Командир підрозділу "Цербер" розповів 24 Каналу, як пройшов шлях від піхотинця у 93 бригаді до створення власної команди БПЛА. Після важкого поранення він не залишив військо й знайшов спосіб знову бути корисним на фронті.
Дивіться також Балістика з коліс: у Зеленського розповіли, на що розраховує Путін ударами по Україні
Повернення з Європи на війну
До повномасштабного вторгнення Влад працював водієм у Європі. Коли Росія почала великий напад, він був в Австрії, а про війну дізнався близько четвертої ранку від матері. Спершу в це було важко повірити, бо сама думка про велику війну в Україні здавалася неможливою, хоча напруга перед цим уже відчувалася.
Я не повірив. Думаю, це якийсь жарт. Не може в наш час початися в Україні війна, хоча все йшло до цього,
– пригадав військовий.
Після першого шоку він зібрався з думками, вивіз рідних у Європу й вирішив повертатися додому. Роботодавець спершу не хотів його відпускати, бо потрібно було відпрацювати контракт, але згодом погодився і допоміг дістатися до кордону. Звідти Влад уже автобусом поїхав в Україну, де одразу намагався підписати контракт зі ЗСУ.
Я трохи зібрався з думками, вивіз своїх родичів у Європу і вирішив повертатися, щоб стати на захист держави,
– розповів він.
Потрапити на службу вдалося не одразу. Через молодий вік і відсутність бойового досвіду його спершу не брали, тож Влад почав розпитувати друзів, у якій бригаді можна мобілізуватися або підписати контракт. Так він вийшов на 93 бригаду, де вже служили знайомі хлопці. Контракт вдалося підписати лише з третього разу, після чого були навчання в Європі, підготовка на бронетехніці в Україні та служба у 93 бригаді.
У 93-й бригаді я пройшов службу від піхотинця, групи швидкого реагування, групи подавлення вогнем до пілота,
– зазначив боєць.
Цей шлях дав йому досвід різної роботи на фронті – від піхоти до дронів. Саме він згодом став основою для нового етапу, коли після поранення Влад почав шукати спосіб повернутися до війська вже в іншій ролі.
Поранення на Покровському напрямку
Поранення Влад отримав на Покровському напрямку під час бойового завдання. Перед цим ворог намагався штурмувати позицію, але російську групу вдалося знищити. Після цього окупанти почали розбирати місце роботи підрозділу й спалили точку зльоту, тому вночі бійцям наказали висуватися на розвідку нових позицій, щоб знайти безпечніше місце для роботи.
Коли я проводив розвідку, стався підрив. Я спочатку думав, що підірвався не я, а побратим, який ішов поруч,
– пригадав військовий.
Після вибуху він намагався підвестися, але зрозумів, що рухатися далі вже не може. Одну ногу сильно пошкодило, друга дістала кілька осколків. Влад викликав евакуацію і повідомив, що він "300-й". Його швидко вивезли з позиції, далі були евакуаційний пункт, госпіталь, перевезення до Києва, операції та тривале лікування.
Думав, що це три-чотири місяці – і все, я повернуся на службу,
– розповів він.
Повернутися так швидко не вдалося. Побратими, які вже проходили через ампутацію, попереджали, що відновлення буде значно довшим, ніж здається на початку. Тоді Влад почав шукати інший спосіб допомагати військовим: зайнявся волонтерством, їздив до хлопців, збирав кошти, купував для підрозділів пікапи. Люди довіряли йому і донатили, але всередині залишалося відчуття, що це не зовсім його місце. Саме після цього з'явився новий варіант повернення до війська – не як піхотинця, а як командира майбутнього підрозділу БПЛА.
Народження підрозділу "Цербер"
Після поранення й волонтерства Влад усе одно шукав шлях назад у військо. Переломним став дзвінок від друга, який запропонував йому очолити новий підрозділ БПЛА – і для розвідки, і для ударної роботи. Ця ідея відгукнулася одразу, бо ще під час служби в 93 бригаді він разом із молодими побратимами думав про власну команду, яка могла б професійно працювати, навчатися й нищити ворога.
Я дуже загорівся цим, тому що ще в 93-й ми з хлопцями хотіли зробити свою команду професіоналів, яка буде робити роботу і нищити ворога,
– розповів "Мазай".
Так він опинився в 31 бригаді, де спершу побачив лише кількох людей, готових розвивати новий напрямок. Із чотирьох бійців команда виросла до 15, а підрозділ уже пройшов шлях від відділення до взводу. Для самого "Цербера" це стало першою маленькою перемогою, бо підрозділ не просто створюється на папері, а поступово розширюється і формує власну систему роботи.
Зараз команда хоче розвивати три напрями: логістичний, розвідувальний і ударний. Розвідка вже працює, ударні БПЛА перебувають на етапі розвитку, є майстерня і люди, які готові вчитися у професіоналів, щоб потім повертатися й показувати результат на фронті.
До підрозділу приходять люди з різним досвідом, зокрема й ті, хто мав СЗЧ. Причини в кожного можуть бути різні, але для Влада важливо не лише минуле людини, а й те, чи готова вона працювати, вчитися і бути корисною команді. Тому спершу він проводить співбесіду, дивиться на навички й оцінює, чи підходить боєць саме для цієї роботи.
Об'єднує цих людей те, що вони хочуть нищити ворога, захищати свою країну, а головне – розвиватися,
– наголосив командир підрозділу.
До "Цербера" приходять люди з різними навичками: хтось добре розуміється на машинах, хтось – на пайці дронів, хтось має здібності до пілотування. Для "Мазая" розвиток став однією з головних умов виживання і перемоги, бо фронт швидко змінюється, а ворог постійно використовує нові технології.
Він стежить за тим, що росіяни застосовують на їхньому напрямку, дає хлопцям матеріали для навчання й хоче, щоб підрозділ ріс далі. За його словами, якщо все вдасться, уже за рік "Цербер" може стати автономнішим і самостійно виконувати складні завдання на важчих напрямках України.
Як поранений військовий повернувся до фронту: дивіться відео