Я: Проспект Науки 21, будь ласка.
Таксист: Проспект Леніна?
Після тісного, затишного як кімната в Італійському дворику Тбілісі, Харків, здається, більше схожий на велику комуналку або навіть гуртожиток, по якому все ще бродить цілком помітний дух того, кому, мабуть, неспроста передрікали вічне життя.
Актуально "Партію Шарія" в Україні можуть заборонити: суд відкрив провадження
Леніна в Харкові, як і у всій Україні, ще зовсім недавно було дуже багато: вулиці і проспекти його імені, площі, сквери, пам'ятники... коли в 2013 році активісти в різних кінцях країни стали самостійно зносити увічненого в камені вождя, це явище навіть отримало свою назву – "Ленінопад". "Головний" Ленін Харкова "полетів" у 2014-му. Самі харків'яни, розповідаючи про цю подію, вживають найрізноманітніші формулювання: "завалили", "поламали", "впустили"…
Зараз місце, де він стояв – на площі Свободи, обгороджене по периметру залізним парканом. Ця площа, одна з найбільших в Європі, ймовірно, найбільш точно демонструє, наскільки глибоко вплетені комуністичні настрої і амбіції в міську естетику Харкова.
"Ленінопад", Харків, 2014 рік / Фото з відкритих джерел
Тут все монументально, монолітно і строго геометрично: поруч з одним з перших радянських хмарочосів в стилі конструктивізму – будинком державної промисловості – співзвучний його масштабу і характеру Університет ім. Каразіна.
Монументальний Харків
Сусідство, до слова, невипадкове, що символізує нетривіальну комбінацію Харкова, як міста індустріального і, в той же час, студентського.
Філософ Олександр Філоненко
Власне, обличчя Харкова цим і визначається. Взагалі з декомунізацією тут складно, тому що це місто, яке було символом комунізму.
Воно будувалось як візитна картка Радянського Союзу. Площа Свободи свого часу з'явилася спеціально для того, щоб створити новий образ комуністичної, радянської України. Тут проводилися всі комуністичні експерименти. Харків – це таке місто, в якому недостатньо прибрати пам'ятники. Самі простори створені в певний час, в певну епоху, їх не можна знищити, їх потрібно наситити чимось іншим", – говорить Філоненко.
Вас також може зацікавити Декомунізація в Україні: скільки українців за і проти
Залишки радянських часів у Харкові
Кернесанс
Процес декомунізації вийшов на новий етап: почалося офіційне перейменування вулиць, скверів, площ і знесення пам'ятників, що залишилися. Всього, за інформацією Інституту національної пам'яті, до 2016 року було знесено близько 2 500 пам'ятників радянським діячам. Більше половини з них (1 320) – тому, хто вже майже 100 років лежить в мавзолеї на Червоній площі в Москві.
Художник Данило Ревковський
Харківська влада у всьому цьому процесі поводилася досить непослідовно, – розповідає художник сучасного мистецтва Данило Ревковський:
У мера Харкова є така золота фраза: "За пам'ятник Леніна я вам ноги повідриваю". А потім, він такий цікавий хамелеон, – коли йому там, зверху, сказали, що потрібно по-іншому говорити, він відразу перестроївся.
Ноги мер Харкова Геннадій Кернес нікому не відірвав, але і перестроївся теж вельми неоднозначно: на тій же будівлі мерії все ще залишаються десятки емблем з серпом і молотом, які навіть підсвічуються в нічний час. А цього літа міська влада вирішила повернути проспекту Петра Григоренка, який до 2016 року був проспектом ім. маршала Жукова, його колишню назву. До речі, рішення міськради було оскаржене і навіть анульоване судом, правда, влада пообіцяла продовжити боротьбу за повернення "доброго імені" проспекту у вищих інстанціях.
