"Вони хотіли "гойду" – вони її отримали": Киричевський про удари по військових заводах Росії

Українські далекобійні удари охоплюють російські порти, нафтопереробні заводи та підприємства, пов'язані з виробництвом ракет. Водночас Росія заявляє про нібито перехоплення американських Rusty Dagger, а Польща говорить про можливий обмін винищувачів МіГ-29 на українські технології боротьби з безпілотниками.

Військовий експерт Іван Киричевський в ефірі 24 Каналу пояснив значення ударів по Усть-Лузі, НПЗ у Кірішах та заводу імені Морозова, а також оцінив заяви росіян щодо американських ракет. Він різко розкритикував позицію Польщі в питанні передачі МіГ-29 і розповів, чому Україні, ймовірно, доведеться повертатися до світломаскування та які ризики це створює для української авіації.

Україна системно б'є по ракетних заводах Росії

Українські далекобійні безпілотники атакували об'єкти в Ленінградській області, зокрема порт Усть-Луга, НПЗ у Кірішах та завод імені Морозова, де виробляють твердопаливні заряди для ракет. Чому цей регіон настільки важливий для Росії та яке значення мають такі удари?

Я б для початку запропонував одну концептуальну рамку. Є положення міжнародного гуманітарного права про відповідальність держави-окупанта за ситуацію на окупованій території. А я пропоную дещо творчо розвинути цю думку: країна-агресор має сама відповідати за наслідки війни, яку розпочала, зокрема за те, що відбувається на її власній території.

Вони хотіли "гойду" – вони цю "гойду" отримали. А де саме у них згоріло, якими засобами допомогли згоріти та які підрозділи в цьому брали участь – це вже інша справа.

Що стосується Усть-Луги, то для мене це певною мірою приємне дежавю. Під час весняної хвилі атак на російські порти у 2026 році до відповідних операцій, за інформацією, яку можна було оприлюднювати, долучався і наш полк "Рейд". Тому цей напрямок уже добре знайомий українським Силам оборони.

Особливість Усть-Луги полягає в тому, що Росія розбудовувала цей порт у 2010-х роках як важливий віддалений маршрут для експорту. Причому йшлося не лише про нафту та нафтопродукти, а й про інші вантажі. На мою думку, російське керівництво розраховувало, що навіть у разі великої війни проти України зможе безперешкодно використовувати цю інфраструктуру.

Коли порт розвивали, у Москві навряд чи могли уявити, що Україна матиме далекобійні засоби, здатні самостійно долати відстань до Ленінградської області. А тепер безпілотники, запущені з української території, досягають об'єктів, які росіяни вважали достатньо віддаленими від зони бойових дій.

Коли росіяни будували Усть-Лугу, хто міг подумати навіть у найсміливіших фантазіях, що в нас з'являться далекобійні засоби, які зможуть долітати до Ленінградської області своїм ходом? Запустили з території України – і воно долетіло.

Але важливі не лише удари по портах чи нафтопереробці. Завод імені Морозова є частиною російського ракетного виробництва, і його ураження вписується в значно ширшу тенденцію. Українські Сили оборони системно працюють як по пускових установках "Іскандерів" та С-400, так і по підприємствах, які забезпечують виробництво відповідного озброєння.

За моїми спостереженнями, протягом цього року пошкоджень зазнали щонайменше десять ключових заводів, пов'язаних із російською ракетною програмою. Моніторингова група "Око Гора" також повідомляла, що жовтень став рекордним за кількістю атак на російські підприємства військово-промислового комплексу: йшлося про 18 уражених об'єктів.

Тобто ми бачимо не окремі випадкові атаки, а тривалу роботу проти важливого сегмента російської військової промисловості. Україна намагається зменшувати можливості противника не лише запускати ракети, а й виробляти нові.

У нас досі вважається оригінальною думка, що треба не тільки збивати стріли, а й полювати на лучників. Але полювання на самих лучників і на цикл виробництва луків уже ведеться такими темпами, що росіяни не встигають це рахувати.

Суспільство настільки швидко звикає до результатів українських далекобійних операцій, що іноді перестає помічати їхній масштаб. Хоча ще нещодавно удари по підприємствах, від яких залежить виробництво російських балістичних ракет, здавалися значно складнішим завданням. Тепер такі атаки відбуваються регулярно, а завод імені Морозова є одним з об'єктів відповідного виробничого ланцюга.

