Біографія Ігоря Славинського
Ігор Миколайович народився та виріс у Києві. Двічі закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого: як актор і як режисер. Почав працювати в театрі 31 рік тому.
Читайте також: Помер український актор і режисер Ігор Славинський: подробиці
За своє життя змінив лише два театри (Театр російської драми імені Лесі Українки і Молодий театр), поки опинився у Київському драматичному Театрі на Подолі. Там став провідним актором, а з 2008 — і режисером-постановником. Творив як для дорослих, так і для дітей.
Ігор Славинський пропрацював у театрі 31 рік
Окрім того, викладав акторську майстерність у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення Карпенка-Карого.
2005 року переніс операцію на серці, йому поставили штучний клапан. Відтоді мав слабке здоров'я.
Недавня літня робоча поїздка в Миколаїв виявилася фатальною – останньою, повідомив театральний критик Олег Вергеліс.
"Організм не витримав навантаження, напруги, спеки. Не витримав пристрасного "бігу" по колу. А в рідному Театрі на Подолі він вже почав роботу над булгаківським "Бігом" з його химерними снами. І можна тільки уявити, якою була б ця вистава. Але тепер він і сам став частиною наших театральних снів", – розповів критик виданню DT.UA.
Режисерські постановки Славинського: у Театрі на Подолі
- "Люксембурзький сад" за Й. Бродським,
- "Мертві душі" М. Булгакова,
- "…та я прийду по ваші душі…" за В. Висоцьким,
- "Контрабас" П. Зюскінда,
- "Льовушка" А. Крим,
- "Шеррі-бренді" по О. Мандельштаму,
- "Кохання мотиви старовинні…" за М. Цвєтаєвою.
У Молодому театрі:
- "Синій автомобіль" — за Я. Стельмахом, В театрі "Сузір'я":
- "У Барабанному провулку" за Б. Окуджавою,
- "Скабка" за Ф. Саган,
- "Сватання по-сільському" — за Б.Шоу,
- Театральна трилогія: "Срібне століття", "Кінець прекрасної епохи", "Парнас дибом",
Перед смертю Славинський почав роботу над "Бігом" Булгакова
Нагороди Ігоря Славинського:
- Двічі лауреат теле-кінофоруму країн СНД у Ялті,
- Лауреат Всеукраїнського телевізійного конкурсу на найкращу програму для дітей "Кришталеві джерела" ("Вечірня казка"),
- Лауреат "Київської пекторалі" – за найкращу камерну виставу 2003 року – "Парнас дибом",
- Лауреат "Київської пекторалі" – як найкращий режисер, та за найкращі вистави 2010 року – "Мертві душі" та "Люксембурзький сад", Того ж року за ці вистави отримав театральну премію ім. Амвросія Бучми,
- Був номінований "За найкращу дитячу програму" Всеукраїнського телевізійного конкурсу "Золота ера",
- Протягом 1990-2004 років брав участь у фестивалях – двічі в Бресті (Білорусь), Греції, Римі (Італія), на Кіпрі, Фінляндії (Дні Києва в Тампере), тричі на фестивалі в Единбурзі, двічі в Кардіффі (Уельс), двічі в Каїрі (Єгипет)
- в Україні: у Херсоні – "Мельпомена Таврії", в Феодосії – "Кримський ковчег" (Сімферополь), тричі у Львові – "Золотий Лев".
Цитати Ігоря Славинського:
- Шаленію режисурою. Навіть перестав грати у виставах нашого театру, бо це дві різні професії: актор і режисер. Були в моїй практиці спектаклі, де я це поєднував, тобто грав у власних постановках. Це вимагає надто багато сил. Бо треба відключитися від себе як від актора: поставити спектакль. І треба відключити себе як режисера на сцені, коли ти граєш, тому що мусиш бути актором, а не режисирувати навколо себе.
- Я одержую задоволення від творення спектаклю, процесу постановки, пошуків ключа до сердець глядачів, бо це моя головна мета – викликати емоції в залі.
Ігор Славинський – володар численних театральних премій
- Декламація – моя давня пристрасть. Нещодавно стоїмо з колегами у фойє нашого театру перед вечірнім спектаклем, п'ємо каву. Раптом мене прориває і я починаю читати вірші, під’юджуваний проханнями "А прочитай ще це…". Завівся, як на сцені.
У 2005 році мені зробили операцію на серці, врізали штучний клапан і пам'ять погіршилася. Але я це долаю. Як відбувається запам’ятовування, який вмикається механізм – я ніколи не міг відстежити. Молодим актором приходив на репетиції і через три-чотири репетиції знав текст усіх персонажів.
Коли береш матеріал, ти вже в нього закохуєшся. Інакше немає рації братися. А коли починаєш критикувати автора: "Ой, що це він отут написав?", усе, треба згортатися.
- Я не можу прораховувати успіх. Хоч є досвід в аналізі, в умінні драматургію розщепити, зібрати, розкрутити. Я розумію, за яку ниточку смикнути. Та це не є гарантією успіху.
- Великих вистав я поставив усього три, решту – на камерній сцені. Тут сховатися акторові ніде, усе – правда, тут можна простягнути руку й торкнутися актора.
- У мене є болісний "пунктик": я ніяк не можу зрозуміти нашу владу. Їй не потрібно мистецтво. Чиновники, які курирують культуру, кажуть: «Навіщо театри? Вони ж не приносять прибутки». Це обурює до глибини душі. Так, був період дев'яностих років, коли театр побіг за злободенною газетною статтею. Спорожніли зали. Ми це пережили. Нині зали повні, глядач голосує грішми і ногами, прагне бачити це мистецтво. А держава на театри начхає.
- Себе як режисера мені важко оцінювати. Мені подобається цим займатися, от і все. Взагалі, у будь-якій професії треба працювати з задоволенням.
Читайте також: Найкращі цитати Кіри Муратової про кіно, любов та мистецтво