Мар'яна Романяк

Більшість людей, які хоча б раз задумувались про усиновлення, малюють себе в уяві батьками немовляти. Бо незаплямована негативними спогадами свідомість дитини, як чистий аркуш, дозволяє почати життя з початку. Але правда в тому, що в притулках на рідних людей чекають маленькі, але вже сформовані особистості. З своїми спогадами і переживаннями, втратами і мріями.

Вони шукають рідних у працівниках інтернатів рано дорослішають, адже здебільшого залишені самі на себе. Їм важко знайти родину, бо на папері ці хлопці і дівчата досі чиїсь діти. Проте можна створити нову сім'ю. Де братами і сестрами стануть такі ж діти.

Немає в світі більшої сили, ніж любов матері. Вона здатна вилікувати найглибші фізичні і душевні рани. І кожна дитина повинна відчувати цю любов. Але не завжди жінка, що народила готова нею ділитися. Та в світі є ті, для яких чужих дітей не буває і які готові прихистити в своєму домі, подарувати віру в завтрішній день і навіть сховати від війни.

Батьки готові витратити всі ресурси світу, тільки б не бачити, як страждає їх син і не чути, як плаче донька. Однак чи готові люди зробити це для чужих дітей зі страшним діагнозом? Виявляється, такі люди існують. Історія про батька і матір, які, маючи 4 біологічних дітей, взяли на себе місію показати силу батьківства ще одній покинутій дитині.