Що відомо про американські ракети Rusty Dagger

Російське Міноборони заявило про нібито перехоплення чотирьох американських крилатих ракет Rusty Dagger, але згодом частину повідомлень почали видаляти. Що це за озброєння, чи могла Україна його отримати та чи пов'язана поведінка росіян із переговорами США й Росії в Абу-Дабі?

Насамперед виникає запитання, чи є ці ракети в Україні взагалі. Минулої осені з'являлися оптимістичні повідомлення про плани Сполучених Штатів передати нам до трьох тисяч таких засобів. Але повідомлення про наміри та фактичне постачання – різні речі, тому я б не поспішав робити висновки з російських заяв.

Rusty Dagger створювали в межах американської програми ERAM, яка стартувала у 2024 році та досягла певного етапу реалізації у 2026-му. Ідеться про малогабаритну крилату ракету, яка за своїм класом перебуває десь між традиційними крилатими ракетами та реактивними ударними безпілотниками. У світі досі немає цілковитої єдності навіть щодо того, як правильно називати такі засоби.

Для порівняння можна згадати російську "Бандероль". Вона має бойову частину масою приблизно 130 кілограмів за загальної злітної маси близько 260 кілограмів. Це відносно компактний засіб ураження, і Rusty Dagger належить приблизно до тієї самої концептуальної категорії, хоча характеристики конкретних виробів можуть відрізнятися.

Американці ще з 2010-х років розглядали можливість створення дешевших ракет для війни майбутнього. Вони розуміли, що не завжди доцільно застосовувати дорогі системи на кшталт Tomahawk або AGM-158 JASSM, якщо певне завдання можна виконати значно дешевшим засобом.

Однак із практичним втіленням таких ідей виникали труднощі. У підсумку саме Росія та Україна почали широко застосовувати малогабаритні реактивні ударні засоби раніше, ніж відповідні американські програми змогли досягти значних масштабів.

Американці ще з 2010-х років розуміли, що для війни майбутнього потрібні не лише дорогі ракети на кшталт Tomahawk чи JASSM, а й щось дешевше. Але в них років десять це не дуже виходило. А першими застосовувати такі малогабаритні реактивні засоби почали росіяни й ми.

Ще один важливий момент – обсяги виробництва. Навіть за найбільш оптимістичними планами випуск Rusty Dagger мав сягати приблизно 50 одиниць на місяць. Тому й до повідомлень про можливе передавання тисяч ракет слід ставитися з розумінням того, скільки часу може потребувати їхнє виробництво.

Україна тим часом має власні розробки подібного призначення. Зокрема, це "Паляниця" та більш відомий у медійному просторі "Барс". На мою думку, під час атак по російській території ймовірність застосування таких українських засобів не варто недооцінювати. До того ж "Паляницю" та "Нептун" пов'язує один виробник, який працює над випуском цих виробів.

Тому я не бачу підстав беззастережно вірити російським повідомленням. Москва регулярно заявляє про військові успіхи, які не відповідають реальній ситуації. Ми навіть бачимо, як російська пропаганда оголошує захопленими території Донбасу, які насправді залишаються під українським контролем.

Привидівся росіянам Rusty Dagger – це їхні проблеми. А що там насправді летіло, зараз не для розголошення. До цієї історії я пропоную ставитися з певним скепсисом.

Чи пов'язане видалення російських повідомлень із присутністю американської делегації на переговорах в Абу-Дабі, я стверджувати не можу. Але й самі заяви про нібито збиті ракети не є достатнім підтвердженням того, що Україна отримала та застосувала Rusty Dagger.

МіГ-29 в обмін на українські технології дронів

Польське Міноборони повідомило про домовленості щодо передачі Україні винищувачів МіГ-29 в обмін на технології боротьби з безпілотниками. Про які саме розробки може йтися та чому Польща зацікавлена в українському досвіді перехоплення дронів?

Ви знаєте, протягом усіх років повномасштабної війни я намагався займати помірковану позицію щодо Польщі. Вважав, що нам не варто загострювати суперечності з поляками, оскільки співпраця з ними надзвичайно важлива. Але коли справа дійшла до обговорення передачі одного літаючого й одного нелітального МіГ-29, у мене, відверто кажучи, закінчилося терпіння.

Поясню, чому це викликає таку реакцію. Польща вже має певні напрацювання у сфері протидії безпілотникам. Наприклад, вона використовує американські дрони-перехоплювачі Mirops, які я вважаю доволі ефективними. Українські військові також працюють із такими системами й демонструють хороші результати.

