Що спільного в українських політиків з Ескобаром – найжорстокішим злочинцем Колумбії

По один бік великого столу сиділи представники президента країни і міністри, а по інший – високооплачувані адвокати на чолі з найвідомішим злочинцем країни. Нахабно і впевнено посміхаючись він дивився в очі владі і питався: "Подивіться на себе і подивіться на нас, і скажіть, у кого в цій країні більше грошей? У нас! Тому, побачите, демократія прийде до нас за грошами".

Читайте також: Чому депутатська недоторканість надовго залишиться прикриттям для злочинців

Це епізод не з нашого життя, це фрагмент фільму "Ексобар". Раджу вам – сходіть. Це не реклама, фільм насправді такий собі. Але все змінюється, якщо повернутися додому і включити недавній сюжет журналістів-розслідувачів про те, як керівництво Генеральної прокуратури таємно домовляється про співпрацю з колишнім міністром енергетики і соратником Віктора Януковича – Едуардом Ставіцьким.

Ми знаємо Пабло Ескобара як відомого колумбійського наркобарона. Тим часом, один з найжорстокіших злочинців двадцятого століття був ще й політичним діячем – обирався сенатором Конгресу Колумбії і навіть мріяв стати президентом країни. У спрощеній кінематографічній версії, Ескобар пішов в політику, щоб скасувати угоду з США про екстрадицію, згідно з яким, Колумбія зобов'язувалася видавати американцям будь-якого наркоторговця, який експортує наркотики на територію Сполучених штатів.

Судити своїх громадян на своїй території Колумбія відмовлялася. Тому що, "в нашій країні, як пояснював прокурор, з суддями або домовляються або вбивають. Нехай наших злочинців судять там, де це можливо".

Ескобару такий поворот подій, очевидно, не сподобався. Після марних спроб закликати політиків скасувати договір, він вирішує піти в політику сам – балотується в колумбійський парламент, одночасно фінансуючи інших кандидатів. "Навіщо вкладати гроші в одного кандидата, якщо можна в обох – тоді хто б не виграв, виграємо ми", – пояснює наркодилер своїм партнерам.

Читайте також: "Хуліганство" за вбивство журналіста: чому Крисін знав про розстріли на Майдані заздалегідь

Врешті-решт, Ескобар був обраний. На той момент він вже був легендою, а ділове та політичне життя Колумбії наскрізь було просякнуто нелегальними доходами від продажу наркотиків.

Втім, показовим було як лицемірна система відреагувала на безпосереднє сусідство з великим злочинцем. "У перший же день, коли Ескобар прийшов у парламент, його виставили. Знаєте чому? Ви думаєте бо він перевозив по 40 тонн кокаїну в Америку? Ні. Тому що вхід до сенату був дозволений тільки в краватці. І він одягнув краватку".

Коли в парламенті Ескобару ввічливо натякають, що взагалі-то він злочинець, він погрожує оприлюднити відомості про походження коштів на виборчу кампанію усіх колумбійських депутатів. В залі – перелякані обличчя, легкий переполох і обпалені страхом перед компроматом обличчя. "Тому що знаєте, як називалися гроші, які кандидати отримували від нас? – пояснює режисер – Вони називали їх "гарячими грошима", адже вони пекли".

Читайте також: Як позбутися кругової поруки тих, хто тримає українців у заручниках

Пабло Ескобар оголосив війну уряду Колумбії, вимагаючи скасувати угоду про екстрадицію – організував вбивство міністра юстиції, платив винагороду за страту поліцейських, дарував суддям труни і розстрілював редакторів колумбійських газет.

І знаєте, чим виправдовував свої дії Ескобар? Не повірите – суверенітетом і патріотизмом. "Скасування договору про екстрадицію – це гарантії суверенітету, патріотизму і незалежності Колумбії, – казав наркодилер. – Наші злочинці – це справа самих, колумбійців. Судити їх повинні тут. Навіщо нам північноамериканці?!"

Продовжуючи тероризувати країну, Ескобар регулярно – сам або через своїх адвокатів – вступає у відкриті переговори з владою, починаючи від прокурорів і закінчуючи президентом. Зрештою справа доходить до абсурду, бо в обмін на скасування угоди про екстрадицію, Ескобар визнає свою провину в кількох незначних злочинах, добровільно здається владі, і його відправляють до в'язниці, яку він сам собі побудував.

Сходіть на "Ексбоара" і ви краще зрозумієте нашу реальність. Корумпована еліта нашої країни – це колективний Пабло Ескобар, який прикриваючись суверенітетом і патріотизмом робить все можливе, щоб "Техас грабували лише техасці". Наприклад, щоб Антикорупційний суд складався лише з тих, хто вже куплений.

Пригнічує те, що оголошуючи війну власній країні, нинішні союз українських політиків і олігархів, як і наркодилер Ескобар, спираються на зубожіле населення. Різниця тільки в тому, що Ескобар роздавав людям їжу і зброю, а наші хлопці будують дитячі майданчики та "годують" виборців пафосними виступами, граючи на патріотичних почуттях десятків тисяч сімей, які втратили рідних і близьких на війні.

"Секрет" цієї дивовижної живучості точно і зрозуміло сформулювала коханка Ескобара, яку відіграє вже постаріла Пенелопа Крус: "Я вирішила, що з цієї хвилини не має значення, як він заробляє гроші, важливо на що він їх витрачає".

Всеядність і є наша найбільша біда. Чверть століття чесний бізнес, журналісти, активісти, вчителі та лікарі намагаються триматись осторонь політики. Вони, звичайно, всім подобалися – ці чесні хлопці з палаючими очима, але голосували чомусь за дядька на "Мерседесі", у якого вийшло бути спритнішими, вкрасти, кинути або нагнути.

Читайте також: Євромайдан, "Беркут" і українці: чому важливо прийняти закон про ідентифікацію правоохоронців

Непристосованість одних і цинічність інших призвела до того, що ціле покоління виросло у впевненості, що по іншому і не буває і виграють тільки ті, кому одного разу вже вдалося. Але це Стокгольмський синдром, всього лише ілюзія, породжена невизначеністю й відсутністю іншого досвіду. Насправді, у нас все може вийти.