Україна обов'язково стане членом Євросоюзу. Однак наразі точна дата вступу нашої держави невідома. Втім, у ЄС допускають, що це може статися до 2030 року.

Катаріна Матернова, пані посол Європейського Союзу в Україні, представляє ЄС у дипломатичних заходах і співпраці з нашою державою під час жорстокої повномасштабної війни, яку вже третій рік поспіль веде Росія. Матернова працювала з питаннями України ще з 2015 року, роблячи внесок у комплексний процес реформування нашої держави. В інтерв'ю 24 Каналу пані посол прокоментувала терміни вступу України до ЄС та чому процес започаткування переговорів затягнувся.

Читайте також Чому Шольц не дає Taurus, а Польща не збиває ракети: інтерв'ю з євродепутаткою фон Крамон

Я б хотіла почати з одного з найважливіших питань для українців. Раніше ви запевняли, що сценарій, за якого Україна може стати повноправним членом ЄС до кінця 2030 року, виглядає доволі реалістично. Чи не змінилася ваша думка? І що на ваш погляд може загальмувати, або ж навпаки пришвидшити цей процес для Києва?

Я б хотіла прояснити цей термін – "запевняла". Зараз прогнозувати, коли точно Україна стане членом ЄС – це те саме, що дивитися в кришталеву кулю для передбачень. Ця дата – 2030 рік – її озвучив голова Європейської ради Шарль Мішель.

З огляду на мої власні спостереження, на життя в Києві, на взаємодію з українською владою, представниками бізнесу та медіа, а також зважаючи на процес розширення в минулому, який я добре знаю, я вважаю, що 2030 рік – це цілком реальна дата.

Звичайно, війна має великий вплив, так само як і прогрес стосовно реформ, але я гадаю, що у цьому абсолютно непередбачуваному геополітичному середовищі, в якому ми живемо сьогодні, ця дата цілком нормальна.

Чому процес започаткування переговорів з Україною про вступ затягнувся аж до літа? Чи є ризик, що цього не станеться навіть у червні, як багато хто каже? Україна рухається у правильному напрямку?

Звісно, що Україна рухається в правильному керунку. І я думаю, що в червні офіційно почнуться переговори. Я б хотіла також наголосити – "затягнувся" – це не дуже коректний термін.

Якщо поглянути на процес розширення, те, що для цього потрібно, та рівень консенсусу, необхідний з боку ЄС, то рух України – дуже швидкий.

4 дні після повномасштабного вторгнення, а Україна вже подала запит на вступ, дуже швидко дала відповіді на цей велетенський бюрократичний опитувальник. За три місяці потому отримала статус кандидата, а вже у грудні минулого року отримала зелене світло на переговори про вступ від європейських лідерів.

Тож я вважаю цю динаміку дуже позитивною. І я не бачу, що є якась невідповідність між політичними сигналами та ймовірним початком процесу у червні. Буде дуже сумно, якщо ми цей процес у червні не почнемо, але я дуже сподіваюся, що все буде добре.

Також на це сподіваюся. Враховуючи невизначеність у питанні продовження фінансової підтримки США України у 2025 році, а також після президентських виборів восени, на яких перемогу може здобути Дональд Трамп, чи здатна й чи готова об'єднана Європа взяти на себе лідерство в питанні фінансової та військової підтримки Києва в протидії російській агресії?

З огляду на повномасштабну російську агресію проти України Європа мобілізувала свої зусилля до таких меж, які будь-хто з нас просто не міг би передбачити чи уявити раніше. В ЄС жили алюзіями миру після ДСВ. Ні населення, ні політичні еліти не могли навіть уявити, що знову буде війна на європейському континенті. Це був дуже потужний стимул до роботи, і за два останні роки дуже багато чого сталося. Є багато допомоги від країн ЄС, багато членів Євросоюзу підтвердили свої безпекові зобов'язання, ми також укладаємо нові договори в рамках загальноєвропейської безпеки, особливо для малих країн, які не мали цих зобов'язань раніше з Україною.

Замінити США у питаннях лідерства буде дуже нелегко, і я сподіваюся, що цього таки не доведеться робити, бо вірю, що після виборів у США американці будуть і надалі підтримувати і Європу, і Україну.