У поляків починають з'являтися власні розробки далекобійних безпілотників, зокрема апаратів, які за концепцією нагадують "Шахеди" в окремому сегменті застосування. Тому цілком зрозуміло, що вони зацікавлені в українських технологіях, адже наша армія має великий практичний досвід боротьби з російськими дронами.

Але питання полягає в тому, що саме Польща готова запропонувати натомість. Минулого літа польський журналіст, який написав книжку "Польща на війні", висував версію, що в обмін на наявний парк МіГ-29 можуть розглядати передавання польській стороні партії далекобійних дронів Fire Point та відповідних технологічних напрацювань. Це була саме версія, а не підтверджена домовленість.

Тепер же виникає враження, що поляки хочуть отримати значно більше, ніж готові віддати. І якщо справді йдеться лише про один придатний до польотів літак та ще один, який не може літати, то для мене така пропозиція виглядає непропорційною.

Усі ці роки я намагався не загострювати суперечностей із поляками, бо співпраця з ними важлива. Але коли йдеться про один літаючий МіГ і один нелітаючий, у мене вже різьбу зірвало. Якщо вони вирішили передавати нам за принципом "на тобі, Боже, що мені негоже", то й обмін із нашого боку може бути відповідним.

Звичайно, потрібно справедливо оцінювати й наші технології. Україна справді досягла значних результатів у створенні зенітних безпілотників, але це не означає, що вони вже досконалі. Багато таких виробів доводиться постійно вдосконалювати, змінювати електроніку, доопрацьовувати системи наведення та інші компоненти.

Я добре знаю це з роботи над підтримкою підрозділів, для яких збираємо кошти на зенітні дрони. Такі системи потребують регулярного доопрацювання, і це цілком природно для технологій, які розвиваються безпосередньо під час війни. Тому якщо польські партнери прагнуть отримати український досвід, вони повинні розуміти не лише переваги наших розробок, а й обсяг роботи, який стоїть за їхнім удосконаленням.

Є й ширше політичне питання. Частина польських аналітиків постійно нарікає, що Польща недостатньо залучена до переговорів про майбутнє України та європейську безпеку. Вони хотіли б бачити свою державу серед головних учасників процесу, приблизно на рівні Франції або Німеччини.

Але така роль передбачає не лише політичні амбіції, а й готовність брати на себе відповідні витрати та зобов'язання. На мою думку, польська сторона не завжди демонструє готовність платити цю ціну. Якщо держава хоче відігравати вагомішу роль у питаннях європейської безпеки, вона повинна підтверджувати свої претензії конкретними діями.

Польські аналітики хотіли б, щоб Польща займала в переговорах ледь не роль Франції чи Німеччини. Але є нюанс – вони не готові за це платити. А якщо не готові, то не варто вимагати якогось особливого ставлення.

Особливо дивно це виглядає з огляду на те, що, за моєю інформацією, у Польщі на папері залишається щонайменше 12 МіГ-29. Їхній технічний стан може бути різним, частина літаків могла бути списана, але навіть непридатні до польотів машини можуть становити інтерес для України.

Сьогодні ми вже використовуємо F-16, розраховуємо на подальший розвиток авіації та обговорюємо перспективи отримання Gripen. Але бойове застосування українських МіГ-29 триває, як і підготовка пілотів на цих літаках. Тому додаткові машини, навіть якщо вони потребують ремонту або можуть використовуватися як джерело комплектуючих, залишаються для нас актуальними.

Я вважаю, що така допомога могла б бути корисною ще протягом наступних п'яти років. Польська сторона повинна розуміти, що йдеться не про застарілу техніку, яка Україні вже не потрібна, а про літаки, які досі виконують бойові завдання.

А якщо поляки вирішили торгуватися за кожен такий МіГ, тоді й Україна має право визначати, на яких умовах передаватиме власні технології. Не думаю, що ми повинні автоматично погоджуватися на будь-які пропозиції лише тому, що Польща є нашим сусідом і партнером.

Друзям полякам передаємо паяльник, хай вони там далі розбираються із мікросхемами. Можна ще передати інструкцію, як їх паяти в зенітному дроні. Якщо вони торгуються з нами за кожен іржавий МіГ, то й допомогу з нашого боку нехай оцінюють відповідно.

