Основним лютневим святом українці здавна вважають Стрітення Господнє, яке цього року відзначаємо 15 лютого. В цю пору для молоді у селах закінчувалися вечірні гуляння, бо й у прислів'ї сказано: "Прийшли громниці – прощайте вечорниці!".

Читайте також: Масляна 2019 в Україні: дата, традиції і що не можна робити в свято

На Стрітення люди уважно придивлялися до природних прикмет, хотіли пришвидшити весну, тепло, закликали гарний врожай. Про це свято в народі складено багато приповідок, приказок. Наші предки вірили, що в такий день весна насправді зустрічається із зимою. Якщо цього дня снігом (крупою) сіє, то навесні вчасно будуть дощі. Інша прикмета: якщо відлига – незабаром скресне ріка, розтане лід.

Коли перший грім чули раніше настання весни, то вважали, що він віщує якусь біду. Не випадково Стрітення в народі ще називають "громницями": "Стрітення – Громниці – весни провідниці".

Старші люди казали:

Стрітення повертає птиць до гаїв, а орача – до плуга.

Після свята можна вже було починати роботу в садах: прочищати дерева, кущі, обрізати річні молоді пагінці, щоби пізніше, коли почнеться сокорух, прищепити їх. Відгрібали сніг від стовбурів, щоби сонце обігрівало дерево. А на ті ділянки, де снігу було мало, його переміщали, щоб була волога або, навпаки, – прокопували канавки, щоб зайва вода відійшла. Діти майстрували й розвішувати у садках годівнички для пташок. Ґазди в той час приступали до ремонту сільськогосподарських знарядь, очищали від сміття поля під оранку.
У храмах на Стрітення освячувалися свічки, що їх було наділено великою Божою силою, яка лікує, захищає житло, оберігає від хвороб як душу, так і тіло, допомагає дівчатам передбачити свою долю тощо.


Свічки-"трійці" у храмах

Таку свічку берегли вдома і протягом року використовували для різних потреб. А ще свічку, освячену у церкві на Стрітення ("Стрітеніє"), називали громничною, бо запалювали перед образами під час грому.

Але насамперед, після освячення, громничну свічу селяни запалювали перед своїми ворітьми й обходили з нею все подвір'я, вірячи в те, що вона захистить все живе у дворі від поганих очей і невидимих руйнівних сил. Нею також випалювали хрещики (хрести) над вхідними дверима, вікнами і в хаті на геренді (сволоку).


Свічка-трійця" занурюється у воду під час освячення води на Водохреще

Дівчата-відданиці на такій свічці ворожили, щоб "з полум'я взнати, з якого боку сватача чекати", топили віск і у застиглому в холодній воді скрапуванні пробували розгледіти власну долю.

Коли у сім'ю приходило нещастя або траплявся падіж на худобу, тоді свічкою-громницею знову обкурювали все довкола: хату, стайню, увесь двір. Коли ж хтось із членів родини довго не міг відійти в небуття, йому давали в руки цю свічу, щоб "муки зцілила і душу з грішним тілом розлучила".

Читайте також: Великдень в Україні 2019: дата і традиції

Під час сильних злив, буревіїв, щоб вітри не знищили достиглі поля і не спалила їх блискавка, громницю запалювали в хаті. Нею або гранню (жаром) з печі обкурювали запряжених биків, коли йшли на першу оранку, "щоб тепло у борозни лягло і рясними сходами проросло". Як свідчить краєзнавець Ю. Чорі, "виряджаючи когось із рідних чи близьких у далеку дорогу, давали освячену громничну свічку потримати в руці; відламували від неї шматочок воску й клали до кишені, щоб у дорозі була на підмозі".

Перебуваючи в експедиційних відрядженнях, доводилося бачити, що і в наш час, в селах Домашино Великоберезнянського та Річка Міжгірського районів Закарпаття, виливають (сукають) свічки. У першому з воску, додаючи в розчин купований парафін, виливають аж три види свічок: звичайну тонку, потовщену висотою до 30-50 см і "трійцю".


