Комбат-артилерист: Цього року терористи зрозуміли, що їм страшно

Головною умовою інтерв’ю було збереження анонімності співрозмовника. У ексклюзивній бесіді із журналістами сайту "24" боєць розповів про те, як терористи поводилися під час так званого перемир’я, що відбувається з людьми, які лишаються на окупованих територіях та про яких кіборгів українці незаслужено забули.

Чому Ви вирішили стати саме артилеристом?

Коли поступав, вибрав артилерію, бо зі школи любив математику, фізику, із розрахунками проблем не було.

Артилерія – це не так просто. Потрібно багато розрахунків, які проста людина може робити три години, а ти на них маєш дві хвилини.

Вони були як зомбі. Не одноразово я сам бачив, як веде обстріл наша артилерія і ці люди бігають, як в зоопарку мавпи по клітках. Дивишся в прилад розвідки – вони бігають і сміються

Тобто, артилерія – це, у першу чергу, вміння правильно думати і без спеціальної підготовки цим важко займатись?

Так. Артилеристу, щоб стрельнути, потрібно враховувати поправки на напрямок вітру та його швидкість, початкову швидкість снаряда, температуру снаряда, атмосферний тиск і температуру повітря. Для того, щоб врахувати всі ці умови, є непрості формули. Звичайна людина все це вираховувати буде, напевно, добу, щоб добитись прицілу чи відповідних установок для стрільби.

Простий шахтар, з яких, як стверджують самі терористи, складаються всі їхні сили, не може просто так цьому навчитися?

Ні. Це не так, що ти кіркою ввалив по пушці і попав одразу куди тобі треба. Просто тракторист не може керувати гарматою.

Там досі виконує бойові задачі саме російська армія. Таких людей, як "ополчєніє", цих так званих простих "шахтарів" та "трактористів", там давно вже нема. Їх просто кидали на м'ясо під прицілами. Вони були як зомбі. Не одноразово я сам бачив, як веде обстріл наша артилерія і ці люди бігають, як в зоопарку мавпи по клітках. Дивишся в прилад розвідки – вони бігають і сміються. Вони були під впливом відповідних наркотичних речовин. Обстріли – це для них смішно було. Зараз вони дуже обережно ставляться до нас.

Що особисто для Вас було найскладніше?

Вести вогонь по супротивнику. Але після того, що вони робили, мені їх зовсім не шкода. Бо я знаю, без нас піхоті нашій дуже важко. Артилерія – то є бог війни, а піхота – цариця полів. Маємо співпрацювати, аби була перемога і супротивник не просунувся далі на територію Україну.

Кажуть, артилеристам легше тому, що вони не бачать результати своєї "роботи". Насправді, які відчуття, коли ведеш вогонь по противнику? Адже вороги – теж люди.

Після того, що я бачив минулого року, ту ж нашу піхоту, десантників, їхні куски, їхні трупи – я деколи, бувало, хотів нанести не меншого ураження тим так званим сепаратистам. Але десь в глибині душі я знаю, що вогньова міць артилерії дуже вразлива. Ми картинки собі намальовуємо і розумом думаємо, що воно після того виходить.

Цього року вони зрозуміли, що їм страшно. Піхоті їхній страшно. Вони самі про це говорять

Можете більше розказати про те, що саме роблять сепаратисти і чому їх не шкода?

Зараз перемир’я, значних обстрілів немає. Але минулого року вони безбожно обстрілювали наші позиції і вели контрартилерійську боротьбу. За нами полювали. Для них ми були просто живе м'ясо.

На війні ціль є ціль. І для них, і для нас. Але їм важче.

Чому?

Тому що цього року вони зрозуміли, що їм страшно. Піхоті їхній страшно. Вони самі про це говорять. Якось в полон потрапив їхній артилерист, майор Російської Федерації. Він сказав, що їхня артилерія боїться вести вогонь, бо як тільки вони починають обстріл по наших позиціях, ми одразу ж відповідаємо по тому місцю, звідки ведеться вогонь. Вони шоковані нашими точністю, маневрами і тактикою дій. Цього року у нас вже практики більше. Вони навіть перейняли деякі наші стратегії з ведення вогню і контрартилерійської боротьби. Це помітно.

