В хаті-гражді в селі Криворівня жив Іван Палійчук. І хоча хата ледь стояла, але режисерові сподобалось її будова: така собі карпатська фортеця. Невелике подвір’я розділяє кімнати господарів та комори. Любив Параджанов розмовляти і з її власницею, столітньою Параскою Харук. Старенька радо розповідала, як ще Іванові Франку надиктовувала гуцульські пісні та легенди.
Для себе режисер вибирав хату менш прискіпливо. Головна умова — жодних готелів, тільки в одному домі з гуцулами в селі Верховина.
Господарі хати Петро та Євдокія Сорики віддали режисеру найбільшу кімнату. Вже тоді говорив із гуцулами українською, а під кінець вивчив місцевий діалект, танцював коломийки, а вечеряв лише баношем, який готувала Євдокія.
В той час у зйомках брало участь чи не все село. Після зйомок Параджанов разом із жінками та трембітарями їхав до Києва на студію звукозапису. Для всіх це була чи не найбільша пригода в житті.
Та як би не любили гуцули Параджанова, все ж образились, коли той вдягнув на молодят ярмо. Такого звичаю тут ніколи не було. У музеї зберігся одяг зі зйомок.