- Якій політичній силі зараз симпатизуєте? Кому віддасте свій голос на виборах?
- Нині треба підтримувати опозиційні сили. Їх всьго кілька: "Об‘єднана опозиція", УДАР, "Свобода" та "Наша Україна". Із них українцям варто обирати. А для мене особисто за кого голосувати ще питання відкрите. Та схиляюсь до варіанту за "Об‘єднану опозицію".

- Пане Левко, Ви були депутатом чотирьох скликань. Востаннє – у партії БЮТ. Але в 2007 році Ви склали повноваження депутата. Може з кимось конфліктували?
- Зовсім ні. Тоді я пішов із партії, томущо ми добилися розпуску Верховної Ради. Адже була загроза, що Партія Регіонів набере аж 300 голосів і це була б справжня катастрофа для України. Пан Ющенко не хотів розпускати Верховну Раду, от ми й вирішили йому трохи допомогти. Більше 150 депутатів склали повноваження і тим самим примусили Президента оголосити нові вибори до Верховної Ради.

Зрештою, я сягнув похилого віку та вирішив не балатуватися. Настав час поступитись місцем комусь молодшому. І я собі дав обіцянку – до Верховної Ради ні ногою.

- Хто або що змусить нинішю владу звільнити Ю.Тимошенко та Ю.Луценка?
- По-перше, якби опозиційні сили набрали більше половини депутатських голосів у парламенті, то вони б це питання вирішили швидко. А якщо "регіонали" здобудуть омріяну більшість, то кого випускати вирішувати їм.

Наші проблеми, то є тільки наші проблеми

- Припустімо влада таки втримається у своїх кабінетах. Як тоді впливати на рішення верхівки?
- Найкращий тиск – це постійне роз‘яснення виборцям, хто є хто. І від того, ось побачите, буде ефект. Опозиція здобуде більшість.

- Як має реагувати Захід, якщо вибори в Україні пройдуть із порушеннями: ізолювати державу, як Білорусь, чи відкрито підтримати опозицію?
- Захід має правове мислення. Воно передбачає невтручання у внутрішні справи держав. Тому Захід сповідує такий принцип – справи України – це лише її діло і їй вирішувати кого обирати. Швидше за все, світ буде підтримувати взаємини із тими, хто прийде по виборах. Тож наші проблеми, то є тільки наші проблеми.

- Як вважаєте, на цих виборах реально змінити владу?
- Я прихильник радикальних вчинків. Але вони не обов‘язково поза законом. Будь-який категоричний поступ тепер буде законним. Бо пригадайте: 5 стаття Конституції України встановлює, що гарантом суверенної влади є народ. Відтак народ має законне право усунути тиранію.

…Ви натякаєте, що збройний виступ, як один з варіантів боротьби, теж можливий?
- Збройна сутичка зовсім не бажана. Маємо минулий досвід: до таких крайнощів у нас не доходило ніколи. Обидві сторони потроху йшли на поступки і конфлікт розв‘язувався без крові. Сподіваюсь, і в майбутньому проблеми вирішуватимуть мирно.

- Ви ж казали про радикальні кроки…
А що, акція загальнонаціональної непокори – це не рішучий вчинок?! Народ має діяти активніше. У столиці повинні зібратись сотні тисяч, як то було у 2004 році. Потім заблокувати діяльність усіх установ. Такі дії – це форми справжньої демократії. Та якщо влада перша натисне курок, то національні демократичні сили зуміють блокувати той постріл.

Секретарі запевняли, що Президент мене зустріне

…Тобто, не відповідати ударом на удар?
Ні, якщо прийдеться, треба обовязково дати відсіч!

- На весні Ви хотіли зустрітись із В. Януковичем. Ви розмовляли з Президентом?
- На жаль, не вдалося. Його секретарі запевняли, що Президент мене зустріне. Але він так і не прийняв мене. Я надіслав кілька письмових звернень, а отримав відповідь телефоном від помічниці.

- А чим секретаріат Президента аргументував відмову?
- Вони напряму мені не відмовляли. Навпаки, казали, що В.Янукович мене якось прийме. Цю обіцянку я чув пару разів. Але не сталося…

- Про "мовний закон". Його ухвалення насправді небезпечне чи це всьго лиш вдалий маневр відволікання від економічних проблем?
- У цьому випадку я бачу приховані дії, якими керує Кремль. У Росії влада давно звикла чинити навпростець, грубо, із силою, без усіляких загравань. Саме Москва дала команду ухвалити такий закон. Цей законопроект є спробою підлаштувати юридичну базу під п‘яту московську колону, яка вже відкрито займається антиукраїнською діяльністю і веде інформаційну війну супроти України.
Але поправді цей закон з юридичної точки зору абсурдний. Його виконання просто неможливе.

