Дякую всім, хто так неочікувано для мене масово відгукнувся на цю мою публікацію. Тисячі переглядів, безліч коментарів, сотні поширень (у тому числі й на рейтингових інтернет-порталах) і натискань кнопки з демонстрацією свого негативного ставлення до такої забудови столиці — можна розглядати як громадський запит до влади і майбутнього нового головного архітектора міста з вимогою навести лад у цій справі.
Дивіться фотопорівняння: Вражаюче перевтілення Києва за 20 років
Природно, були й ті, хто в своїх дописах висловлював інші думки. Деякі вважають, що така забудова — свідчення прогресу. На що їм Сергей Белашко справедливо відповів: "Це не розвиток, це моральний занепад і культурна деградація". Хтось подає це як "Совок vs Антисовок". Інші на це пишуть, що ні, це "Жлобсто vs Антижлобство". Ну і т.д.і т.п. Як завжди на ФБ. Утім подібних думок, разом з тими, хто більше стурбувався самими знімками, а не власне проблемою, яку вони відображають, сукупно набралося менше, ніж статистична похибка.
Тобто десь 97-98% (враховуючи мультиплікатор поширень) висловили незгоду з таким станом речей. Ясно, що це не соціологічне дослідження, яке може претендувати на репрезентативність, але настрої киян, їх активної частини, така позиція передає добре.
Окремо хтів би внести ясність в питання відносно власне фотографій. Дехто заходився переконувати, що сучасний знімок — це нібито фейк, монтаж, результат фотошопу, а найбільш гарячі голови стверджують, що зображених на ньому споруд взагалі не існує.
Так ось, хочу наголосити, що це НЕ МОЇ ФОТО.
Стара світлина взята з цієї публікації. А друге фото знайшов тут (воно йде під номером 8). На нього є посилання в правому нижньому куті знімку, на яке мало хто звернув увагу.
Якби ті, хто одразу почав строчити гнівні пости, перед цим перейшли за вказаною адресою, всі питання у них би відпали. Адже сам автор даної фотографії Олег Тоцкий в анотації до фотосесії чітко вказує, що зйомки проводилися з даху 36-поверхового будинку нового ЖК "Київська Венеція", який побудований між Русанівським каналом і залізничною платформою "Київська Русанівка".
Цьому фото, до речі, вже два роки. Воно чимало тиражувалося в мережі та використовувалося в ЗМІ. Але чомусь стало предметом такої бурхливої реакції лише зараз — після розміщення в моєму профілі. У цього автора є й інші знімки забудови навколо Лаври, наприклад, з даху ЖК "Срібний бриз", що розташований на Дніпровській набережній біля з'їзду з мосту Патона, датовані 2010 роком.
Спроби ж звіряти ракурси, яскравість знімків виглядають дивними. Я не ставив перед собою завдання проводити якісь спеціальні дослідження, а лише запитав на емоційному рівні, чи подобається вам, що зображено на знімках, маючи на увазі те, як змінився загальний вигляд дніпровських схилів. І отримав більш ніж переконливу відповідь: "Ні".
Та й інші дописувачі ФБ прокоментували це так. Анатолий Яворский: "Ракурси, правда, різні. Але "суть проблеми" очевидна..." Olga Denisiuk: "Простите, а как ракурс и яркость отменяет то, что изуродована историческая часть города и вырублена добрая половина зелени?" Неинтересный Киев: "Ракурс, конечно, немного не тот на втором фото. Но в общих чертах все так и есть".
І правда, хіба справа в знімках? Не подобається цей, є багато інших, ще більш вражаючих. Деякі з них користувачі ФБ запостили під моєю публікацією. Та й хіба кияни на власні очі не спостерігають усі ці "одоробла", які, ніби гриби після дощу ростуть скрізь у місті, в т.ч. й на фоні Лаври й Софії. І ні під яким вигідним ракурсом їх не сховаєш. Як тут не згадати незабутнього Козьму Пруткова з його "Зри в корінь!"
А тим часом проблемою вже стурбувалася навіть організація ЮНЕСКО.
Нагадаю, 4 жовтня 1988 року Україна ратифікувала Конвенцію ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, і тим самими взяла на себе певні зобов’язання. Зараз під охороною ЮНЕСКО в Києві перебувають два об’єкти: це Софійський собор та Києво-Печерська Лавра. Згідно зі згаданою вище конвенцією під охорону ЮНЕСКО підпадає не тільки території, на яких безпосередньо знаходяться будівлі Собору і Лаври, але і прилеглі території. У них входять схили Дніпра й десятки історичних вулиць і площ в центрі Києва. Загальна площа зони, що охороняється становить 441 га — це так звана "буферна зона". І будівництво на кшталт зафіксованого на опублікованому мною сучасному фото в ній не допускається.
З огляду на виявлені такі факти в Києві ЮНЕСКО з 2009 року б’є на сполох. Марно. Минулого року Комітет Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в чергове звернувся до української влади з вимогами щодо зменшення висоти невідповідних і дисонуючих будівель в буферній зоні поблизу Лаври й Софії Київської, які загрожують і / або мають негативний вплив на певну універсальну цінність об'єкта, що охороняється, до рівня сусідніх історичних будівель, змінити проекти споруджуваних будинків і знизити їх поверховість до рівня ландшафту. Про виконання цього рішення Україна мала звітувати Комітету до 1 лютого 2016 року.
Але… Irina Nikiforova пише: "В ЮНЕСКО с 2009 года требовали остановить эти строительства, изменить проекты и понизить высотность путем демонтажа. Но они не могут заставить страну, если сама страна этого делать не хочет". Неля Куковальська висловлює занепокоєння: "З останнього рішення Комітету ЦВС ЮНЕСКО стосовно уже існуючої забудови ніяких висновків не зроблено міською владою". Тобто навіть рекомендації ЮНЕСКО по суті просто ігноруються на догоду забудовникам, які насправді й диктують зараз архітектурно-будівельну політику в місті, що спрямована лише на одне — отримання прибутку попри все.
Вячеслав Негода вірно ставить діагноз: "Це непоправна столична ганьба… А головна проблема в тому, що питання містобудування останні десятиліття вирішують політики, у яких відсутні елементарні поняття просторового розвитку та архітектури і звичайної культури".
Будувати треба, хто ж проти, місто має розвиватися. Але розуміючи, ДЕ, ЩО й ЯК.
Найбільша цінність Києва — культурний ландшафт. Схили Дніпра — це його візитівка. І маємо їх берегти, як і взагалі історичне обличчя столиці.
Для того, щоб виправити ситуацію потрібно лише одне — політична воля керівників міста.
Будинок-монстр на Грушевського,9а
Я свого часу, наприклад, не дав побудувати висотний готель на Грушевського, 9а, де потім за часів Омельченка з’явився житловий будинок-монстр. Не дозволив я також зводити багатоповерхівку на розі бульвару Лесі Українки та Мечникова, де зараз "Парус". Така моя позиція вартувало мені посади. Але це вже питання вибору — для чого ти взявся за цю роботу.
І громадськість має зараз примусити столичну владу також проявити рішучість, і стати на захист міста від цієї варварської забудови і перетворення його на кам’яні джунглі.
Читайте також: Як не стати жертвою незаконних забудовників