До журналістів сайту 24 каналу звернувся батько дівчинки Анатолій. Він розповів страшну трагедію, яка спіткала його родину через вторгнення росії в Україну.

Актуально Матері просто не визнають, що це їхні сини, – Золкін відверто розповів про російських полонених

"Я та Сашко зрозуміли, що до нас прилетів снаряд"

Близько 10:00 ранку в Гостомелі вже було чутно артобстріли та звуки пересування колони російських бронемашин, які рухалися у бік Бучі. Родина Мартиненків на цей момент перебувала у квартирі на вулиці Остромирська. Як тільки пройшла колона, зовсім поруч біля будинку почали падати снаряди.

Аеропорт Гостомеля мав стати "точкою входу" в Київ / Фото Андрія Новицького

У Катерини (семирічка дочка – 24 канал) у лобі була дірка від уламка. Анатолій запитав у дочки: "Катя, все гаразд?". У цей момент в неї ринула кров – залила очі й все обличчя. Батько схопив її на руки та крикнув до старшого сина, щоб той приніс води.

Ми промили очі та обличчя, поклали на диван і почали піднімати Діму. У цей час він почав рвати кров'ю. У голові, між верхівкою та потиличною частиною, була діра, розміром в чотири сантиметри, в ділянці серця та печінки – сліди від уламків. Ми поклали його на диван і почали піднімати дружину,
– сказав він.

За словами Анатолія, ліва нога в ділянці колінного суглоба жінки висіла на сухожиллях. На лівій частині обличчя утворилася велика гематома, а лівий бік був в осколках. Сусіди, які прибігли з ближніх будинків, допомогли перенести дівчинку та її матір Наталію у підвал сусіднього будинку.

Семирічна Катерина Мартиненко / Фото надане братом Олександром

"Врятувати вдалося лише Катерину"

Потім Анатолій разом з Олександром перенесли молодшого сина Діму. Снаряд потрапив до сусідської квартири, поверхом вище, внаслідок чого розпочалася пожежа. У квартирі вибило два вікна, уся кімната – меблі, речі, стіни були посічені осколками. Батько з Олександром почали шукати машину, щоб відвезти поранених до лікарні. Ключі від автомобіля їм запропонувала жінка, яка вийшла з сусіднього будинку.

Я сів за кермо, поклали дружину, Сашко із донькою на руках сів поруч. По дорозі ми бачили кілька одиниць підбитої техніки, поруч продовжували вибухати снаряди. Але нам вдалося доїхати до лікарні, де медпрацівники, що вискочили, прийняли дівчаток. Ми зібралися їхати по Діму, але в автомобілі сів акумулятор,
– сказав він.

Пошуки нової машини, попри постійні вибухи снарядів, продовжилися. Випадковий чоловік, який вийшов із мерії Бучі, запропонував родині допомогу. На його автомобілі вони знову дісталися Гостомеля, завантажили Діму і привезли до лікарні. На той момент дружина, син та дочка були живі. Однак, врятувати вдалося лише семирічну Катерину. Діма помер на операційному столі практично відразу. У дружини Наталії не витримало серце від втрати крові. Дочка Катерина на той момент перебувала у реанімації.

Катерина Мартиненко / Фото надане братом Олександром

"По дорозі ми бачили три трупи цивільних осіб"

За словами Анатолія, Катерину вдалося врятувати лише тому, що в лікарні опинився нейрохірург Андрій Свист, який 24 лютого приїхав до бучанської лікарні разом із дружиною Ольгою волонтерами на один день. Вони перебували у лікарні два тижні та врятували дуже багато дітей та дорослих.

Біля залізничного полотна стояв підбитий російський БТР. Підібравши два бронежилети, вони пішли далі. На в'їзді в Ірпінь був український блокпост. Там їх обшукали, перевірили документи та пропустили.

В "Адмірал Клубі їх зустріли, нагодували й дали кімнату для ночівлі. Через постійні обстріли чоловік із сином змушені були перебратися у підвал. Згодом зателефонували з лікарні та повідомили, що Катерині зробили трепанацію черепа, почистили та промили рану. Але уламок через відсутність технічної можливості видалити не вдалося. Дівчинка перебувала у медикаментозній комі.

До тями вона прийшла на третій день. Медики повідомили, що потрібна людина для догляду. Однак, обстріли все посилювалися і дістатися до неї було вкрай важко.