Не нормально порівнювати нас із Польщею, Латвією та Естонією

- На початку 90-тих Ви були серед політичних лідерів України. Чому тоді так і не вдалося об‘єднати усі патріотичні сили? Завадили особисті амбіції?
- Справа зовсім не в амбіціях. Маю глибше пояснення. Є історичний процес, який іноді розвивається незалежно від нашої волі. А тогочасна Україна була частиною широкої формації: соціалістичної співдружності. І ми 70 літ жили в межах радянського блоку. Тому, те що у нас відбувалось, було і в решті країн. Зауважте, майже у кожній колишній радянській республіці до влади приходили представники комуністів. Навіть литовський Президент Бразаускас, хоча він і добрий керманич, але ж він був першим секретарем ЦК Компартії країни! Ми проходили природні стадії розвитку і мені видається Україна тоді іншою бути не могла. Зрештою патріотичні сили завжди перебували у меншості. У 90-тому нас було 120 депутатів і всеодно ми зуміли проголосити Акт Незалежності України. Але, замінити окупаційну адміністрацію не спромоглись. Вона залишилась при владі, адже вчасно перефарбувалась у синьо-жовтий колір. Ті ж окупанти нині керують державою: їм на зміну приходять їхні дітки.

- До речі, Ви мали якісь ідеологічні розбіжності із В.Чорноволом?
- Так, були деякі непорозуміння. Наприклад, він підтримував федеративний устрій країни, я ж був проти. А напередодні президентських виборів Чорновіл, агітуючи на Сході, виступав за надання російській мові статусу державної. Але це, очевидно, була передвиборча тактика Чорновола. Загалом ми мали однаковий світогляд.

- Якщо Ви розумілись поміж собою, то чого не вдалось спинити нашестя "перефарбованих" комуністів? Ось, до прикладу, Польща успішно провела люстрацію. Що завадило Вам піти тим же шляхом?
- Не нормально порівнювати нас із Польщею, Латвією та Естонією. Бо вони були під московським чоботом тільки два покоління, а ми на жаль довше – впродовж трьох. Тож у них залишилось більше національної свідомості. Закон про люстрацію, очищення від комуністів, мала би провести Верховна Рада, а там… комуністи. Замкнуте коло виходить. Зрозумійте очевидну річ: справді проукраїнська група в той час спиралась хіба на вулицю. За нами стояли тисячі людей. І саме цей чинник допомагав купці патріотів тиснути на владу. А щойно ми здобули незалежність, українці просто повернулись додому…

Коли піду на політичну пенсію, то продовжу писати

…Виходить причина провалу демократичних реформ 90-тих прихована у пасивності народу?
- Ви десь маєте рацію. Бо ж вони обирали… Як же пояснити, що Луганщина, Донбас далі делегували до парламенту колишніх комуністів. Значить був такий рівень свідомості…До слова, пригадую десь у 2005 році я подав на реєстрацію у Верховну Раду законопроект про люстрацію. Тоді зі мною трапилась комедія…. Я йду собі по коридору до сесійної зали, і раптом мене спиняє колега з Дніпропетровська. Він з тих партократів, але добрий чолов‘яга був. От він мені й каже: "Озирнись!" Я оглянувся. Потім додає: "Якщо ухвалити твій закон, то мало хто залишиться у цій залі!"

- Коли б Вам сісти у машину часу і повернутись на 20 років назад, що б поміняли у свої політичній кар‘єрі?
…Знаєте, ми оцінюємо свої можливості виходячи із даного моменту. Коли б 20 літ тому я був би таким, як тепер, то я б обов‘язково щось змінив, якісь деталі. Але щодо політичних переконань, я би повторив свій шлях. Хоча почасти він був надто болючим.

- Маєте поважний вік, але всеодно активно займаєтесь політикою. Ви уявляєте себе поза нею?
- Поки я потрібен своїй партії (Українська республіканська партія), доти працюватиму. Але зоставатись довічним лідером не маю бажання. Я лиш виконую свій обов‘язок. Коли ж піду на політичну пенсію, то продовжу писати. Маю про що! Недавно дописав спогади про 10-річне ув‘язнення. І знаєте, вдалось впихнути усі думки в один невеликий том. Назвав його лаконічно: "З часів неволі".

Розмовляв Тарас Матвіїв