Артем Колюбаєв має великий досвід роботи у цій галузі. Він є членом Українського Оскарівського Комітету, Української та Європейської кіноакадемій. Окрім того, Колюбаєв очолює громадську організацію "Спілка підприємців кіно та телеіндустрії" та компанію "Мейнстрім пікчерз".

Читайте також 10 українських фільмів, які варто переглянути до кінця 2023 року

Саме він продюсував фільми "Я працюю на цвинтарі", "Щедрик" і "Памфір", які здобули визнання у всьому світі. Артем Колюбаєв розповів 24 Каналу про особливості роботи кіноіндустрії під час повномасштабного вторгнення, а також про успіх українського кіно на міжнародних фестивалях та в українському прокаті.

"Чудовий сигнал для нашої кіноіндустрії"

Артеме, ви є головою Ради з державної підтримки кінематографії України. Це головний орган у розподілі фінансування кіно на території всієї країни. До бюджету наступного року закладено рекордну довоєнну суму фінансування українського кіновиробництва. Розкажіть докладніше про роботу Ради та плани на наступний рік.

Я очолюю Раду з підтримки кінематографії з травня 2021 року. Одна з моїх головних місій – максимально промотувати українське кіно як всередині країни, так і в усьому світі. До ключових повноважень Ради входить право кінцевого затвердження переліку фільмів, яким надається державне фінансування за результатами конкурсів, а також узгодження зміни суттєвих параметрів фільму у процесі його створення за заявою суб'єкта кінематографії, який отримав державну підтримку (повністю чи частково). До суттєвих параметрів фільму належать:

  • творча концепція фільму,
  • загальний кошторис,
  • кошторисна вартість,
  • хронометраж фільму,
  • терміни виробництва,
  • а також особи режисера-постановника, автора сценарію.

Артем Колюбаєв – голова Ради з питань державної підтримки кінематографії

Попри воєнний стан, Рада продовжила свою роботу в повному складі. Наразі вона займається тим, що промотує українське кіно і намагається виділяти кошти, хоча їх зараз мало у бюджеті. Це потрібно для того, щоб наші стрічки були представлені на всіх кінофестивалях, на які їх відбирають. І щоб команда змогла прилетіти та презентувати свій фільм.

Як ми можемо бачити з опублікованого проєкту держбюджету на наступний рік, уряд відновлює державне фінансування у довоєнних обсягах. Це чудовий сигнал для нашої кіноіндустрії. Ми зможемо повернути виробництво фільмів на високий рівень 2021 року і навіть перевершити його.

У перший рік своєї каденції в Раді завдяки вам вдалося реалізувати єдину державну систему електронного обліку квитків – "Єдиний електронний квиток". Нам також відомо, що, попри війну, ви успішно реалізували благодійний марафон українських фільмів CinemAid. Розкажіть про нього детальніше.

Попри те, що законодавчо було передбачено впровадження системи єдиного квитка у 2017 році, за часів попередньої Ради з питань державної підтримки кінематографа цього так і не сталося. Однією з перших моїх ініціатив була реалізація проєкту "Єдиний електронний квиток". Рада, яку я представляю як глава, на одному з перших засідань у травні 2021 року ухвалила рішення профінансувати створення системи єдиного квитка.

"Єдиний електронний квиток" – система збору, обліку та обробки інформації про демонстрацію кінофільмів у кінотеатрах України. Статистичний модуль системи передбачає збирання даних про усі транзакції: як продажі, так і повернення. За ними можна будувати звіти в розрізі залів, кінотеатрів, мереж та окремо за фільмами чи дистриб'юторами. Модуль аналітики дозволяє порівняти динаміку і характер продажів фільмів. Проєкт передбачає також інструменти, що допомагають прогнозувати касові збори в різних регіонах.

Ця система була створена для:

  • ефективного використання та планування державного бюджету;
  • отримання прозорої звітності;
  • стимулювання розвитку українського кінематографа;
  • формування привабливої ​​відкритої індустрії для міжнародного ринку.

