Демцю - це завжди несподіваний художник, це завжди оптимістичний художник, кольоровий художник, - каже галерист Максим Волошин.
“Мені подобаються його роботи - вони такі насичені, експресивні і по композиції легкі”, - зазначив художник Михайло Деяк.
“Дуже лаконічними методами зробив, але дуже виразно. Коли мінімум методів, але максимум виразності - це якраз той випадок”, - каже художник Петро Лебединець.
Малював Демцю з дитинства, щоправда, тоді – це було радше дитячою забавкою, аніж покликом серця. Новий виток захоплення живописом у майбутнього художника виникає після повернення з армії.
Він вивчає техніку роботи акварелями і тепер уже не малювати не може. З-під його пензля виходять перші ніжні призахідні пейзажі, сцени з життя гуцулів.
“Я не хотів так просто перемальовувати їх сорочки, одяг, а все-таки було потрібно надати якийсь загальний колір, світло. І я зрозумів, що найкраще - це буде світло свічки, освітлення інтер’єрів, тих білих сорочок, які стають червоними”, - розповів зазначив Михайло Демцю.
Художник поринає у фантастичний світ Карпат, овіяний легендами про сміливих юнаків, чарівних дівчат та мудрих мольфарів. Вивчає старі фотографії. Втім образів на папері чітко не прописує, узагальнює в кольорі, дає можливість фантазувати. Тоді і створює серію картин – “Тіні забутих предків”.
Щоправда творчі амбіції змушують художника експериментувати з розміром паперу та з часом відкривають для нього світ олійних фарб.
Михайло Демцю постійно подорожує, експресивні кольорові полотна створює безпосередньо в портових містечках Іспанії та Франції, мандрує Португалією, Нідерландами. Шукає живописних пейзажів у рідній Україні.
Можна було потратити 2-3 дні, щоб тільки пейзаж шукати, а зараз, мені здається, я приїжджаю і беру, можу брати найменший потічок, але робити його таким могутнім, великим і потужним. Бо не штука зробити з чудового пейзажу гарну картину, а штука - з маленького, такої елементарної, скромної речі зробити великий могутній пейзаж, - каже художник.
Зі своїми роботами Демцю – частий гість художніх вернісажів по всій Європі. Його картини зберігаються у приватних колекціях, музеях.
“Мистецтво - є або сприйняття мистецтва якогось, сили картина, а тоді – художника, а потім вже можуть поцікавитися, чи ти українець, чи звідки ти там приїхав”, - каже Демцю.
З часом приходить художник і до свого власного формату картин. Каже, полотна одного розміру в експозиції дають глядачеві можливість повністю поринути у створений художником світ.
“Коли робив в Німеччині виставку, то на одній виставці підійшов якийсь маг і почав міряти розміри і щось там казати, що то чуть не з Фрейда ці розміри. А я кажу: не мучся, бо то розміри мого багажника”, - згадує художник Михайло Демцю.
Цікавиться Демцю й іншими мистецькими проявами. Так одного дня розписує порцелянову вазу та виставляє її на виставці разом зі своїм живописом. Роботу помічають, а експеримент стає доленосним. Одна з відомих німецьких компаній замовляє в українця авторське оформлення чайного сервізу. Виріб стає частиною мистецької колекції, до якої раніше долучилися Версаче, Енді Ворхол, Сальвадор Далі. Набір виходить обмеженим накладом – у 3 тисячі одиниць, кожен – має свій унікальний номер.
“Таку чашку дають багатьом художникам, але 1 художник один раз на рік. Всі чашки однакові, але дизайн у кожного художника різний”, - розповідає галерист Юлія Волошина.
Сьогодні ім’я Михайла Демцю – широковідоме серед європейських експресіоністів. Художник далі сміливо поєднує традиції та колорит закарпатської школи з сучасним мистецтвом. У своїх роботах автор поспішає жити, а у пластиці кольору, створеній ритмом барвистих мазків, шукає своїх муз.