Історики жахнулись і швиденько переповіли про наміри селян Андрею Шептицькому. За гроші митрополита церкву таки розібрали, але потім перевезли до улюбленого лісу австрійського цісаря і знову зібрали.
Саме з цього храму і починається історія Шевченківського гаю. Він став першим експонатом. Зараз їх 105. Усього за одну прогулянку можна поглянути, як жили і чим займались українці ще 200 років рому. Кожна хата – окрема історія. В одній виготовляли олію з льону, конопель та гарбузового насіння, тут зимовими вечорами ткали сукно, а в козацькій кузні й зараз гаряче – клепають підкови, списи чи хрестики.
Кожна хатина автентична. Перш ніж перевезти їх до Львова, всі дошки ретельно нумерували. Доки сільські майстри були живі, то неодмінно запрошували їх. Хто ще міг знати, як зводити стіни, накривати соломою чи мурувати. Та поступово їх ставало менше, тож працівникам Гаю часто доводилося самотужки пізнавати тонкощі давніх зодчих.
Є тут і три унікальні хати довжиною 35 метрів. Під одним дахом жили люди, за стіною була комора, а ще далі — стайня. Й зараз від неї не відходять вівці. А поруч розмістилася ще справжня карпатська школа, кажуть, найгарніша з-поміж усіх гірських. Вузький коридор розділяє шкільний клас і помешкання вчителя. Підкова, щоправда, не на щастя, а щоб учні не наносили болота.