Система пройшла всі погодження та затвердження у профільних міністерствах та Державному агентстві з питань кіно. Зараз, попри війну, "Єдиний електронний квиток" активно інтегрується по всіх кінотеатральних мережах України. Це величезний внесок в українську кіноіндустрію.

Також з початку вторгнення Рада з державної підтримки кінематографії, Державне агентство з питань кіно, а також громадська організація разом запустили благодійний марафон CinemAid. Я як голова ГО "Союз підприємців теле- та кіноіндустрії" був одним із творців марафону. Ми його презентували 29 березня 2022 року у Львові на майданчику UKRAINE MEDIA CENTER, який транслює ефір англійською мовою через ресурси міжнародних партнерів. Таким чином, нам вдалося максимально заявити про свої амбітні плани.

CinemAid – це унікальна подія в українському кінематографі. По суті, це перший благодійний кіномарафон міжнародного масштабу. Як вам вдалося реалізувати цю ідею та об'єднати всіх правовласників для успіху цього заходу?

Це справді унікальний проєкт, завдяки якому нам вдалося зібрати близько 80 українських фільмів до однієї бібліотеки для показів у всьому світі.

Я був першим, хто передав свої фільми для демонстрації у марафоні. Фільм "Щедрик" відкривав проєкт у багатьох країнах. Це були гучні прем'єри у Варшаві, Торонто та Нью-Йорку. В останньому місті я особисто запускав марафон разом із представниками консульства України. Ми організували покази більш ніж у 50 країнах світу.

Це викликало великий ажіотаж у глядачів і дійсно вражало – одночасно в усьому світі відбувалися благодійні покази українських фільмів. По суті, це свого роду рекорд за демонстраціями українського кіно у стількох країнах за такий короткий проміжок часу. У рамках марафону наші стрічки побачили люди в Австрії та багатьох інших країнах Європи, а також у Південній Кореї, Австралії, Канаді, США. Покази у Кореї здійснювалися уперше. Мій фільм "Щедрик" відкривав марафон у Сеулі. Були чудові результати.

Хочу додати, що CinemAid – унікальний проєкт, аналогів якому ніколи не було. Нам вдалося втілити його завдяки синергії та організованості. Також ми змогли об'єднати продюсерів та індустрію, зібрати кошти на підтримку кінематографістів України.

Українські фільми отримують визнання на міжнародних кінофестивалях

Про випуск фільмів під час війни

Артеме, ви є успішним продюсером з великою кількістю реалізованих проєктів. Тільки за останній рік, під час війни, ви випустили три кінострічки. Першою з них стала фестивально успішна драма "Я працюю на цвинтарі". Що було вирішальним аргументом, аби піти на ризик виходу у кінотеатри під час воєнного стану?

Так, справді, випускати фільми під час війни – це дуже ризиковано. Ми не розуміли, чи взагалі люди підуть до кінотеатрів, чи буде електроенергія, чи через повітряні тривоги кіно неможливо буде дивитися.

"Я працюю на цвинтарі" чудово показав себе на міжнародній арені. У нас були прем'єри на Варшавському, Британському, Празькому та Стокгольмському фестивалях. На Montelupo Fiorentino International Independent Film Festival та Munich Film Awards ми здобули перемогу у категорії "Найкращий фільм".

Стрічка була готова у 2021 році, а прем'єру планували на 2022 рік. Однак війна трохи змістила дати. Ми мали дуже успішну фестивальну дистрибуцію. Міжнародні експерти та глядачі високо оцінили якість фільму. Було ясно, що стрічка не може лежати на поличці, ми мали її випустити.

Як продюсер я щасливий, що у минулому вересні ми вийшли на повноцінний прокат, чим показали, що українське кіно живе. Ми продемонстрували українцям якість нашого кінематографа. Глядачі дуже добре сприйняли "Я працюю на цвинтарі". У відгуках писали, що похід на наш фільм заміняє візит до психотерапевта та допомагає розв’язати багато питань, упорядкувати думки. У стрічці були порушені вічні проблеми життя та смерті, коли наші герої боролися з травмами.

