У новому проєкті "Не з книжок" 24 Канал спільно зі співробітниками музеїв та біографами ділитиметься з вами маловідомими фактами про українських письменників і митців. Цього разу разом з командою Музею Михайла Коцюбинського у Вінниці ми розповімо вам про побутові деталі з його життя, які дозволяють краще зрозуміти нашого героя, відчути його вайб і ще більше закохатись у творчість.
Михайло Коцюбинський саджав вдома насіння рідкісних квіток
Слід почати з того, що Михайло Коцюбинський народився у Вінниці на хуторі Абазівка, частину якого у спадок отримала його матір Гликерія. Там же ріс величезний сад, тому майбутній письменник з самісінького дитинства ріс серед природи, рослин, квітів і дерев.
Це цікаво! Михайло Коцюбинський багато подорожував. І якщо випадала нагода, то він намагався привезти додому насіння рідкісних квіток, щоб посадити їх у власному саду.
Співробітники музею навели як приклад спогади доньки Ірини. В них детальніше описується робота в саду Коцюбинських:
"В садку було так хороше. Дбайливі татові та мамині руки приклали тут багато праці, щоб зробити садок таким привабливим. Нерівна місцевість потребувала значної роботи. Тато клопотався біля фур з доброю родючою землею, які заїжджали до нашої садиби. Батьки часто радились, які квіти де садити, яких сортів дерева замовляти в садівництві".
У садку Коцюбинських завдяки господарюванню Михайла росло чимало як фруктових, так і декоративних дерев. Вони здіймались до неба на зеленому моріжку запашних трав. Біля стежок пишно розростались розлогі кущі рожевої шипшини, жасмину, а також бузку. Внизу ж можна було побачити озерця барвінку та фіалок, а запашна конвалія розтікалась білими струмками.
З Італії Михайло Коцюбинський привіз білий "Мойсеїв кущ". Він наповнював усе навкруги сильним солодким ароматом. Симфонію фарб і кольорів утворювали рожеві гіацинти з ніжними нарцисами та червоними променистими тюльпанами.
У музеї розповіли, що на садибі Коцюбинського у Вінниці досі ростуть італійські агави та гвоздики, а також кримський тамариск і магнолія падуболиста, які свого часу дбайливо висадив письменник.
Магнолія падуболиста росте на території садиби Коцюбинського / Фото музею Коцюбинського
Коцюбинський, перебуваючи далеко на чужині, "…побачивши під білою стіною рибальського будинку блідо-рожеві мальви, - весь засяяв усмішкою і, знявши капелюх, сказав до квітів:
– Здоровенькі були! Як живеться на чужині?"
До слова! Раніше ми розповідали про захоплення Михайла Коцюбинського та те, як він спіймав 160-кілограмову акулу.
Михайло Коцюбинський мав хороший смак
Тож абсолютно справедливо його називають також справжнісіньким естетом. Власне, витончений смак дістався Михайлові Коцюбинському від його матері. Він завжди був акуратний і охайно одягнений, а його почуття стилю було бездоганним. Він завше справляв враження елегантного, а також витонченого чоловіка.
Цікаво, що навіть у школі у нього був "вигляд панича", завдяки чому він яскраво виділявся серед грубуватих хлопчиків. А все тому, що при нім завжди був гребінець та люстерко.
Якщо говорити про манери Михайла Коцюбинського, то він був простим і скромним, але водночас і відчувалось якесь внутрішнє благородство та привабливість.
В усiй постатi було щось своєрiдне, особливе, одночасно приємне, було щось од людини, яка знає собi цiну,
– саме таким запам’ятав письменника-імпресіоніста Гліб Лазаревський після першої їхньої зустрічі.
Власне, полюбляв Михайло Коцюбинський і гарно та стильно одягатись, і ходити на шопінг. Якщо говорити про його щоденні образи, то письменника можна було побачити і у стильних костюмах, і в капелюхах, і зі срібною сірничницею оздобленою ірисами. Ба більше, була в нього навіть попільниця у вигляді санчат. А обов'язковий атрибут автора "Intermezzo" – квіти у бутоньєрці.
У бутоньєрці Коцюбинського завжди були квіти / Фото "Голос України"
Варто звернути увагу на ще одну його постійну звичку. Михайло Коцюбинський полюбляв піші прогулянки. Так, у Вінниці він часто ходив за місто до лісу, щоб відпочити у тиші природи. Ба більше, навідувався до тітки у сусіднє село Зарванці на своїх двох, на понад 7 кілометрів. І все це він робив задля того, аби бодай на трішки покинути міську метушню.