Міфи про Крим, які треба знати кожному

За словами радника міністра з питань інформаційної політики щодо Криму Еміне Джеппар, у посібнику 30 основних міфів – інформаційних викривлень про Крим, зокрема щодо історії, економіки, настроїв жителів півострова, а також кримських татар та анексії.

Пропонуємо головні міфи про життя окупованого Криму.

Історія

Крим — це "споконвічно російська земля"

"Споконвічно російська "означає" така, яка споконвіку "належить" російським". Однак, це не так. Історія Криму налічує майже три тисячі років — від появи в IX столітті до нашої ери першого відомого нам по імені етносу — кіммерійців. А Росія встановила свій суверенітет над Кримом лише в 1783 році — після Кучук-Кайнарджікского мирного договору. При цьому етнічною більшістю російські в Криму — згідно з даними російських же переписів — стали лише в 1917 році. Виходить, що "російським" півострів став на початку ХХ століття, а російський період в етнічній історії Криму — це лише 3,5% від всієї її протяжності.

Крим завжди належав Росії

Всупереч поширеній думці, походи руських князів на Херсонес (найвідоміший з яких — похід Володимира Великого) не привели до підпорядкування Криму Росії. Точно так само, незважаючи на помилкові карти у шкільних підручниках, Керченський півострів ніколи не входив до складу Тмутараканського князівства, а тому — не був частиною Русі.

Вперше під контроль Росії Крим потрапив в 1783 році після ліквідації Катериною II Кримського ханства і анексії її території. У складі Російської імперії півострів перебував до 1920 року з перервою в 1918-1919 рр. на німецьку і англо-французьку окупації. До складу радянської Росії Крим увійшов в 1920 році і був там до 1954 року, знову ж таки — з перервою на нацистську окупацію в 1941-1944 рр.

Тому, якщо закрити очі на ці "прогалини", то номінальне підпорядкування Криму Росією тривало лише 170 років.

Передача Криму Україні — незаконна, це "подарунок" Хрущова

По-перше, ніякого єдиновладдя Микити Хрущова в 1954 році не було, а передача Криму — це колегіальне рішення радянської верхівки. Керував радянським урядом Георгій Маленков — ідейний сталініст і противник Хрущова, він організовував фактичну передачу влади, а підписи на документах ставив формальний глава Радянського Союзу — глава Президії Верховної ради СРСР Климент Ворошилов.

По-друге, незважаючи на реальні правові колізії, які мали місце при передачі Криму, всі вони були вичерпані при: а) внесення в 1954 році змін до чинної Конституції СРСР 1936 року і конституції РРФСР і УРСР 1937 рр. б) складанні за Леоніда Брежнєва в 1978 році нових конституцій України та Росії. У всіх цих документах, які мали вищу юридичну силу, Крим (та м.Севастополь) позначалися як складові частини УРСР.

У 1991 році Крим дістався Україні випадково

По-перше, на той момент вже майже сорок років столицею для Криму був Київ, а не Москва, так що ніхто нікого нікуди не передавав.

По-друге, на референдумі 1 грудня 1991 року 54% кримчан висловилися на підтримку незалежності України. І, нарешті, по-третє, з 1991 по 1997 рр. між Києвом і Москвою був укладений ряд міждержавних угод (включаючи сумнозвісний Будапештський меморандум і Великий договір про дружбу, співробітництво і партнерство), в яких обидві сторони визнавали територіальну цілісність і непорушність кордонів партнера.

Так що Росія після 1991 року неодноразово підтверджувала український суверенітет над Кримом.

Анексія

У Криму російська мова зазнавала дискримінації

Згідно із результатами перепису 2001 року, росіянами в Криму себе назвали 58,5% опитаних, українцями —24,4%, кримськими татарами — 12,1%. Але при цьому 77% жителів регіону рідною мовою назвали російську.

