У 1985 році британська експедиція виявила над Антарктидою озонову діру діаметром понад тисячу кілометрів. Невдовзі таке ж утворення вчені зафіксували над Арктикою. Відкриття було, відверто кажучи моторошним, адже діри утворювалися в озоновому шарі стратосфери, а як відомо саме цей шар є своєрідним щитом, який захищає людину від потоків сонячної радіації.
Озоновий шар огортає Землю на висоті 15 - 20 кілометрів. Він поглинає до 99% ультрафіолетових променів, які за умови потрапляння на шкіру людини можуть викликати захворювання на рак та інші недуги. Молекули озону гинуть в реакціях з речовинами антропогенного походження, передовсім з фреонами. Ці сполуки використовуються здебільшого в холодильній промисловості. Але ж чому тоді діри виникають не там, де налагоджено виробництво, а над тими територіями, де заводів і фабрик з роду не було?
Вчені довго побивалися над цим питанням. Врешті групі дослідників з НАСА вдалося з’ясувати в чому річ. У зимові місяці над полюсами утворюються стратосферні хмари, які містять крихітні часточки льоду. Саме ці часточки є каталізаторами хімічних реакцій під час яких гинуть молекули озону. Коли полярна зима закінчується і лід тане, концентрація озону на якийсь час повертається до норми.
Єдиний шлях подолання озонових дір - це суттєве обмеження викидів фреону. Країни-учасниці Монреальського протоколу у 1987 році законодавчо це обумовили. Проте, навіть за найбільш оптимістичним сценарієм озонова діра затягнеться хіба що у 2050 році.