разу все вдасться відновити.
Місцеві носять ось такі браслети / Фото Вікторії Кульженко, 24 Канал
Та в людей зараз чимало проблем. У будинках багато мишей. Для опалення потрібні дрова і люди планують використовувати ящики від снарядів, які залишили росіяни. Немає можливостей для праці, а заявити на відшкодування коштів за зруйноване житло майже неможливо – місцева влада ніяк не сприяє тому, аби були створені акти, які підтверджуватимуть стан будинку, аби отримати компенсацію. Людям доводиться за останні гроші запрошувати приватних фахівців, які це роблять. І це обурює – адже люди повернулися додому, працюють на розмінованому полі, латають будинок чим можуть, а сприяння від влади, вочевидь, немає.