Мер Кернес, в червні заявивши, що виступає в якості "арбітра" у вирішенні цієї ситуації, підкреслено самоусунувся. За його словами, питання про перейменування буде вирішено депутатами Харківської міської ради. Депутатами, "яким харків'яни делегували право від їх імені приймати ті чи інші рішення".
"Пора вже повертатися з Майданів до здорового глузду та правового поля і не сварити людей між собою", – додав Кернес.
Олександр Філоненко вважає, що все тут досить просто: влада намагається грати на почуттях людей. Гра не нова і традиційно ставить за мету лише одне – перемагає той, у кого більше голосів на виборах.
"Одна і та ж людина – мер нашого міста, гаряче виступає проти всіх практик декомунізації, який обіцяв, наприклад, відновити Леніна, інші радянські пам'ятники, коли він буде мером, саме він виявився головним руйнівником радянської символіки.
У нього були свої містобудівні мрії і фантазії, які тепер в народі називаються "кернесанс". В загальному, це така негативна сторона, або тіньова сторона цих практик, тому що одні і ті ж люди з одного боку борються за збереження, і ті ж самі люди знищують радянські монументи і місця пам'яті",
– підкреслює Олександр Філоненко
Схожа ситуація – і за межами Харкова. У 60 кілометрах від міста є населений пункт під назвою Богодухів. Традиційний, встановлений ще в радянські часи вказівник, що зустрічає на в'їзді в містечко, пофарбований в синьо-жовтий: тут була декомунізація.
Сергій – член місцевої організації "Спільна справа Слобожанщина", яка бере активну участь у процесі "прощання з минулим". Він каже, що місцева влада всіляко відтягувала прийняття рішень, продиктованих законом 2015 року, але в кінцевому рахунку їм "допомогли" активісти, які приїхали з Харкова: самі скинули пам'ятник Леніну. Щоправда, вождь так і залишився у Богодухові – "переїхав" з центральної площі на подвір'я місцевої комунальної служби.
Активіст Сергій Дубинка
"Не провести відповідні зміни вони все-таки не могли, хоч і відкладали під різними приводами. Якщо я не помиляюся, всього було перейменовано 33 вулиці. Вулицю Леніна назвали Центральною, площу Леніна – площею Соборності. Загалом, постаралися особливо не мудрувати. Весь цей процес по ідеї був прописаний в законі: люди повинні були зібратися, щось запропонувати, провести слухання і потім вирішити. Мала бути якась дискусія, але як такої дискусії практично не було: або були категорично проти, або було пофіг", – каже активіст Сергій Дубинка.
Рекомендуємо Суд прийняв рішення про символіку дивізії "Галичина": що говорить В'ятрович
Данило Ревковський, який також відзначає деяку байдужість громадян у процесах, що стосуються вигляду міста, вважає, що це теж свого роду радянська звичка:
"Мені здається, це якраз пережиток радянського минулого, в якому за місто і якісь речі в місті відповідали безпосередньо чиновники. Я думаю, що повинна змінитися ще пара поколінь, щоб люди зрозуміли, що цей простір належить їм, що це не просто територія, на якій вони живуть і нічого не можуть з цим зробити. Тут проблема того покоління, того розуміння людей, які не усвідомлюють, що є відповідальність за простори", – вважає художник Данило Ревковський
Куди йдуть пам'ятники?
У кожного демонтованого, знесеного і "заваленого" пам'ятника своя доля.
Їх розбирали на сувеніри, стирали в пилюку, відправляли на склади і продавали. Але в Харкові досі є загальнодоступне місце, де можна побачити десятки Ленінів різних розмірів і віку, Маркса і навіть скромного маленького Сталіна, яких, до слова, в Харкові виявилося напрочуд мало. Це музей під відкритим небом при склорізній майстерні. Володіє "експозицією" людина з прізвищем, яке нічого говорить – Володимир Лінивий. Йому не дуже подобається слово "колекціонер": "я просто Плюшкін", – говорить він.