Я зателефонував Катіній хрещеній. Ми почали разом думати, як безпечно дістатися Бучі. Ближче до ночі мене набрала кума і сказала, що вийшла на українських військових, які погодилися доставити мене. Вранці приїхала машина з двома бійцями з тероборони та відвезли мене до лікарні. Дорогою я зрозумів, що сам живим не зміг би дістатися,
– сказав він.

Вулиця Вокзальна і спалена техніка російської армії, місто Буча, Київської області, 1 березня 2022 року / Фото Сергія Нужненка, Радіо Свобода

"Дорожили кожною прожитою хвилиною"

Олександр залишився в "Адмірал Клубі". Він пробув там ще кілька днів, згодом йому вдалося евакуюватися. Відразу після від'їзду почали падати снаряди, незабаром заклад був зруйнований артобстрілом.

Катерину перевезли до палати на перший поверх. Там Анатолій перебував з нею до евакуації. Через обстріли, які не припинялися, падало зовсім близько, тремтіли стіни та шибки. Від цього у дівчинки дуже сильно боліла голова. 4 – 5 разів на день їй кололи знеболюючий засіб.

За його словами, дівчаток врятував той же нейрохірург Андрій Свист, який домовився з Італією про їх подальше лікування. До лікарні також приходили й росіяни, які домовлятися за своїх поранених. Після переговорів вони завезли машину продуктів харчування. Тричі на день під'їжджав ворожий БТР та зливав пальне у генератор – у лікарні з'явилося світло.

Також читайте Це геноцидна війна, – глава МЗС Естонії назвав справжні наміри путіна в Україні

У бучанській лікарні батько з донькою пробули 13 днів. 12 березня лікар сказав родичам поранених готуватися до евакуації. Коли під'їхав автобус, усі завантажилися та поїхали до Києва.

Катерина Мартиненко / Фото надане Олександром

Навколо була розруха, підбита техніка та величезна кількість людей, які намагаються виїхати з цього пекла,
– зазначив чоловік.

На Житомирській трасі їх не пропустили російські війська, тому довелося добиратися сільськими дорогами. Проїхавши три російські блокпости, ближче до вечора їм вдалося дістатися до столиці, де їх помістили в клініці "Добробут". Там їх нагодували та надали медичну допомогу.

У Києві було практично тихо, там у Каті перестала боліти голова,
– додав він.

Наступного дня їх посадили у машини та повезли у бік кордону. Батько зміг побачитися з сином Олександром у Вінниці. Саме там відбулася перша пересадка. Усі поранені на машинах українських волонтерів були доставлені до Риму, у дитячу клініку Bambino Gesù. Катерині зробили дві трепанації та видалили уламок. Вже через три місяці їх виписали на реабілітацію для очікування четвертої трепанації та реконструкції черепної коробки.

Папа Римський Франциск та Катерина Мартиненко / Фото надане Олександром

Анатолій розповів, що дружину та сина поховали у братській могилі біля церкви поряд із лікарнею. У першій декаді квітня влада провела ексгумацію тіл для ідентифікації. Після чого розвезли тіла у морги Київської області.

На початку квітня Олександр вирушив до Києва шукати загиблих брата та матір. Він об'їздив безліч моргів. Однак, все було марно. Через три тижні пошуків знайшли документи щодо загиблого Діми, але тіла не було.

Його знайшли за тиждень у морзі на вулиці Багговутівська – я звертався туди раніше кілька разів. Син поїхав туди і впізнав тіло. Оформили всі документи та 7 травня на цвинтарі у Бучі Саша поховав Діму,
– розповів Анатолій.

Анатолій втратив сина та дружину через російських окупантів / Фото надані сином Олександром

Олександр продовжив пошуки тіла матері, але її ніде не було. Лише ще через місяць, коли він поїхав до Бучі писати заяву про зникнення тіла, йому видали інформацію про знаходження її у морзі Вишгороду.

Анатолій зазначив, що він вже звертався у цей морг за місяць до цього. Однак, там йому відмовили. Приїхавши туди, молодший син впізнав матір. Поховали її на тому ж цвинтарі 20 червня.

Бачив, як тварини їдять людей, – лікар з Бучі, який рятував та хоронив людей: дивіться відео