Помилки минулого року нас багато чого навчили. Ми ввели відповідно і тактику дій, і навченість особового складу, і підготовку підрозділу до виконання тих чи інших бойових завдань. Набагато більше підготована армія зараз, ніж минулого року. Минулого року нас зненацька це все застало і нам так не давали займатися бойовою підготовкою, як має бути за всіма керівними документами. Зараз люди набагато більш навчені.

За Вашу голову бойовики дають чималу суму. За що саме?

Раз дають – значить я цього вартий. Буду далі працювати над тим, щоб вони ще більше за мене давали.

Ми обстріли не здійснюємо, ми тільки відповідаємо на їхні дії. Ми ж теж мовчати весь час не будемо. Піхота – не вічна і не залізна

З Вашого досвіду — були дні, коли підписане з сепаратистами перемир’я дійсно витримувалося?

Оце, яке зараз, чи ті перемир’я, які раніше були?

І нинішнє, і попередні.

Ті, що раніше були – практично не дотримувалися. З їхньої сторони. Ми обстріли не здійснюємо, ми тільки відповідаємо на їхні дії. Ми ж теж мовчати весь час не будемо. Піхота – не вічна і не залізна. Вони починають обстрілювати і ми здійснюємо обстріл у відповідь по них. Вони суто обстрілюють наші передки. Мені, на їхньому місці, було би соромно за таку роботу. І їм має бути соромно. Що там обстрілювати ту ціль, яка постійно на місці стоїть? Ти злови ту, яка хоча би рухається кудись, а не так…

Останнє перемир’я – тільки їм був даний сигнал "Стоп", все заглухло. Знаю, що декілька раз, бувало, з міномета валили. А так, ну, з підствольників стріляють. Стрілкотня звичайна є. Вони нажруться – і давай стрілятися. Щоб не розслаблялися. Є така інформація, що деякі підрозділи Російської Федерації вже потроху відкатують назад до кордону. Але то лише частина з них, бо тих підрозділів там хватає. І всі ті скупчення техніки стоять рівненько рядочками, ніби їм там ниточку натягнули: роти, БМП, БТРи, танки, Гради, 2С1 ("Гвоздика"), 2С3 ("Акація"), 2с19. У них там що хочеш є.

За рік підготовка сил супротивника змінилась?

Вона у них і так була непогана. Ми конкретно так, щоби з російськими військами, воюємо десь з кінця серпня минулого року і по цей час. Вони перекинули сюди війська і ті ховались, переміщування вночі здійснювали, на якісь склади чи МТФи заїжджали, потім далі їхали.

З людьми, які там живуть, і які допомагали українській армії, вони дуже жорстокі були. Особливо чеченці. Людям там дуже страшно.

Звідки Ви про це знаєте?

Знаю. Минулого року я в багатьох містах на Луганщині з місцевими людьми спілкувався. Деякі навіть з нами у бункерах жили, ми їм сухпай віддавали, бо туди просто продукти доставити не могли. Вони нам говорили, що страшно.

У Луганському аеропорту коли стояли, я по рації чув, як чечени витягували жінок, чоловіків, які українській армії допомагали, і просто в селі різали або розстрілювали. В якісь буси затягували, забирали кудись. Це навіть просто чути страшно було. Бачили, як вантажівками тіла людей висипали прямо в шахту. Які це люди були – не знаю.

В уже звільнених українськими силами містах лишалися люди, які співпрацювали із військами противника. Вони ж із вашим приходом нікуди не зникали. Як з ними було?

Таких людей було не дуже просто виявити. Міг бути, наприклад, дідок який нібито косив у полі сіно корові, а це насправді виявлявся коригувальник противника. У Луганську спіймали місцевих дівчину 26 років і пацана 18-річного, які теж коригувальниками були. У них були спеціальні мішечки з прибором, дальноміром електронним. У нас, наприклад, таких дальномірів не було, але ми можемо і без них дальність визначати, не проблема. Так от їх коли зловили – пацан той спеціальний мішок викинув. Воно самоліквідовується, коли його викидаєш. Дівчина свій викинути не встигла, вона плакала, коли ми її взяли, що в неї двоє дітей.

Своїм коригувальникам вогню сєпари 300 доларів на добу платили. Це у серпні минулого року. Тим жінкам, які тоді з дітьми 25-у бригаду спиняли, їхні БМД-шки, теж не менше 300 доларів давали. У них за любу інформацію дають гроші.

Потім вже пішов Донецький аеропорт, кіборги з’явилися. Я тоді ще подумав: "Йоханий бабай, а ким же ж ми тоді були, цікаво?"