Ми зацікавлені в співпраці з Польщею, і я не заперечую її значення для України. Але співпраця повинна бути взаємовигідною. Якщо польська сторона хоче отримувати наші технологічні напрацювання та претендувати на вагому роль у питаннях європейської безпеки, вона має демонструвати відповідний рівень готовності допомагати Україні.

Чому Київщині може знадобитися світломаскування

Рада оборони Київської області рекомендувала посилити режим світломаскування для бізнесу, комунальних підприємств і житлового сектору. Чи можуть російські безпілотники використовувати освітлені об'єкти як орієнтири та наскільки ефективним буде таке рішення?

На жаль, чітко відповісти, наскільки ефективним буде світломаскування проти всіх сучасних російських безпілотників, зараз складно. Саме тому, на мою думку, доведеться перестраховуватися. Причому не виключаю, що згодом відповідні рекомендації можуть поширитися не лише на Київщину, а й на інші області України.

У 2022 році ситуація була дещо іншою. Тоді російська авіація ще здійснювала польоти безпосередньо над районами, де тривали бойові дії, а російські літаки застосовували звичайні авіабомби, для скидання яких необхідно було наближатися до цілі. Нинішніх можливостей використання керованих авіабомб із відстані в кілька десятків кілометрів тоді ще не було в тому обсязі, який ми спостерігаємо зараз.

Згадайте бої за Київ. Російська авіація долітала до околиць столиці. Я також пам'ятаю повідомлення про епізод, коли російський вертоліт Ка-52 нібито дістався Полтавської області та завдав удару в районі Пирятина. У таких умовах світломаскування мало цілком зрозуміле призначення.

Після того як російська авіація перестала вільно діяти за лінією фронту, потреба в настільки суворому режимі зменшилася. Але тепер виникають інші загрози, пов'язані з розвитком систем наведення безпілотників.

Проблема в тому, що не можна зводити всі можливості російських дронів лише до засобів зв'язку. На них можуть встановлювати оптичні камери, а зображення з таких камер за певних умов передається в реальному часі. Крім того, противник розвиває системи, які допомагають безпілотникам орієнтуватися за візуальними ознаками місцевості.

Головне управління розвідки повідомляло, зокрема, про застосування росіянами системи "Сусанін". Якщо пояснювати її принцип дуже спрощено, бортовий комп'ютер може мати підготовлене зображення маршруту, а камера зіставляє його з тим, що бачить під час польоту.

Росіяни використовують супутникові знімки, на яких можна розрізняти особливості місцевості, населені пункти та інші орієнтири. Відповідне зображення закладають у систему, а безпілотник може використовувати його для перевірки власного маршруту. За потреби курс коригується із застосуванням навігаційних засобів.

На російських дронах є оптичні камери. ГУР активно говорить про систему "Сусанін", коли в комп'ютері закладено зображення маршруту, а камера перевіряє, чи правильно летить безпілотник. І під час такого наведення світлові орієнтири теж можуть мати значення.

Наприклад, освітлений населений пункт або великий об'єкт інфраструктури може бути помітним із повітря та допомагати орієнтуватися. Тому рекомендації щодо світломаскування мають певну логіку, хоча я не став би стверджувати, що його запровадження автоматично зробить усі російські безпілотники менш ефективними.

Є ще одна обставина, яку обов'язково потрібно враховувати. Там, де немає достатнього покриття наземними засобами протиповітряної оборони, для перехоплення російських дронів змушена працювати українська авіація. Про це неодноразово говорили Повітряні сили.

А українським пілотам також потрібні зрозумілі орієнтири. Якщо повністю вимкнути освітлення на великих територіях, це може ускладнити визначення місцеположення населених пунктів і вплинути на виконання завдань у повітрі. Зокрема, важливо не створювати додаткових ризиків під час перехоплення безпілотників поблизу житлової забудови.

На мою думку, саме тому рішення про світломаскування потрібно ухвалювати з урахуванням потреб як наземної протиповітряної оборони, так і авіації. Можливо, доведеться застосовувати гнучкі правила залежно від ситуації в конкретних районах.

Я думаю, що з часом ми будемо змушені повернутися до світломаскування, але, можливо, з певними гнучкими особливостями. Потрібно зменшити можливості для росіян, але водночас не зменшити можливості для нашої авіації.

Тому зараз я розглядаю посилення світломаскування як запобіжний захід. Україна має враховувати розвиток російських систем наведення, але водночас важливо зберегти ефективність власних засобів протидії повітряним загрозам.

Киричевський про світломаскування на Київщині: дивіться відео