Саморобні свічки і серед них" трійця"

У селі Стужиця свічку-"трійцю" і раніше сукали вручну. Навколо колеса прив'язували довгу 50-70см конопляну нитку (горючу). У великій посудині нагрівали віск, зливали його на нитку, а внизу підставляли миски, куди він скрапував. Віск на нитці затвердівав і товщав. Коли свічка ставала достатнього розміру, її знімали і ще теплою розкачували, щоб стінки рівномірно розгладжувалися. Потім її ділили на дві-три частини й різали на кавалки.

Тепер для виливання саморобних свічок використовують металеві трубки, які розміщують на дерев'яній прямокутній дошці із вирізаною формою свічки-"трійці". У трубку посередині пропускають ґнот (нитку) із цвяхом на кінці, отвір знизу затикають клинцем у вигляді кружальця з буряка, а зверху поволі ллють із кантя (горня) розігрітий віск.
Коли віск у трубці набере форми, охолоне і затвердне, прибирають клинець і поливають гарячою водою, щоби з металевої трубки добре вийшла свічка. Потім її кладуть на згадану дерев'яну дошку, на якій вирізана форма трійці, і ще теплі три воскових вироби формують в одну свічку-"трійцю".


Свічки в інтер'єрі хати на експозиції Закарпаття

Нижня частина, де з'єднуються три свічки, звісно, найтовстіша. Щоб вони не розпалися, їх наскрізь протикають і скріплюють дерев'яним кілочком, обливають воском і зовні оздоблюють трьома-чотирма поперечними восковими пасочками. Раніше всі місця на з'єднанні обв'язували конопляною грубою ниткою чи клоччям, і обливали зверху воском, що закривав нитки і рельєфно виступав випуклими смугами.

Юлія Дякунич (1951 р.н.), яка щороку ллє свічки для храму свого села, розповіла:

Ллємо свічки біля церкви громадою, бо це важкий процес. Особливо декількох людей потребує лиття "трійці", одна людина не може справитися, треба одночасно вдвох-трьох, щоб її зробити. Двічі на рік це робимо – перед святом Михайла і на Петра й Павла, коли храм у селі. Коли "трійця" вже готова, я пензликом на стінках свічок малюю традиційні взори черленою, зеленою, жовтою, синьою барвами. Лем синьою і коричневою рисую хрест, а останніми кольорами рисую листя, косички (квіти), крапки.

Барви розводяться на парафіні, "увесь час вони мають бути гарячими, бо не будуть чипатися до свічки". Свічі-"трійці" у церкві тримають троє леґенів і запалюють їх кожної служби тричі.


Саморобна свічка-"трійця". Їй приблизно 50 років, сфотографована у с. Домащино Великоберезнянського району Закарпатської області. Виготовлена Дякунич Юлією

Віск у досліджених селах використовували по-різному: для освітлення житла, різних ворожінь, насилання чарів, проти хвороб, у релігійних обрядах. Господарі, які мають велику пасіку, стараються на Стрітення виготовити собі свічку саме із воску, бо він забирає негативну енергетику, і беруть його лише з тих вуликів, які торік були освячені стрітенською водою. Не рідко на Стрітення святили спочатку пасіку, а вже потім – обійстя.

Самі свічки святили також на Йордан, Трійцю, Маковія, у Чистий Четвер. Коли дійство відбувалося на Водохреще (19 січня), всі парафіяни із священиком йшли із хоругвами й запаленими "трійцями" до потоку. Там освячували воду, свічі й сухі квіти – крішпан, розмарин, васильки, якими потім обкурювали худобу, челядника і хворих. Освяченою перед Великоднем, у страсний четвер, свічею окурювали при хворобах, примовляючи:

Як дим розходиться, так би і хворота розійшлась.

Стрітенська свічка в народі обожнювалася, позаяк має неабиякі магічні властивості. Її дбайливо берегли упродовж року і використовували як лікувальний, заспокійливий засіб, а також проти злих духів. Одну і ту ж свічку можна було святити на всі церковні свята, аж до дванадцяти разів, тоді вона стає особливо помічною.

Читайте також: Коли початок Великого посту 2019: історія та правила дотримання