Використання російської мови в Криму ніколи не було обмежено законодавчо. Згідно ст. 10 Конституції АРК "Російська мова як мова більшості населення в Автономній Республіці Крим і прийнятна для міжнаціонального спілкування використовується в усіх сферах суспільного життя", згідно зі ст. 11 "паспорт, трудова книжка, документи про освіту, свідоцтво про народження, про шлюб та інші, — виконуються українською та російською мовам". При цьому, щоб отримати документ на кримськотатарській мові, необхідно було спеціально звертатися з клопотанням. Перший виступ у Верховній Раді АРК на мові кримських татар відбулося лише у 2012 році.

Загальне вживання російської мови в Криму було закріплено не тільки на папері, а й у кримській повсякденності. У Криму до 2013 року освіту російською мовою отримували 89,4% школярів, в той час як українською і кримськотатарською — 7,4% і 3,1% відповідно. З приблизно 600 шкіл на півострові статус україномовних мали тільки 8, причому розташовувалися вони виключно в містах.

Після анексії в Криму не залишилося жодної україномовної школи.

Ці факти не дозволяють говорити про те, що російська мова в Криму піддавалася дискримінації.

Ніякої анексії Криму не було, тому що Москва приєднувала до того моменту вже незалежний півострів

Верховна рада Криму і Рада міністрів були захоплені російськими військовослужбовцями в ніч на 27 лютого 2014 року, а лише потім місцеві депутати призначили референдум про статус півострова. А "декларація про незалежність АРК і Севастополя" була прийнята кримськими депутатами і зовсім 11 березня — вже після того, як російські війська два тижні патрулювали вулиці кримських міст.

Введення військ (або використання вже розміщених на території України військових баз Чорноморського флоту) і захоплення органів влади на території суверенної держави роблять юридично нікчемними всі рішення, які після цього приймаються на окупованій території.

Якби півострів не "перейшов до Росії", його б чекала доля Донбасу

Крим не міг би стати Донбасом тому, що без Криму не було б Донбасу. Загін Ігоря Стрєлкова-Гіркіна, який захопив Слов'янськ і почав бойові дії на Донбасі, їхав на схід України з території півострова.

Не було б Криму — не було б і "ДНР" з "ЛНР".

Захід легко закриє очі на анексію Криму

Цього не станеться, тому що будь-який силовий переділ кордонів обнуляє ідею територіальної недоторканності. Визнання нового статусу Криму ризикує "розморозити" велике число "заморожених" конфліктів і територіальних домагань по всьому світу.

Економіка

Успіх туристичного сезону в Криму можливий без українських туристів

До анексії саме громадяни України становили основну частину туристичного потоку — 67,4%. Це тенденція зберігається ще з радянських часів. Наприклад, в 1986 році, коли Крим відвідала найбільша кількість туристів - 8 мільйонів людей, 5 мільйонів з них склали саме українці. І навпаки, за часів самого "слабкого" турсезону 1993-го року, коли на півострів прибуло всього 2,3 млн туристів, два мільйони з них теж були українцями.

Таким чином, сьогоднішній Крим втратив левову частку тих, хто формував його туристичний потік.

Кримські санаторії заповнені туристами

Кримську туріндустрію можна розділити на дві складові. Перша — це здравниці (санаторії і лікувальні пансіонати), які брали до 1 мільйона чоловік і працювали цілорічно. Сьогодні вони заповнені на рахунок організованих туристів з РФ, які їдуть на відпочинок до Криму за путівками.

Друга — це 4,5 тисячі міні-пансіонатів, які брали більше 4 млн осіб і працювали лише в курортний сезон. Саме міні-пансіонати жили за рахунок неорганізованих туристів і саме вони відчули на собі скорочення туристичного потоку. Той факт, що вони порожні вже другий рік, резонує по їх власникам - представникам малого та середнього бізнесу.

Крим повністю забезпечує себе продовольством

Крим ніколи не був в змозі повністю забезпечувати себе продуктами. До анексії більшу частину продовольства завозили з материкової України. При цьому в самому Криму виробництво різних сільськогосподарських товарів було неоднорідним.

Найбільше Крим забезпечував Україну виробництвом вовни, винограду та фруктів. Сьогодні Україну цих галузей забезпечують Херсонська, Одеська та Миколаївська області.