Головним стало те, що наш фільм був проданий на платформу Netflix і дуже довго займав провідні позиції. Він посідав друге місце серед усіх фільмів на Netflix Україна. Це дуже крутий результат! Вся команда задоволена наслідками роботи і тим, яке життя здобула стрічка на всіх платформах. Думаю, що дуже скоро фільм матиме прем'єру на телебаченні. Це кіно справді варте того, щоб його подивитися.

Феномен успіху фільмів "Щедрик" та "Памфір"

Ваш другий фільм "Щедрик" також отримав визнання та нагороди на міжнародних фестивалях і був представлений навіть на інших континентах. На вашу думку, у чому полягає його феномен?

Так, другим моїм фільмом, випущеним під час війни, став "Щедрик". Ми побили абсолютний рекорд прокату фільму в Україні – це понад 13 тижнів. Великим досягненням стало те, що після другого тижня глядачів було більше, ніж на першому. Це свідчить про "сарафанне радіо", через яке люди йшли на показ все більше.

"Щедрик" також став хедлайнером CinemAid, який проходив у всьому світі. Його показали у Канаді, Австралії, Кореї, по всіх країнах Європи, майже на всіх континентах. У Нігерії він отримав Women's International Film Festival Nigeria WIFFEN – приз за найкращий фільм. Був фільмом закриття на Ірландському кінофестивалі Galway Film Fleadh.

Феномен у тому, що люди люблять історичні картини. На жаль, в Україні мало знімають такого. Цей жанр мені зрозумілий, тому що одним із перших моїх фільмів був "Крути 1918", і він був першим, який розповідає історію бою під Крутами, так само і з "Щедриком". Він також вийшов у кінопрокат, зібрав понад 13 мільйонів гривень. Це рекордна сума для воєнної драми.

Ми увійшли до 10 найкращих військових драм, знятих за всю історію незалежності України, та посідаємо друге місце за кількістю проданих квитків. "Щедрик" був проданий на різні платформи і незабаром вийде на Netflix. Тому я вважаю, що українське кіно актуальне, і це один із фільмів, яким я, як продюсер, пишаюся.

"Памфір" став першим українським фільмом за часи незалежності України, який потрапив у програму Quinzaine на міжнародному Каннському кінофестивалі, а його прем'єра закінчилася оваціями. Ви як продюсер очікували такої бурхливої реакції?

Справді, ми перші з України, хто потрапив до цієї престижної програми. Наша прем'єра проходила на Каннському фестивалі у програмі Quinzaine, Directors' Fortnight. Це дуже престижна та авторитетна програма для перших повних метрів режисерів з усього світу. Directors' Fortnight як незалежний кінозахід було засновано у 1969 році Товариством кінорежисерів Франції – об'єднанням французьких кінематографістів, яке сформувалося відразу після подій травня 1968 року, щоб захищати художні, моральні, професійні та економічні свободи в кіно, а також брати участь у розробці нових структур кіно. Двотижневик режисерів був побудований за принципом "кінематографістами для кінематографістів".

Артем Колюбаєв є продюсером фільмів "Я працюю на цвинтарі", "Щедрик" і "Памфір"

За всю історію незалежності нашої держави український фільм уперше потрапив до цієї програми, це велика честь для нас. Після закінчення стрічки були семихвилинні овації, про це писала преса як українська, так і світова. Але це був лише початок для фільму "Памфір". Він посів призові місця на одинадцятьох кінофестивалях в Австралії, США, Італії, Чилі, також на Київському фестивалі "Молодість". Став лауреатом премії "Кіноколо" – це престижна нагорода українських кінокритиків. Ми вийшли в прокат у березні 2023 року і це також був блискавичний успіх. Ми зібрали понад 14 мільйонів гривень в українському прокаті.

