Міфи та факти про улюбленого генерала Гітлера Ервіна Роммеля – читайте далі.

Цікаво Дітям вводили смертельні ін'єкції: програма Гітлера, що вбивала людей з психічними розладами

27 лютого 1941 року на півночі Африки біля Лівійського міста Ель-Егейла зав'язалися жорстокі бої. Британці під командуванням генерала Вейвелла були шоковані стрімким наступом і
зрештою відступили. На їх позиції зайшли італійці, але справжнім батьком цієї перемоги був командувач німецького корпусу "Африка" Ервін Роммель.

Через місяць на англійців чекав ще більший удар – провал під Марс-Ель-Брегою, де вони чекали побачити сили країн Осі не раніше травня. Однак німці зробили їм сюрприз. Генштаб Вермахту наказував Роммелю тримати оборону. Для 40-річного генерала цього було мало і він наказав готуватися до атаки.


Ервін Роммель / Фото ifuun

У підсумку – місто перейшло під німецько-італійський контроль. Атака була "фішкою" Роммеля ще з часів Французької кампанії. Лише в стрімких маневрах і кидках вперед він почував себе, як риба у воді. Ривок бронетанкових колон він підкріпляв артилерійським вогнем і викликав авіацію, перебуваючи на полі бою. Хоча звична практика Люфтваффе – це відсутність координації авіації з оперативними діями наземних частин.

Роммеля можна назвати інстинктивним генералом. Він розумів поле битви. Відчував слабкість суперника. Усвідомлював, коли можна діяти, а коли – ні. Він багато ризикував, багато грав у Північній Африці,
– розповів британський історик Річард Овері.

Німецькі танки з'явилися у Північній Африці на початку 1941 року. Фюрер рятував італійців, які зазнали важких втрат від англійців. До Східної кампанії залишалося ще трохи часу, а Єгипет та Лівія з їхніми ресурсами, зокрема родовищами нафти, вислизали в руки британців.

"На Гітлера тиснули економічні кола. До них належали важливі грошодавці, зокрема Deutsche Bank та IG-Farben – на той час найбільший хімічний концерн світу. Вони хотіли отримувати зиски з африканських колоній, вбачаючи у них можливість знайти новий ринок збуту та постачальників сировини", – розповів камерунський історик Принц Кум'а Ндумбе ІІІ.


Адольф Гітлер / Фото blueprintsforliving

Корпус "Африка" складався із 2 дивізій:

  • 5-ої легкої;
  • 15-ої танкової.

Роммель мав координувати свої дії з італійським генералом Гарібольді, але майже зразу по прибутті на континент німецький офіцер почав ігнорувати італійського соратника і діяти так, як вважав за потрібне.

Роммель походив із німецької родини середнього класу. Він єдиний зі сім`ї обрав мілітарний шлях. Один із братів майбутнього генерала Вермахту став стоматологом, інший – оперним співаком, а сестра – вчителькою мистецтва.

Дитиною він був млявим і не виявляв багато енергії, але у підлітковому віці позбувся безтурботності та став дуже динамічним,
– зауважив американський військовий письменник Семюел Мітчем.

Швидко подорослішати Роммеля змусила Перша світова війна. Один із провісників його майбутньої слави – успіх у битві при Капоретто. Там стосунки на полі бою з'ясовували австро-угорсько-німецькі війська – з одного боку, а італійські – з іншого.

Варто прочитати Операція ООН в Африці – без втрат: як починали облогу Жадовіля

Батальйон тоді ще лейтенанта Роммеля, скориставшись гірським рельєфом місцевості, обійшов ворога з флангу. Вже тоді Ервін проявив непокору перед вищим керівництвом, яке наказувало не атакувати. Однак такий зухвалий хід приголомшив супротивників і приніс блискучий результат. Роммель і його 150 підопічних захопили 9 тисяч італійців, зокрема 150 офіцерів. Самі ж втратили лише 6 солдатів.

За успіхи на італійському фронті Роммель став кавалером ордену "За заслуги", так званого "Блакитного Макса" – найпрестижнішої німецької офіцерської нагороди того часу. Спільне минуле підштовхнуло його в осередок змін, які переживала Німеччина в другій половині 1930-х років. В той час познайомився з Гітлером і навіть став командувачем його особистої гвардії.

Роммель став представником того типу воїна, який виник під час Першої світової. Штурмовиком. Лідером штурмової групи. Ініціативною людиною, яка не ухиляється від бою, від вбивства і смерті. Роммель стає саме таким винищувачем,
– пояснив німецький історик Шонке Нітцель.

Наступним трампліном для кар`єри Ервіна стала нова війна, яку починала Німеччина. У 1939 році Роммель опинився в Польщі. На той час він був головою особистої гвардії Фюрера і його головний біль – відмовити Гітлера потикатися близько до лінії фронту.