Але зараз ви можете бачити, що Європа набагато краще дбає про свою безпекові потреби, ніж перед повномасштабним вторгненням. Виступ президента Макрона у Сорбонні, який відбувся або цього, або минулого тижня, – це ще одне підтвердження цього.

2024 рік є виборчим для Європи. Масштабні вибори до Європарламенту пройдуть вже на початку червня. Також парламентські, президентські або місцеві вибори відбудуться у понад 15 країнах Європи. За попередніми оцінками, як мінімум п'ять радикальних партій можуть перемогти на виборах у Європі. Чи загрожує цей тренд єдності ЄС та, зокрема, підтримці України?

Як і в попередніх виборах, радикальні партії завжди мають шанс прийти до влади, але я думаю, що центристи таки втримаються. Підтримка України серед європейських політиків є дуже стабільною зараз, те саме ми бачимо й у соцопитуваннях. І я переконана, що так само буде і після виборів.

Останнім часом ми все більше спостерігаємо дещо різні погляди на подальші кроки в допомозі Україні від лідерів ЄС. Поки французи думають про відправку військ до України, німці все ще бояться передавати ракети Taurus. Чи свідчить це про те, що в об'єднаної Європи згодом можуть бути дискусії стосовно того як саме допомагати? І чи може змінитися стратегія?

Є дві речі, які важливо розуміти про Європу. Ми складаємося з 27 країн, і там завжди будуть різні погляди практично на все. Ми працюємо для консенсусу, але завдяки цьому весь процес прийняття рішень здається повільним. Однак це є те, про що ми всі домовляємося спільно.

Я переконана, що жодна з країн за останні два роки не зробила більшого прогресу, ніж Німеччина. Це все завдяки другій світовій війні, коли Німеччина була пасифікована.

Для них той шлях, який вони пройшли, – від надання шоломів і аж до постачання ракетних систем, – це дуже великий прогрес. Але це процес, який триває, і ми рухаємося в правильному керунку разом з Україною.

В Україні часто можна почути думку, що Захід (а саме об'єднана Європа та США) звісно не хочуть нашої поразки, але й так само бояться перемоги України. Що ви думаєте з цього приводу?

Різних думок завжди багато, але я не думаю, що лідери на обох континентах дотримуються того, що ви щойно сказали.

Ми хочемо перемоги України, бо хочемо, щоб Україна стала частиною Європейського союзу.

Минулого тижня до Києва приїжджав генсек НАТО. І я впевнена, що його месиджі були такими ж.

Чеський уряд недавно запустив глобальну ініціативу про закупівлю снарядів для України. Приєдналися близько 20 країн, але не Словаччина, не її уряд. Самі ж словаки мали іншу думку, і от на чому вони наголосили у своїй заяві із закликом донатити Україні: "Ми відмовляємося миритися з відмовою у допомозі постраждалому від війни сусіду. Покажемо, що це вирішують не тільки вони. Ми переконані, що позиція влади не відповідає більшості громадян. Ми впевнені, що ми, жителі Словаччини, хочемо допомогти й можемо допомогти. Давайте покажемо, що ми дійсно розуміємо, що Україна теж воює за нас і має право захищатися. Будьмо сміливими разом і допоможемо їй тим, що їй найбільше потрібно, а це амуніцією. Долучаймося до глобальної ініціативи чеського уряду. Пожертвуйте зараз!".

На час запису інтерв'ю громадяни Словаччини надонатили 4 мільйони 103 тисячі євро, що є дуже гарним результатом. Що ви думаєте про таку ініціативу? І чому це важливо не лише для влади підтримувати Україну, але і для простого населення різних європейських країн?

Я дуже пишаюся моїми співгромадянами, я також особисто долучилася до цієї ініціативи, вважаю, що це прояв солідарності зі своїми сусідами.

Вони чудово розуміють, що Україна сама захищається і також захищає нашу спільну свободу.

Станом на зараз назбирали більше ніж 4 мільйони євро. І я б хотіла, щоб така самоорганізація нації стала добрим прикладом для людей в інших країнах. Ще раз повторюся, дуже пишаюся своїми співгромадянами та їхньою ініціативою.

Дякуємо за те, що влада та люди у Європейському союзі роблять для нас, бо лише завдяки цій єдності ми можемо здолати російську агресію і перемогти. Дякую вам за розмову, Слава Україні!

Слава Україні!