"Памфір" продали на Netflix, де він отримав багато відгуків. Я вважаю, що ми добре зробили свою роботу. Кількість фестивалів та нагород про це говорять. Стати лауреатом п’яти премій "Кіноколо" – дуже поважно. У нас були серйозні конкуренти, і "Памфір" переміг. За версією The Guardian, "Памфір" опинився серед найкращих фільмів 2023 року.

Також його було номіновано на премію Європейської кіноакадемії. Це говорить про те, що цей фільм зрозумілий не лише українцям, а й усьому світу. Люди глибоко приймають стрічку, тому така реакція та відгуки. Він пройшов повноцінний прокат у країнах Європи. Це безпрецедентна історія для українського фільму, і ми цим дуже пишаємось.

Українське кіно розвивається навіть під час війни / Фото Артема Колюбаєва

Про плани на майбутнє

Артеме, нам також відомо, що ви є членом Європейської кіноакадемії. Це дуже престижна асоціація професіоналів, до якої прагнуть потрапити всі європейські кінофахівці, і в ній не так багато представників України. Як ви приєдналися до академії та в чому полягає ваша діяльність там?

З 2021 року я став членом Європейської кіноакадемії, до якої потрапити набагато складніше, ніж в український аналог. Адже там налічується понад 4 тисячі академіків за весь час її існування, тобто за 34 роки. Бути там – почесна місія, тому що до цієї академії входять авторитетні кінодіячі з європейським визнанням, такі як Майк Дауні, Ребекка О'Браєн, Аґнешка Голланд, Бертран Таверньє та інші. Дуже складні умови, щоб потрапити туди. Для молодих кіноакадеміків, кому менш ніж 36 років, потрібно мати повнометражний фільм, представлений на міжнародних фестивалях А класу, та мати локальну нагороду.

Я потрапив до академії, бо мій фільм "Крути 1918" був нагороджений "Золотою Дзиґою" та мої фільми були презентовані на фестивалях класу А. За такими критеріями мене обрали до Європейської кіноакадемії. Я беру участь у всіх голосуваннях. Також ця академія має щорічну премію, яка надається європейським фільмам за певними категоріями. Хочу зазначити, що "Памфір" був номінований як фільм-відкриття, і це дуже круто потрапити до такої номінації.

Також Європейська кіноакадемія представляє кінематографістів по всій Європі й сприяє їхньому розвитку, присуджує премії та займається діяльністю, пов'язаною з кіно.

У вас є фільми в розробці. На який з них ви робите професійну ставку?

Справді, я маю проєкти в розробці. Я ко-продюсер фільму "Її звали б Марта", зйомки якого мали розпочатися в березні 2022 року, але в результаті ми їх перенесли. Зараз шукаємо міжнародних партнерів і є інтерес, але поки не можу розкривати деталей. Сподіваюся, що в цьому році ми розпочнемо зйомки. Цей фільм буде успішним. Це останній фільм, який я почав продюсувати до того, як став головою Ради з підтримки державного кіно.

Також ми зараз завершуємо фільм "Божевільні", ко-продюсером якого я є. Він пройшов до офіційної програми Варшавського міжнародного кінофестивалю. Це дуже престижний та авторитетний міжнародний кінофестиваль класу А, і це величезна перемога для всієї нашої команди. Я радий, що доклав максимальних старань для успіху цього фільму. Я працював над ним від розробки ідеї, яка розміщувалася на кількох сторінках, та до фінального монтажу, який зараз побачить весь світ. Це важка драма про 1988 рік, каральну медицину в Радянському Союзі.

Якщо говорити про глобальніші плани, то держава закладає наступного року значну суму на підтримку української кіноіндустрії. І головне, на чому я зараз зосередив свою роботу як голова Ради з державної підтримки кінематографа – це запуск у виробництво десятків українських фільмів у 2024 році. На мені величезна відповідальність за відновлення українського кінематографа. І я впевнений, що з гідністю з цим завданням впораюся, задіявши всі свої міжнародні зв'язки та досвід.

*Усі фото надані Артемом Колюбаєвим. Автор фото – Олександр Пілюгін, JetSetter.ua