Вже в 1940 році Роммелю довірили танкову дивізію, яка першою прорвала лінію – потужний ланцюг фортифікаційний споруд у Франції. Захопила порт Шербур і притисла французів з англійцями біля Дюнкерка.

Зверніть увагу Кривавий конфлікт у Мексиці: сапатисти підняли на повстання індіанців найбіднішого штату

"Роммель командував 7-ю панцирною дивізією, яка невдовзі стала відомою як дивізія-привид. Тому що пересувалася швидко, як примара. І хоча німецькі танки поступалися французьким і були гірше озброєними, Роммель використовував швидкість, агресію та несподіваність", – зауважив історик Гай Волтер.

Роммель вмів досягати успіху навіть тоді, коли супротивник мав чисельніше та сучасніше оснащення. Наприклад, коли Ервін прибув в Африку, в арсеналі англійців були модерні танки:

  • "Матильда";
  • "Валентайн";
  • "Крусейдер";
  • "Стюарт".

Вони мали потужну броню і були майже невразливими перед артилерією німців. Африканський корпус як протитанкова зброя відстрелювався по британській бронетехніці із зеніток. 12 грамотно виставлених Флак-88 дозволили йому зірвати британський контрнаступ під фортецею Тобрук у 1942 році.


Американський корпус відстрелювався / Фото worldwarphotos​

"Вже було зовсім світло, коли батальйон танків "Матильда", що очолював атаку, почав долати останню ділянку, яка відокремлювала його від противника. Від командира танкового батальйону надійшло повідомлення по радіотелефону: "Вони розносять мої танки на шматки", – розповів англійський історик Ліддл Гарт.

Роммель особисто розробив нову топографічну систему для своєї дивізії, яка допомагала його танкістам швидко орієнтуватися на місцевості. Він любив керувати боєм на передовій. Не ховався у штабних бункерах. У разі потреби маневрував і хитрував.

Наприклад, наказував своїм водіям створювати густі хмари із пилу, аби його дивізія виглядала значно більшою, ніж була насправді.

В мене склалося враження, що він справді був у своїй стихії, коли по нас стріляли із артилерії. Він був ніби Богом війни, який саме цього шукав,
– зазначив водій Роммеля Гельмут фон Лейпзіп.

Те, що вирізняло Роммеля серед інших високих чинів Рейху – силою обставин його Африканський корпус ніколи не звинувачували у воєнних злочинах. Навіть з полоненими він поводився із дотриманням, так би мовити, лицарського кодексу.

Роммель був прикладом лідерства. Коли Гітлер наказав захопити британських снайперів, Роммель викинув наказ у сміттєвий кошик. Він наполягав на тому, щоб союзні солдати, які потрапили у полон, отримували такі ж пайки, як і він. Роммель навіть написав книгу "Війна без ненависті".

Одним із найвідоміших епізодів Північно-Африканської кампанії стала битва за Тобрук. Неприступні ворота до Єгипту. Роммель підійшов туди 10 квітня 1941 року зі сторони міста Дерна.

Амбітний німецький воєначальник сподівався швидко захопити фортецю, але гарнізон Тобрука – 9 австралійська піхотна дивізія – дуже ретельно підготувалася. Захисники звели кілька ліній оборони. Мали більше амуніції і чекали з моря резервів, які зрештою і підійшли.

Роммель думав, що кораблі йдуть у Тобрук для евакуації людей, як у Дюнкерку, але помилився. Поки на ротацію не прибули британці, чехословаки та Карпатська польська бригада, австралійці самотужки втримували стратегічний об'єкт упродовж 5 місяців.


Битва за Тобрук / Фото Australian War Memorial

Вони будували захисні лінії із мішків із піском, які нагадували мишачі ходи. За це німці прозвали оборонців Тобрука "щурами". Роммель намагався відрізати австралійців від водопостачання і спрагою виманити з укріплення.

Я захищав точку з водою, коли німці почали атакувати з повітря. Вони розбомбили бочку для води і спричинили цим страшний безлад,
– сказав оборонець Тобрука Джек Кепл.

Через те, що Роммель так легковажив людськими життями, спалахували конфлікти з підлеглими йому офіцерами. Наприклад, полковник Ольбріх заявив, що солдати підуть в атаку тільки через його труп.

Тобрук тримався 240 днів. Його захищали 27 тисяч солдатів. Більше ніж третина із них були вбитими чи пораненими. Роммель, командуючи 35 тисячами німецьких та італійських вояків, втратив 13 тисяч солдатів.

Чим закінчилась битва за Тобрук – дивіться у програмі.