Криму не потрібна дніпровська вода, півострів забезпечений водою

Ландшафтні особливості Криму такі, що 63% його території складають пустельні степи. Сюди відносяться такі райони, як Красноперекопський, Роздольненський, Сакський, Ленінський, Радянський, Джанкойський, Нижньогірський, Білогірський та Первомайський. А це такі міста, як Сімферополь (столиця Криму), Бахчисарай, Євпаторія, Керч, Старий Крим, Білогірськ, Джанкой і Севастополь.

Всього півострів використав понад мільярда кубічних метрів води на рік, з яких 85% забезпечувалося Північно-Кримським каналом (найдовший в Європі, протяжністю 405 км від Нової Каховки до Керчі). Фактично 2/3 населення (1,5 млн кримчан), використовували саме дніпровську воду. При цьому 72% дніпровської води йшли на потреби агросектора.

Що ж стосується питної води — нею Крим може повністю себе забезпечувати без допомоги каналу. Напоїти населення можна за допомогою модернізації існуючих артезіанських свердловин, а також будівництвом нових.

Україна всі 23 роки нічого в Крим не вкладала

Крим фінансувався з держбюджету, як і більшість регіонів України. Якщо ж розглядати тільки капітальні інвестиції, а не брати до уваги поточні бюджетні дотації, то з 2004 року з держбюджету у вигляді капітальних інвестицій до Криму було вкладено понад 750 мільйонів доларів.

Кримські татари

Кримські татари — агресивні мусульмани

Кримські татари — це суніти ханифитского мазхаба. Серед тих, хто не знайомий з культурою народу, поширена думка, що ступінь войовничості кримських татар порівнянна з войовничістю представників північнокавказьких народів. Однак це не так.

Кримські татари в переважній своїй більшості воліють світську модель поведінки. Їх культура тяжіє до торгового, а не військовому типу, а рівень релігійності кримських татар можна порівняти з рівнем релігійності в українському суспільстві.

Ще до анексії в Криму були часті масові конфлікти на міжнаціональному ґрунті

За всі 23 роки пострадянського життя півострова число конфліктів, що потрапляють під визначення "міжнаціональні", можна описати на пальцях. У більшості випадків це була боротьба за землю.

Але коли одну зі сторін у цьому конфлікті можна маркувати за національною ознакою, важко втриматися від спокуси описати конфлікт як міжнаціональний. Таке трактування вигідне владі, тому що дозволяє їм не бути стороною конфлікту.

Настрої

В Криму все погано

Кримська побутова реальність дуже не однозначна.

З одного боку, ніякого фундаментального дефіциту товарів в Криму немає — у наявності лише скорочення продуктового асортименту. Приватний бізнес продовжує працювати, а санкції і обмеження в банківській сфері торкнулися лише невеликі сегменти населення. Багато в чому, через те, що і в попередні роки півострів був "аналоговим" — тут готівку воліли банківським переказам, зарплати з карт знімалися в день получки, а подорожі за межі півострова були долею меншини.

Але в ряді галузей, пов'язаних з державою, виросли і зарплати. Тому відповідь на питання про якість життя на півострові буде залежати від того, кому саме ви його задаєте.

Долю Криму визначають кримчани

Доля Криму залежить не від кримчан. Всі процеси під час "кримської весни" почалися лише після того, як російські військовослужбовці захопили Радмін і парламент півострова. Лише після цього кримські чиновники підтримали ідею анексії, на вулицях з'явилися козаки, а на дорогах — "блокпости".

Саме Кремль виступив в ролі тієї сили, що здійснила зміну громадянства півострова — і роль самих кримчан в цьому процесі була глибоко вторинною.

І точно так само будь-які рішення про долю Криму будуть залежати від центральної російської влади. Якщо вона під тиском обставин вирішить повернутися до розгляду статусу Криму — то ніякі місцеві рухи цього процесу перешкодити не зможуть.

Читайте також: Соціолог розповів, скільки росіян досі підтримує агресію проти України