Складається враження, що він збирав дійсно все, що виявлялося в його власності в кількості більше двох штук: раритетні калькулятори, прапори, марки, книги, 22 тисячі сірникових коробок…
Втім, відомий він все ж головним чином саме своєю колекцією пам'ятників. Перший Ленін потрапив до нього ще в 90-х.
Володимир Лінивий, просто "плюшкін"
"Це було 21 рік тому, коли я тут майстерню будував, оформляв електрику. Там на смітнику валявся він. Ну я ж не підійду, не заберу просто так, якось незручно. Двоповерхова будівля, я піднімаюся до директора, кажу: "Можна я Леніна заберу?". А він такий: "Ні, як можна? Як він взагалі там з'явився?". Це було більше 20 років тому, ще якось мабуть [не прийнято] було... я в ЖЕКу 21 рік пропрацював, розумів все – тому підійшов до хлопців з "аварійки", які внизу стояли. Кажу: ось адреса, завезіть його, а вранці я приїду на роботу – розрахуюся, коли він буде там. І все", – згадує Володимир.
Аматорський музей Леніна в Харкові
Музей Лінивого знаходиться практично в центрі міста. Його існування ні для кого не секрет. Проте, праворадикальні хлопці ніколи не навідувалися туди з метою знищити ще одну "партію" радянських діячів.
І це, як вважає Андрій Рачинський – художник, який вивчає радянську епоху, свідчить про одне: "Коли це називається музеєм і знаходиться за одним парканом – це вже зовсім інша історія".
І ще трохи про декомунізацію
Пам'ятник монументальної пропаганди, який ставили в дитячих радянських садках – маленький Володя Ульнов (Ленін)
Якщо все-таки залишити символіку і інші видимі і відчутні аспекти декомунізації, залишається інший, як вважає Олександр Філоненко, набагато важливіший аспект.
Україна, як і Грузія, – країна, де одним законом скасували і радянську, і нацистську символіку. Те, що це один закон і один простір, здається філософу надзвичайно важливим навіть на символічному рівні.
Адже у цих двох режимів, які свого часу протистояли один одному, є спільна риса: їх нелюдяність. Тому нинішній процес – це не тільки розставання з минулим, а й переоцінка цінностей.
"У мене є таке улюблене міркування про те, що Європа і Україна, як і інші пострадянські країни, пройшли дуже різний шлях, але в кінці прийшли в одну точку, проблемну точку. Якщо запитати сучасного європейця, що таке Європа, він скаже, що Європа формувалася через два великих розставання. Перший раз ми розсталися в 1945 році з нацизмом, а потім розсталися з комунізмом при падінні Берлінської стіни, – говорить філософ Філоненко.
У нас приблизно таку ж розповідають історію. Втім, коли ми сьогодні говоримо, що ми розсталися з комунізмом, потрібно розуміти, що це розставання не може бути легким, тому що потрібно не просто прибрати символіку, відмовитися від якихось історичних побудов, важливо зрозуміти, де зароджується людяність, всупереч розлюдненню,
– зазначає він.
Думка Олега Сенцова про СРСР Я ненавиджу ту прокляту державу
Розставання з минулим може і болючий, але часто неминучий процес. Залишаючи Харків і сідаючи в таксі, проблем з визначенням точного місця призначення не виникло. Таксист може і не знає, що в 1933 році Харківський аеропорт був названий ім'ям партійного функціонера Павла Постишева. Людина, яку вважають одним з "авторів Голодомору", в роки сталінських репресій була звинувачена в троцькізмі і розстріляна, а в період правління Хрущова повністю реабілітована. Чергова переоцінка діяльності Постишева відбулася вже в незалежній Україні. Мертвих не судять – кримінальну справу через смерть обвинуваченого було закрито. Але пам'ятник у центрі Харкова все ж знесли.
Автор: Анастасія Словінська
Джерело: Сова