ПРО ТРАВМИ І СМЕРТІ НА ВИРОБНИЦТВІ
Я дуже довго прожив в Свердловську, який є сусіднім містом з Краснодоном, і добре знаю повсякдення шахтарів. Та й про смерті доводилось часто чути в дитинстві. Професія "крота" в Україні дійсно небезпечна. Пригадую, як мій сусід, якому молода дружина народила маленького хлопчика, не повернувся додому після чергової зміни. Тоді його потягнула машина і на вугільному конвейєрі вийхав тільки один чобіт. А нещодавно, молода жінка, котра відбирала проби в лабораторію, впала у велику яму з вугіллям і наразі лежить паралізована.
Ще більш жахливим виглядає відношення керівництва підприємств до робітників. Якщо ви отримали травму, то мусите писати лист, в якому пояснюєте, що ви травмувались не на виробництві, а на власному подвір'ї, вдома, на вулиці. Взамін керівництво дає вам кілька днів відпустки, але про грошову компенсацію годі мріяти. Люди вимушені писати пояснення, але вже через кілька років такі травми дають про себе знати: падає раптово зір, відмовляються працювати руки, пошкоджені внутрішні органи. Але для керівництва шахти - важливіше звіт про виробничі травмування перед відповідними органами.
ШАХТАРСЬКІ БУДНІ
Тричі в день на зупинках шахтарських міст зустрічаються працівники вугільної галузі. Їх можна одразу впізнати за виразами обличчя: "нафарбовані" вії, сумні очі, а раніше і неприємний запах алкоголя (зараз, щоправда, з цим на підприємствах дуже серьйозно, бо моментально звільняють).
Графік роботи не з легких: приїзд на шахту, перевдягання, по дорозі обмін останніми новинами про політику, рідних, гру "Шахтаря", далі спуск на кілометрову глибину і години роботи в нелюдських умовах (висока температура і вологість, купа пилу, постійне фізичне навантаження і старе обладнення). Після роботи все повторюється навпаки: підйом, душ, розвезення автобусом додому, а після цього, якщо завтра не на роботу, можна і "по пивку".
Взагалі, український шахтар має унікальну витримку. Зламану техніку 1970-их років будуть ремонтувати нескінченно, бо на ній ще доведеться довго працювати. Аби мати хорошу зарплату до свята треба виконати понаднормовий план. Такі вимоги ставлять перед Новим роком і Днем шахтаря. Плани виконуються завжди, бо кожний розраховує на премію.
У цьому контексті пригадуються президентські вибори-2004, коли всі мешканці Луганщини були переконані - у разі перемоги Віктора Януковича - гірники матимуть "золоте" майбутнє: відкриватимуться нові шахти, підвищуватимуть зарплати і пенсії, купуватимуть нове обладнення. І всі були впевнені до сьогоднішнього дня.
Але реалії виявились іншими.
БІЗНЕС НА ШАХТАРЯХ
Життя шахтарів не змінилось за 7 років. Проте українські вугільні підприємства активно позичають у російських банках. Зокрема, не тільки державне підприємство "Свердловантрацит" бере кредит на 100 мільйонів гривень в "Сбербанку Росії", але й інші холдинги.
Крім того, народні депутати також хочуть продавати українським шахтам обладнення. Зокрема, подібним бізнесом займається "Краснолучський машинобудівний завод" Олександра Єфремова, який на початку липня виграв тендер на постачання інструментів для ДП "Донбасантрацит" і "Свердловантрацит" на суму понад 11 млн грн. А загалом з початку року бізнес О.Єфремова, зокрема, заробив 1 393.58 млн грн. на шахтарській справі.
Цифри вражають. От тільки цього обладнення, я думаю, наші шахтарі не бачили.
Та не тільки представники влади активно працюють в гірничій справі. Перед виборами Президента 2010 року депутати кількох міських рад на Луганщині вийшли з Партії регіонів і приєднались до БЮТу, який мав свої інтереси в області. Однак, після поразки Юлії Тимошенко, її "депутати-прихильники" розбіглись, бо кожний хотів зберегти власні бізнес-інтереси.
І НА ЗАВЕРШЕННЯ
Життя шахтарських регіонів не скоро зміниться, а смерті будуть постійно. Для того, щоб уникнути лиха, потрібна нова державна програма, яка буде спрямована на розвиток вугільної галузі України. Також потрібні інвестиції як приватні, так і державні. Ну, і, звичайно, ментальність українців повинна змінюватися, але на це потрібні роки і кропітка повсякденна праця.