Люди, які вербували агентуру для нашої розвідки з місцевих жителів Донецької і Луганської областей, розповідали, що після підписання мінських угод бажаючих співпрацювати стало набагато менше. Ви таке помічали?

Не можу сказати. Нам допомагали люди, але зараз з ними у мене зв’язку не має, бо ми вже на іншому напрямку. Моя думка, що в живих їх вже немає. Одного мужичка місцеві кілька разів били, голову йому розбили, він струс мозку отримав. Бо там місцева населення 50 на 50 було – за Росію, за Україну.

У мене хлопець родом з окупованої території служив, не знаю, де він зараз, але факт того, що він додому не повернувся. Бо страшно. Плюс там все розбомбили, коли вже нас російські війська відбивали. Тоді псковська бригада в тупу зайшла, там 22 танки наступали на один наш блокпост. І перед тим там така артпідготовка була, що валили з чого тільки можна – і "Урагани", і "Гради", все було. Ми як щурі тоді жили. Потім вже пішов Донецький аеропорт, кіборги з’явилися. Я тоді ще подумав: "Йоханий бабай, а ким же ж ми тоді були, цікаво?". Бо в Луганськом аеропорту теж нічого вже немає, все розбомблено. Нас, бувало, тільки "Градами" за ніч обстрілювали по 15-20 раз.

Ще до Майдану на Донбас завозилися і зброя, і боєприпаси... Навіть "Гради" запаковані, з реактивними снарядами у нічийні хати заганяли, замуровували і вони там стояли

На Вашу думку, як реально закінчити цю війну?

Хочу сказати людям, які зараз проживають на окупованих терористами і незаконними збройними формуваннями територіях, щоб вони почали з себе. Поки вони будуть надалі слухати російську агітацію, поки не почнуть доказувати, які повинні бути права чи обов’язки на їхніх землях – нічого не поміняється. Поки люди самі в себе не почнуть придушувати цей терористичний рух, нічого не буде.

Жінки там безстрашні. Знали, що ми їм нічого не зробимо і в очі ледь не плювали. Могли сидіти з тобою в бункері і всю ту російську пропаганду переказувати. Були такі, що розказували, що ми давно програли інформаційну війну.

Тобто?

Ми коли у полон брали місцевих, які були у так званому "ополчєніі", вони розказували, що ще за два роки до того, як Майдан почався, ходили з Росії підготовані агітатори і розказували, яке солодке життя буде, коли у них буде "Новороссія". Такі пропагандисти були навіть у тих селах, де по дві-три хати всього було. Не думаю, що ті місцеві нам брехали.

А чому вони ще тоді про них не повідомляли?

Ми їм ставили це питання, чого вони раніше не доносили, що іде такий дивний проект. Вони відповісти не змогли. Плюс місцеві розказували, що ще до Майдану на Донбас завозилися і зброя, і боєприпаси. Все це ховалося по селах. Навіть "Гради" запаковані, з реактивними снарядами у нічийні хати заганяли, замуровували і вони там стояли. Так по всьому периметру відбувалось. Підготовка в них була шалена. Там продумано все. Вони навіть з залізничних платформ артобстріли вели. Для мене то новинкою було, я навіть додуматися не міг би, що таке може бути. Все було підготоване для обстрілу "Градами".

Вже потім ми бачили, як зі сторони Краснодону обстрілювали аеропорт, Луганськ. Самі сєпари. Люди думали, що ведуть вогонь по нас,а ми у відповідь стріляємо. А вони спецом так робили і валили тупо по Луганську, по лікарнях, по школах. Для нас в раціях чути такі слова їхніх коригувальників – це було страшно. Зараз таким чином налаштовують людей проти української армії. Вони виїжджають на буферну зону, розвертають пакет "Града" і валять по Стаханову, по Первомайську, по Попасній. Оце так було перед початком оцього останнього перемир’я. І я Вам скажу, що обстрілювали таким хорошим калібром — 203,7, "Піонами". Грива піднімається від того.

Якою була Ваша найуспішніша операція? Чим пишаєтесь?

Найуспішніше те, що коли потрібно було надавати допомогу піхоті – ми завжди давали відсіч. Завжди я чув тільки слова вдячності і цим пишаюсь. Конкретно не можу сказати, які я завдання виконував.

Читайте також: Боец-россиянин: Не хочу, чтобы та Россия, из которой я уехал, была здесь